Натисніть "подобається", щоб слідкувати за KHARKIV Today на Facebook

"П'яні окупанти застрелили дітей". Ізюм просить про "зелені коридори"

Фото: Юлія Чередник
У місті без води та медикаментів почали поширюватись інфекційні захворювання.

Росіяни перекрили виїзд з Ізюму. Навіть до окупованого Куп'янська майже неможливо дістатись. У місті панує терор: загарбники катують чоловіків, не дозволяють ховати померлих. Родичі тих, хто залишається в полоні окупантів, благають про допомогу.

Юлія Чередник наприкінці березня врятувала з Ізюму сина та бабусю. Тоді ще можливо було човнами та пішки дістатися до захопленого міста. Із того часу вона допомагає землякам вирватись з окупації, передає в Ізюм ліки та необхідні речі. Але це дедалі важче зробити. Зараз майже всі шляхи до міста перекриті, виїхати важко навіть на окуповану територію.

Стежка життя через ліс

Три з половиною місяці Ізюм живе в стані війни. Вона почалася тут дещо пізніше, ніж в Харкові. Перші дні місто не обстрілювали, і тому багато хто навіть поїхав туди рятуватися з Харкова. Як виявилося, це була фатальна помилка. Юлія Чередник згадує, що перші дні війни, доки росіяни не зайшли в Ізюм, з міста можна було виїхати. Але організовану евакуацію не оголошували, тому люди залишились вдома. 

"На початку березня ще можна було виїхати, але ніхто цим не займався. І навіть самостійно люди не виїжджали, бо не було заклику до цього. Все, що чули люди — все добре, ситуація контрольована. Хоча на все місто Ізюм було підготовано усього 11 бомбосховищ", — каже Юля.

Її саму війна застала в Києві, в Ізюмі жила бабуся, у якої на той час був син Юлії, батько з родиною, друзі та родичі. Через знайомих волонтерів з Дніпра та Краматорська жінці вдалося організувати евакуацію, але тоді вмовити бабусю залишити місто не вдалося. 3 березня волонтерські буси вивезли з міста 60 людей, шостого зранку вдалося зробити ще один рейс, а після обіду до міста вже зайшли росіяни. І Юлія втратила зв'язок з рідними. 

юлія
Юлія Чередник з сином. Фото: Юлія Чередник/Facebook

Аби врятувати сина та бабусю, Юля розробила цілу спецоперацію. З Києва на схід в ті дні було дуже важко дістатися. Через триденну комендантську годину в столиці не можна було вийти з дому. До Дніпра Юлія доїхала лише 18 березня. Через місцевих волонтерів почала дізнаватися, як можна пробратися на північний берег Сіверського Дінця. 

"Знайшла човна, вийшла на ізюмську тероборону. А вони мені через волонтерів передали таке: "Носа не суньте через річку. Якщо дівчина пливе на човні в броніку, її знесе снайпер, якщо їхатиме так — впіймають і згвалтують". Ми тоді не знали ще про Бучу, але такі випадки вже були в Ізюмі", — пригадує Юлія Чередник.

Жінка поїхала з волонтерами по навколишнім селам, роздавала гуманітарну допомогу і допитувалася, як можна дістатися додому. З одного села човном довелося плисти в інше і там вже вдалося знайти місцевого чоловіка, який лісовими стежками  виводив людей з Ізюму. Так він вивів до Юлі її сина та бабусю. Це було 23 березня. А невдовзі про ту стежину дізналися окупанти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Одягли на голову мішок і повезли". Як родина директора харківського телеканалу жила в окупації

"Наступного дня цей маршрут вже почали обстрілювати. Минуло два тижні, волонтери ще раз вирішили туди з'їздити, але повернулися живими не всі. Врятували близько 50 людей, всі вціліли. А легкова машина з волонтерами трішки застряла в багнюці — її розстріляли"— розповіла Юлія.

З того часу вона допомагає землякам, яким вдалося виїхати з міста та іншим переселенцям: облаштувала тимчасове помешкання в Києві, збирає гуманітарну допомогу. Та все частіше вона лишається на складі. Передати щось до Ізюму дедалі важче.

Багато п'ють і не дозволяють ховати померлих

Чи не єдиний шлях, який залишився з Ізюму на волю, — через Куп'янськ і Печенізьку дамбу. Але на четвертому місяці окупації мало хто здатен подолати цей шлях.    

"Більшість людей не можуть скористатися шляхом через дамбу – багато хворих, багато лежачих, у людей майже немає грошей. Навіть якщо гроші є, немає водіїв.  Відправили бусик з Куп'янська — водія викрали, побили і повезли в Росію за те, що він вивозить людей. Це одиничні випадки, коли хтось погоджується їхати", — розповідає волонтерка.

Іноді все людям ж вдається виїхати. І лише тоді вони можуть розповісти про усі страшні речі, які з ними відбувалися в окупації, бо по телефону ізюмчани стараються нічого не казати, навіть якщо вдається знайти мобільний зв'язок — розмови можуть прослуховувати. 

"Тиждень тому через Печеніги виїхала моя знайома з дитиною. Вони досі перебувають в глибокому шоці. Два місяці вони жили в підвалі ліцею, де було дуже багато людей. Вийти було неможливо, замість туалету — відро".

ізюм
Поліклініка в Ізюмі — медикаментів в місті немає. Фото: Юлія Чередник

Чоловіків з Ізюму не випускають. Багато зникли без вісті і, ймовірно, були закатовані. Багато померлих — від осколків, від звичайних хвороб, бо нічим лікувати, від куль окупантів. Найлютіші із загарбників, за свідченнями місцевих — мобілізовані з "ЛНР". Люди кажуть, що вони ображені на Україну за те, що вісім років начебто "не звертала на них уваги" і намагаються помститися.

"Вони дуже багато п'ють, вимінюють самогонку на гуманітарку. Одного разу ці п'яні окупанти застрелили дітей 12-13 років, учнів 11-ї школи. Діти бігли до підвалу, але не добігли хвилин 5 до початку комендантської години, вони побачили їх і розстріляли. Таких випадків там багато", — каже Юлія.

На вулицях та в будинках досі лежать померлі. Під пішохідним мостом через річку утворився ще один міст із тіл людей, яких розстрілювали снайпери за спроби перебратися на той бік річки. Померлих не дозволяють ховати на кладовищах, кажуть — там заміновано. Тих, кого рідні поховали самі у дворах, викопують та кудись вивозять — багато хто вже не знайде могил родичів. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Велика Буча та малий Маріуполь". Президента закликають врятувати жителів Ізюму

На вулиця розвелися зграї голодних безпритульних собак, які живляться тілами померлих і вже нападають на живих. Через відсутність води в місті почала поширюватись короста — воду для споживання, купання та прання беруть в річці. Юлія Чередник та інші ізюмчани записали звернення до Володимира Зеленського з проханням підключити міжнародні організації та визволити людей з окупації. 

"Маріуполь боровся – і він отримав свій коридор. Ми розуміємо, що це непросто, це можна зайняти час, але треба розпочати домовлятися з Червоним Хрестом і міжнародними організаціями, бо в Ізюмі теж люди", — каже волонтерка.

За різними оцінками, в Ізюмі лишаються 12-15 тисяч людей.  

Простий текст

  • No HTML tags allowed.
  • Lines and paragraphs break automatically.
  • Web page addresses and email addresses turn into links automatically.