Ретропробігом по карантину. Частина 7. Івано-Франківськ
Першим містом на шляху додому для команди проєкту "Ретропробігом по карантину", яка вирішила на власному досвіді випробувати особливості внутрішнього туризму в Україні, став Івано-Франківськ. Про нього — в сьомий частини розповіді про подорож на ретроавтомобілі від Харкова до Карпат і назад.
Місто, яке закохало у себе відразу і безповоротно — для нашої команди це беззастережне твердження і одностайний підсумок недовгого перебування в Івано-Франківську, він же Станіславів / Станіслав, він же Франик.
Спочатку — фортеця, ровесниця Харкова, заснована польськими магнатами з роду Потоцьких. Коли я буваю в подібних містах, відчуваю, ніби знаходжуся в декораціях на зйомках історичного фільму. І завжди радію, що до цієї частини України відносно пізно дісталася радянська влада, що не встигла знищити тотально храми, збити з будинків пиху імперську і Посполиту, упокорити дух незалежних і гордих людей.
На шляху до Карпат ми проїхали Франківськ без зупинок, пообіцявши повернутися, і таке враження, ніби він, як привітний господар, підготував душевний прийом з порога.
"Єй, мужик, я бачив по телеку, як ти виїжджав з Харкова! Молодець, круто!", — обличчя місцевого автомобіліста буквально світилося від щастя побачити "живцем" тих самих харків'ян на древньому "Форді" з телевізора, що зупинилися по сусідству на червоне світло. Він посміхався нам на повний рот, показував великий палець і одночасно знімав на телефон з висоти свого джипа.
У цей же самий час у віконце правих дверей інтелігентно постукали. "Доброго дня, бачили про вас у новинах, у мене тут кав'ярня неподалік, заходьте, будь ласка, на каву", — сказав молодий чоловік з модною стрижкою і закрученими вусами. Від такої підвищеної уваги нам було якось ніяково, хоча, звичайно ж, до біса приємно, та й — чого гріха таїти — від чашечки кави ми б теж не відмовилися, але нас уже чекала Марія Козакевич. Коли організатор ретропробіга Дмитро Харченко і я шукали когось, хто міг би показати нам Івано-Франківськ, різні люди запропонували саме її, Марічку. Вона стала для нашої команди не просто екскурсоводом, провідником по місту, а й людиною, яка втілює Франківськ та зберігає його дух.
Марія одна із засновниць громадської ініціативи "Франківськ, який треба берегти". Учасники поставили собі за мету зберегти старовинні двері будинків, побудованих ще в австрійські та польські часи. Таких дверей в місті збереглося чимало, але стан їх, як правило, залишає бажати багато кращого: вони покриті численними шарами фарби, потріскані, часто із загубленими деталями, але ще не розгубили "сліди колишньої краси" і унікальності — не часто в Україні можна зустріти таку концентрацію, здавалося б, звичайних вхідних дверей, а насправді справжніх творів мистецтва.
Самі учасники ініціативи кажуть, що їхнє завдання — не просто реставрація та відновлення старовинних дверей Івано-Франківська, а реставрація історичної пам'яті городян і відновлення їх відповідальності за місто, в якому вони живуть, працюють, вчаться і виховують дітей.
Цікаво, що в цьому благородному задумі Франківськ та Харків виявилися пов'язаними. Група "Франківськ, який треба берегти" різними способами розповідає про свою діяльність: випускає настільні ігри, присвячені старим будинкам та дверям міста, магнітики у вигляді відреставрованих дверей, шкарпетки з їх зображенням. Виявилося, що шкарпетки замовляють в Харкові!
Загалом, коли будете в Івано-Франківську, зверніть увагу не тільки на прекрасну архітектуру або музеї, а й на старовинні двері, які отримали нове життя завдяки ініціативі місцевих жителів. І зв'яжіться з Марією Козакевич, її легко знайти в Фейсбуці, — захоплююча та незвична екскурсія по Івано-Франківську / Станіславові вам гарантована.
Продовження — в наступній частині оповідань про проєкт # ретропробігом_по_карантину.
