Тарас Шевченко — об’єднуючий образ для не одного покоління українців — БЛОГ
9 березня всеукраїнська спільнота відзначає чергову річницю народження великого майстра літературного слова, пророка та генія Тараса Григоровича Шевченка. І попри те, що сьогодні виповнилося 207 років з дня його народження, його постать продовжує бути об’єднуючим символом не одного покоління українців.
Саме в Харкові за ініціативи родини Алчевських одним із перших (чи не найперших) в Україні було встановлено погруддя Кобзареві. Попри те, що простояло воно декілька років і за наказом царської влади постамент було знято, вже тоді біля цього пам’ятника часто збиралася студентська молодь, вихованці недільної школи, а поети-початківці читали тут свої вірші, сповнені віри у світле майбутнє народу.
Пам’ятник Матвія Манізера та Йосипа Лангбарда більш відомий і, згадуючи буремні події новітньої історії, для всіх нас він став чимось більшим, об‘єднуючим та важливим. У часи Майдану на монументі Тараса Григоровича завжди був жовто-блакитний стяг, а біля його підніжжя щодня збиралися харків’яни, готові захистити та відстояти український Харків та проєвропейський курс нашої держави.
Досить символічно, що цей постамент було відкрито 24 березня 1935 року, тобто через 9 місяців після того, як Харків перестав бути столицею УРСР. Попри те, що партійне керівництво радянської України ставило за мету зобразити Шевченка перед людьми як типового борця за звільнення робочого класу, трудового народу тощо, на мою думку, їм цього не вдалося, адже кожен, хто хоч трохи заглибиться в історію образів, зображених на монументі, має збагнути історію саме українського народу. До речі, у створенні цих образів допомогу авторові скульптору Матвієві Манізеру надавали майстри української театральної сцени — актори харківського театру "Березіль", який був заснований славнозвісним Лесем Курбасом, якого свого часу знищила кривава радянська система.
І досі, в пам’ятні для України дні ми збираємося на цьому символічному місці, вшановуючи пам’ять мертвих, згадуючи живих, аби ненароджені покоління мали гідне майбутнє в омріяній Україні, яку заповідав нам Тарас Григорович Шевченко.
