Політичні маніпуляції навколо Жукова не мають нічого спільного з інтересами харків’ян — БЛОГ

Сесії Харківської міської ради завжди вирізнялися унікальністю проведення в Україні навіть після правління незмінного "господарника". Остання сесія не стала винятком.
 
ІІІ сесія Харківської міської ради VІІІ скликання майже одразу розпочалася зі спроб одіозного депутата з фракції ОПЗЖ Андрія Лесика, усупереч дії закону про державну мову, нав’язувати  наративи Кремля про те, що Революція Гідності є нічим іншим як "збройним державним переворотом". Що й стало стартом для нищівної та адекватної реакціі українських сил.

Якщо раніше в залі на подібні речі закривали очі, то цього разу завершити свій виступ у представника "п’ятої колони" не вийшло. Депутати нашої фракції та патріотична громадськість не дозволили цьому опзжешному клікуші продовжити артикулювати маячню.
 
Фракція "Європейська Солідарність" заблокувала трибуну Харківської міської ради з вимогою виключити з порядку денного засідання сесії чергову спробу повернення проспекту Петра Григоренка імені кровавого маршала Жукова. Однак голосами "Блока Кернеса — Успішний Харків", ОПЗЖ, Партії Шарія та двома від "Слуг"  це рішення залишили, а згодом й ухвалили.
 
Позиція нашої партії та патріотичноі спільноти, яка була з протестом щодо перейменування поза залою лишається категоричною в цьому питанні — ми не дамо порушувати чинний закон про декомунізацію і будемо давати рішучу відсіч проявам реваншу. Харківська територіальна організація Політичної партії "Європейська Солідарність" подала адміністративний позов до Харківського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Харківської міської ради від 24 лютого 2021 року щодо повернення проспекту Петра Григоренка імені кривавого маршала Жукова.
 
Питання декомунізації — це не формальна процедура, це — публічне ставлення українського народу до радянського диктаторського режиму. Намагання мерії знову, вже втретє, повернути проспекту ім’я кривавого маршала є повністю протизаконними, адже відповідно до чинного законодавства жоден об’єкт топоніміки в Україні не може бути названий на честь особи, яка обіймала керівні посади у вищих органах влади та управління тодішньої Сталінської  республіки.

Георгій Жуков обіймав низку керівних посад в СРСР, зокрема, був міністром оборони у 1955-1957 роках і членом Президії ЦК КПРС у 1957 році. Прізвиська на кшталт "Катафалк" або "М’ясник", які швидко поширювалися серед радянських солдат, цілком доречно описують його методи керівництва за часів Другої світової, коли за постійних поразок та великої кількості жертв, яких можна було уникнути, маршал продовжував проводити безперервні наступи. До прикладу, загальні втрати лише в одній Ржевсько-В’яземській операції становили 777 тисяч осіб, а "кульмінацією слави" Жукова став наступ на Берлін, який він хотів захопити раніше союзників. Протягом цієї операції щодня втрачав понад 15 тисяч військових, майже 90 танків і 40 літаків. Саме на поверненні імені цього ката на мапу топонімів Харкова безперестанно продовжує наполягати Харківська міська рада. 

Натомість Петро Григоренко, чиє ім‘я після декомунізації носить проспект, навколо якого точиться ця боротьба, був генералом і правозахисником, доктором воєнно-історичних наук, одним із засновників Української та Московської Гельсінкських груп. Після того як успішно пройшов війну, подолавши шлях від благополучного радянського генерала, в результаті тривалих роздумів та спостережень радянської дійсності, Григоренко став першим представником радянського правлячого класу, який ще в 1961 році свідомо виступив проти партократії та продемонстрував незгоду з тодішніми процесами, які нівечили людське суспільство. Петро Григоренко порушив питання про національне гноблення в СРСР, завдяки йому тема Криму і кримських татар вийшла далеко за межі СРСР.

Він був тією постаттю, яка маючи всі привілеї радянської номенклатури, свідомо пішла на конфронтацію з владою, захищаючи свої погляди і принципи справедливості. Саме таких людей ми повинні увіковічнювати, і саме їхні імена мають носити вулиці, проспекти та площі.

Насправді ці політичні маніпуляції харківської влади не мають нічого спільного з інтересами харків’ян і влаштовані в дні окупації Криму, адже саме зусиллями Григоренка було піднято питання гноблення кримських татар радянською владою.