Натисніть "подобається", щоб слідкувати за KHARKIV Today на Facebook

Як Революція Гідності змінила Харків

Фото: Сергей Козлов/KHARKIV Today
Сім головних змін та знаменита пісня.

Цього дня 8 років тому харків'яни вперше вийшли на мітинг на підтримку Євроінтеграції — першими в Україні. Масові акції у Києві розпочнуться лише 21 листопада. Цей момент став переломним для міста — воно назавжди змінило свій вигляд та звичаї. KHARKIV Today згадав про основні зміни.

Новий вигляд міста, нові назви вулиць та їх кольори, нові способи самоорганізації містян і куплети про Путіна, що стали легендарними. Все це — головні зміни, які принесли Харкову тривожні та обнадійливі зміни восьмирічної давнини.

1. Площа Свободи "за ґратами"

площадь
Фото: Сергій Козлов/KHARKIV Today

Мало хто вже пам'ятає про це, але перші збори харківського Євромайдану (тоді ще він так не називався) відбулися 19 листопада не біля пам'ятника Шевченку у саду, а на площі Свободи, навпроти облдержадміністрації. Тоді це був нечисленний мітинг на підтримку Асоціації з ЄС. Сюди ж обурені містяни прийшли за три дні, протестуючи проти жорстокого розгону київського Майдану. А вже наступного дня за наказом тодішнього мера Геннадія Кернеса площу "посадили за ґрати" — обгородили сіткою під приводом того, що настав час готуватися до Нового року.

З того часу так і повелося: до кінця листопада, а в останні роки все раніше і раніше найбільша харківська площа "сідає за ґрати" до самої весни. Вона давно вже втратила своє значення як місце зборів громадян чи місце для протестів. Тепер частину року тут знаходиться ярмаркове містечко під ялинкою, решта часу — парковка. Про Євромайдан нагадує лише чудом вцілілий волонтерський намет "Все для перемоги".

2. Головний пам'ятник протесту

памятник
Фото: Сергій Козлов/KHARKIV Today

Другий пункт — наслідок першого. Євромайдан, вигнаний із площі, перемістився у сад до пам'ятника Кобзарю. Монумент, хоч і стоїть на Сумській і вважається одним з найкрасивіших пам'ятників Шевченку, до 2013 року не був дуже значущим для Харкова. Але з кінця 2013 року місце стає центром прогресивного Харкова. Тут щодня проходить Віче, тут служать церковну службу за мир, тут виступають політики, музиканти та поети.

Саме "біля Шеви" Харків прощався із загиблими у Києві героями Небесної Сотні, тут проходила панахида за загиблими в теракті біля Палацу спорту, сюди для прощання привозять тіла загиблих на Донбасі військових. Можна без перебільшення сказати, що після Євромайдану у Харкова з’явився ще один центр.

3. Харків без Леніна

ленин
Леніна розбили 28 вересня 2014 року. Фото: Михайло Венчук

Харківський Ленін виявився одним із найстійкіших. Символ комунізму встояв після втечі Віктора Януковича і відразу став притулком для харківського Антимайдану. Саме під Леніним шанувальники "русского мира" розбили намети, тут проводили мітинги та планували акції.

Ленін залишався на площі Свободи і у той час, коли Антимайдан уже припинив своє існування. Зносити його побоювалися: вважалося, що важкий монумент може проломити асфальт та пошкодити комунікації метрополітену, що знаходиться під площею.

Не стало Леніна 28 вересня 2014 року. Увечері група молодих людей із прапорами "Правого сектору" та "Айдара" підпиляли монументу ноги болгаркою, зачепили тросом та повалили. Пам'ятник виявився порожнім та легким, тому з метро нічого не трапилося. Його уламки розтягли на сувеніри, тулуб вивезли у невідомому напрямку.

Слідом за головним Леніним посипалися й другорядні пам'ятники вождю світового пролетаріату на територіях підприємств та організацій. Нині жодного Леніна на Харківщині не залишилося.

На місці пам'ятника Леніну зробили сквер, а далі — сухий фонтан. Усі ідеї поставити на це місце інший монумент не зустріли схвалення у харків'ян.

4. Нові імена вулиць

проспект
Фото: Сергій Козлов/KHARKIV Today

Слідом за пам'ятниками харків'яни "декомунізували" і топоніми. Харківські вулиці, названі на честь радянських вождів і командармів, не відповідали новим реаліям, у яких Україна та Росія вели війну, а злочини радянських керівників давно стали відомі широкому загалу.

Підготовка до масштабного перейменування тривала рік, міська верхівка завзято намагалася протягнути у життя назви, знайомі з їхньої комсомольської юності: міняли Іванова на іншого Іванова, а Дзержинського на іншого Дзержинського. Незважаючи на запеклий опір, у 2016-2017 році у Харкові перейменували 268 вулиць, 6 станцій метро та 7 адміністративних районів.

Здавалося б, всі вже звикли до нових назв, а багато хто встиг забути старі. Але у Харкові є у декомунізації початок і немає декомунізації кінця. Свого часу Геннадій Кернес затіяв повернення імені Маршала Жукова проспекту Григоренка. Проспект кілька разів перейменовували туди-сюди, суди тривають досі.

5. Харків — столиця волонтерів

волонтеры
Фото: Сергій Козлов/KHARKIV Today

Саме за часів Євромайдану у Харкові зародилася традиція добровільної взаємодопомоги, яка пізніше переросла у наймасштабніший в Україні волонтерський рух. Все починалося з коробки для пожертв на потреби протестувальників, яку обносили по колу під час щовечірніх віче біля Тараса. Гроші витрачали на пальне для генератора та інші організаційні потреби. Після початку війни на Донбасі їх збирали для того, щоб одягнути та нагодувати армію, а також купити все необхідне для харківського військового шпиталю. Так з'явилося кілька потужних волонтерських організацій, робота у яких стала стартом політичної кар'єри для багатьох харківських депутатів, наприклад Ігоря Черняка чи Олега Абрамичева.

Водночас на Південному вокзалі зароджувалась знаменита "Станція Харків". Спочатку це була нечисленна група небайдужих жінок, які допомагали біженцям, які хлинули до міста з-під обстрілів, знайти тимчасове житло, одяг та предмети першої потреби.

Зараз із упевненістю можна сказати: без цих відважних харків'ян Україна не вистояла б у війні.

6. Більше прапорів!

флаги
Прапори Євромайдану. Фото: Сергій Козлов/KHARKIV Today

До Революції Гідностіа українські прапори у Харкові висіли хіба що на будинках офіційних установ, час від часу з ними з'являлися на стадіоні футбольні фанати. З осені 2013 року Харків забарвився у жовто-синій колір. Прапори приносили на віче біля Кобзаря, вивішували з балконів, жовтим та синім кольором розмальовували мости, стовпи та стіни.

Поступово спонтанне бажання активістів позначити місто як українську територію стало офіційною позицією влади. Прапор України тримає статуя Незалежності на площі Свободи, його почепили на пам'ятник Солдату, а цього року на Сергіївській площі встановили стометровий флагшток із прапором, який видно за кілька кілометрів. 

7. Місто маршів

марш
Фото: Сергій Козлов/KHARKIV Today

Після перемоги Євромайдану харків'яни почали виходити на всілякі марші. Наймасштабнішим із них став спонтанний Марш єдності 22 лютого 2014 року. Тоді у Палаці спорту мав відбутися з'їзд депутатів Південно-Східних областей України. Очікувалося, що Віктор Янукович зробить важливу заяву. Тисячі харків'ян вийшли протестувати проти можливого розколу України. Коли з'ясувалося, що Янукович утік із країни, євромайданівці пішли від Палацу спорту до площі Свободи та зайняли облдержадміністрацію.

Рівно через рік Марш вирішили повторити, але завадив теракт, який забрав життя чотирьох людей. Незважаючи на це, харків'яни не втратили інтерес до маршів і регулярно ходять Сумською на честь прапорів, вишиванок, Дня захисника України та з різних інших приводів.

Бонус: головна харківська кричалка

Харків подарував світові головну антипутінську пісню-кричалку. Було це 30 квітня 2014 року, коли ультрас клубів-суперників "Металіста" та "Шахтаря" об'єдналися для маршу "За єдину Україну". З барабанами та фаєрами вони пройшли від площі Конституції  Московським проспектом, співаючи "Путін — ху*ло".

Стару фанатську кричалку спочатку було адресовано президенту клубу "Динамо" Григорію Суркісу. Після першого виконання пісня стала гімном антипутінського руху у всьому світі. Послухаємо ще раз цю чудову пісню.

Простий текст

  • No HTML tags allowed.
  • Lines and paragraphs break automatically.
  • Web page addresses and email addresses turn into links automatically.