"Страшніше вивозити людей після окупації, ніж з-під бомб". Як волонтери рятують харків'ян із небезпечних районів
Майже тисяча людей із небезпечних районів Харкова, підвалів, метрополітену та нещодавно звільнених сіл змогли виїхати на тимчасове місце проживання до Польщі завдяки волонтерам "Українських рубежів".
Координаторка проєкту Євгенія Левінштейн розповіла KHARKIV Today, чим ризикують волонтери, чи часто харків'яни відмовляються від евакуації та чому працювати з людьми, яких вивозять після окупації складніше, ніж з тими, хто постраждав від обстрілу.
З Харкова масово побігли на початку березня
Повномасштабна війна розпочалася для Євгенії Левінштейн набагато раніше, ніж для решти харків'ян. Кілька років вона була координаторкою проєкту "Олені Святого Миколая" і возила подарунки дітям із сіл біля лінії розмежування на Донбасі. У середині лютого, коли "олені" ще продовжували розвозити останні подарунки, росіяни пішли у наступ у Луганській області. Волонтери разом із своїми підопічними потрапили під обстріл.
"Я забрала до Харкова 11 підлітків із Врубівки — коли ми потрапили під обстріл, їхні батьки попросили відвезти дітей. Ми мали везти їх до Івано-Франківської області через Київ, заночували у Харкові. Вранці 24 лютого почався обстріл Харкова, і тоді ми зрозуміли, що через Київ уже не поїдемо", — згадує Євгенія.
На щастя, у волонтерів було куди везти дітей. За кілька місяців до війни партнери з Польського центру міжнародної допомоги зателефонували та запропонували про всяк випадок знайти місце у центрі України, куди можна буде, у разі війни, евакуювати людей. Таке місце знайшлося у Світловодську, маленькому місті на березі Кременчуцького водосховища. Там був порожній пансіонат, який волонтери самотужки упорядкували і привезли туди перших переселенців, тих самих дітей із Врубівки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Привезіть хоч якусь їжу". Як у Харкові волонтери рятують людей від голоду
А потім почали надходити дзвінки з Харкова з проханнями вивезти із міста: залізниця не справлялася з кількістю охочих поїхати на захід. Волонтери дістали кілька автобусів, знайшли водіїв-добровольців, відкрили телефон "гарячої лінії", зробили сторінку "Славутич транзит" у Facebook та почали рятувати людей.
Наймасштабніша евакуація з Харкова, за спогадами Євгенії Левінштейн, сталася на початку березня, коли місто бомбила російська авіація. Тоді захотіли поїхати навіть ті, хто мужньо залишався вдома під ударами "Градів" та "Ураганів". У ті дні у пансіонаті одночасно мешкали близько 100 людей.
"Люди голодували"
Як правило, люди надовго не затримуються у Світловодську. Два-три дні — і одні їдуть до Польщі через Львів, інші до своїх рідних в Україні. У транзитному готелі можна переночувати в номерах та тричі поїсти у їдальні. Умови не люксові, але краще, ніж у підвалі, жартують волонтери.
За два з половиною місяці роботи активісти "Українських рубежів" вивезли із Харкова майже 1000 чоловік. Іноді доводилося ризикувати життям.
"Бують такі небезпечно-кумедні ситуації. Один раз приїжджає наш волонтер на Салтівку забирати бабусю, піднімається до неї, а та каже: "Мені сказали, що приїде Роман, а ви не Роман, я з вами не поїду — ви мене на органи продасте ". Робити нічого — наш волонтер виходить і бачить, що в машину, яка стояла поряд з ним, потрапив снаряд. Його дивом тоді не вбило. І таких історій багато", — розповідає Євгенія Левінштейн.
Часто буває, що люди на півдорозі вирішують повернутися до Харкова. Так було з однією парою пенсіонерів, яким волонтери тривалий час возили їжу до підвалу та, нарешті, вмовили виїхати. Вони пробули у Світловодську три дні і сказали, що не хочуть у Польщу, а хочуть на свою дачу під Харковом — довелося їх повертати. Волонтери періодично відвозять переселенців назад, додому, але тільки у безпечні райони, де вже давно немає обстрілів.
Наразі активісти "Славутич транзит" евакуюють людей не з Харкова, а зі звільнених сіл: Старого Салтова, Руської Лозової та околиць.
"Страшніше вивозити людей після окупації, ніж з-під бомб. Є відчуття, що вони пережили щось нелюдське, про що навіть сказати не можуть. У нас на кухні у Світловодську завжди стоїть хліб на столі. І люди, які приїхали зі Старого Салтова, стояли і нюхали цей хліб. А потім набрали його з собою — до сніданку хліба вже не залишилося. Дивлячись на це, розумієш, що люди голодували, що вони знову роблять нам Голодомор", — каже волонтер. З такими людьми за їхнім бажанням у Світловодську працює психолог.
Поїздки за людьми не завжди успішні. Якось волонтери хотіли забрати жителів окупованої Хотомлі, люди вже вийшли до блокпоста, але їх звідти не випустили окупанти. Взагалі про евакуацію з окупованих територій та сірої зони волонтери вважають за краще не розповідати: проїхати туди часто не можна, все тримається на особистих домовленостях із нашими військовими.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Людей ховали у простирадлах. Як Руська Лозова жила два місяці в окупації
Місць, де можна розмістити переселенців зі звільнених міст та сіл, в Україні дедалі менше. А потреби зростатимуть. Ймовірно, незабаром доведеться вивозити людей із Циркунів, а далі, якщо ЗСУ продовжать наступ — із Вовчанська. На жаль, жодної координації волонтерських груп, які займаються евакуацією, з міською та обласною владою у Харкові немає. Найчастіше людям, які сидять у підвалах та метро, навіть нема у кого запитати, як і куди можна виїхати, де зупинитися.
Якщо вам чи вашим рідним потрібна евакуація, ви можете зателефонувати на гарячу лінію "Славутич Транзит" — 098 857 47 12 або написати в особисті повідомлення на Facebook.
