Натисніть "подобається", щоб слідкувати за KHARKIV Today на Facebook

Прогулянки по Харкову з Андрієм Парамоновим. Житлокооп "Комунальник" на Пушкінській вулиці

Фото: А. Парамонов
На місці садиби найвідомішого харківського німця Максиміліана Гельферіха наприкінці 1920-х років звели будинок "Комунальник", будівництво якого супроводжувалося скандалами.

Кінець 1920-х років, харківська контора "Укржилкоопбуд" у всіх на вустах і вважається однією з найкращих забудовників у місті. Саме з цією організацією укладає угоду про будівництво житлового будинку створений у квітні 1927 року житловий кооператив № 114 "Комунальник". Як видно з назви кооперативу, у ньому повинні були проживати працівники підприємств комунального господарства Харкова. Будівництво цього цілком пересічного для міста житлового будинку яскравий приклад того, як це відбувалося у столичному Харкові.

Місце для нового кооперативного будинку ЖБК "Комунальник" отримує у кварталі між вулицями Пушкінською і Басейною та Пушкінським в'їздом. Тут стояли житлові будинки та міські садиби, побудовані у другій половині XIX століття, тепер їх треба було знести, а цеглу використати для будівництва нових будинків. Серед будівель, які намітили під знесення, був, на жаль, і житловий будинок найвідомішого німця Харкова Максиміліана Христиановича Гельферіха-Саде (як він підписувався після одруження).

Значних розмірів садиба розташовувалася на розі Пушкінської вулиці і Пушкінського в'їзду, після смерті власника вона ще деякий час перебувала у власності сім'ї, але до 1911 року була продана декільком власникам. Одну частину купив професор Григорій Федорович Бураков, а другу — троє власників: зубний лікар Климентій Самойлович Асс, Соломон Мойсейович Кок і якийсь Х. Г. Винников. Ці будівлі Гельферіха-Саде націоналізували у 1920 році, і від безконтрольного використання вони швидко стали занепадати. Будинки оцінили у 6250 рублів у якості будівельних матеріалів. Так, при розборі садибного будинку Максиміліана Гельферіха-Саде зібрали 102 140 штук червоної цегли, а її оцінка у 1929 році склала всього 3701 рубль 50 копійок. Знесення старих будівель на Пушкінській вулиці №№ 63 і 75, Басейній № 38 і Пушкінському в'їзді № 4 відбувалося вже восени 1930 року, коли стали планувати другу чергу будівництва.

Фото: А. Парамонов
Фото: А. Парамонов

Керівники житлового кооперативу Андрій Іванович Золотухін і Дмитро Михайлович Раковський, ледь підписавши угоду з будівельниками, відразу ж приступили до нав'язування їм нових умов. Насамперед, Золотухін і Раковський зажадали використовувати будівельні матеріали з розібраних будівель, а якщо з якоїсь причини їх використовувати не можна, то саме вони повинні були продавати їх з публічного торгу. Замість грошового авансу запропонували будь-які будівельні матеріали на вибір на 37 тисяч рублів. Не відставала і жилбудконтора, яка завезла у лютому 1929 року 100 тисяч штук цегли і зажадала, щоб двірник Андрій Білко від "Комунальника" охороняв її, зобов'язуючись доплачувати йому 10 рублів у місяць.

Перший варіант проєкту будівлі "Комунальник" був затверджений ще у 1928 році, його автором був головний архітектор харківської контори "Укржилкоопбуду" Дмитро Торов. Другий проєкт будівлі, а також пояснювальна записка і технічні умови були надані замовнику в квітні 1929 року, авторство його невідоме, хоча цілком можливо, що ним був Торов.

У травні 1929 року почалися земляні роботи, з старого матеріалу напередодні побудували їдальню і кухню для робітників і 32-ї трудової школи, яка розташовувалася по сусідству і брала участь у будівництві, можливо, в обмін на будівництво для них необхідних приміщень і колодязя. Тут слід зазначити, що не всі мешканці  будинків, які підлягали зносу, були до цього часу виселені, довелося навіть залучати міліцію. Це заважало не лише розбору старих будівель, а й підвезенню матеріалів, особливо піску і вапна. Були проблеми і з переказом коштів на рахунок жилбудконтори. Не вистачало і робочих рук: у липні 1929 року замість 300 чоловік на будівництві працювало не більше 35. Отримавши у червні того ж року перші кошти, жилбудконтора із затримками, але почала активні роботи по спорудженню будівлі.

Бланк прораба № 5 Жилстройконторы Дмитриенко при постройке дома «Комунальник», 1929 год
Бланк виконроба № 5 Жилбудконтори Дмитриєнка на будівництві будинку "Комунальник", 1929 рік

Будівля житлокоопу "Комунальник" чотириповерхова, спроєктована у простих формах, притаманних своєму часу, з відкритим двором, який виходить на Пушкінську вулицю. Малюнок віконних рам передбачав використання скла великого розміру, проте його наявність на ринку була під сумнівом. Перший поверх, що виходить на Пушкінську вулицю, відводився під магазини, а частина даху — під солярій. Від якого з метою економії пізніше відмовилися.

План разбивки 1-го этажа здания жилкоопа «Коммунальник», 1929 год
План розбивки 1-го поверху будівлі житлокооп "Комунальник", 1929 рік

Підвальні приміщення були закінчені у серпні 1929 року. Взявшись за перший поверх, будівельники змінили розміри стовпів у одному з майбутніх магазинів, що викликало бурю негативних емоцій у замовників. Заміна цегляних стовпів на залізобетонні збільшувала їх вартість, у той час як жилбудконторі постійно доводилося авансувати будівництво за рахунок інших об'єктів.

Витрати на будівництво зростали, деякі викликали подив навіть у керівництва жилбудконтори. Так, на центральний склад з будмайданчика "Комунальника" вивезли старі двері і вікна, через кілька днів їх довелося перевезти назад. І це в той час, коли гужовий транспорт обходився дуже дорого, його вкрай не вистачало для підвезення піску. Почастішали випадки падіння чорноробів (найчастіше це були вихідці з села) під час висотних робіт, через що довелося терміново застосувати особливі козирки, огорожі, поручні. Бракувало залізних бочок, підвезення дощок постійно затримувалося, була проблема зі спецодягом, особливо зимового.

У жовтні 1929 року на будівництво терміново завезли 3 вагони цементу, 4 вагони вапна, 400 тисяч штук червоної цегли, 40 кубічних сажнів піску уся Пушкінська була заповнена підводами. Для того, щоб закінчити кам'яну кладку і дах у 1929 році, довелося додатково шукати 140 працівників: 80 каменярів, 30 різноробів і 30 теслярів. Знайти їх не вдалося, тому довелося домовлятися про понаднормову роботу.

30 грудня 1929 року цегляні роботи у будівлі "Комунальника" і дах були закінчені, постелена велика частина підлоги і встановлена ​​велика частина дерев'яних перегородок. У січні 1930 року стали встановлювати газове обладнання, яке мало велику кількість дефектів. Правління ЖБК зажадало встановити колонки "Омега". Могли б почати установку віконних рам, але відсутність даних про наявні розміри скла не дозволяло розрахувати потрібні параметри. Правління "Комунальника" побажало послати у квартирах паркетні підлоги, що збільшувало кошторис, до того ж, що фінансування постійно затримувалося. Водночас в Україні паркет був у дефіциті і жилбудконтора пропонувала шукати його замовникам самим. Знайти комунальникам паркет не вдалося, тому стелили дошки, як і передбачалося у початковому проєкті.

Фото: А. Парамонов
Фото: А. Парамонов

Несподіванкою для жилбудконтори стала вимога встановити на кухнях не тільки чавунні раковини, а й фаянсові умивальники, правда, від цього нововведення вдалося відбитися через неможливість додатково навантажити каналізаційну систему і збільшити вартість проєкту на 6000 рублів (75 місць), тим більше, такі умивальники ставили у ванних кімнатах. Ще одним бажанням замовника було оббити міжквартирні перегородки повстю з наступним накладенням штукатурки, що покращувало звукоізоляцію.

Нескінченна війна замовника і виконавця стомлювала обидві сторони, однак жилбудконтора відігравалася по-своєму, наприклад, оштрафувала співробітника "Комунальника" Зейтмана на 100 рублів за несвоєчасне вивезення сміття з будівництва.

4 листопада 1930 року комісія міськради при представниках замовника і виконавця оглядала побудований будинок, було прийнято рішення про заселення за умови виправлення деяких недоліків: встановити міцні перила і захистити вікна на сходових клітках, а також забити балконні двері до закінчення робіт на балконах. О 9.00 29 грудня 1930 року будинок повністю передали на баланс житлокооп "Комунальник". Однак роботи у будинку тривали ще до весни 1931 року.

У 9-під'їздному будинку була 81 квартира з 176 кімнат, оштукатурених і з альфрейним забарвленням стін. Висота стель 2,9 метра, загальна висота будинку склала 14,5 метра. Більшість квартир двокімнатні, трикімнатних — 23. На фасаді будівлі були встановлені 63 балкони і 13 козирків.

Фото: А. Парамонов
Фото: А. Парамонов

Опалення центральне, водяне з котельні у підвалі. Там же у підвалі були влаштовані червоний куточок, складські приміщення магазинів, сховище і сараї для мешканців. У кожній квартирі встановлено ватерклозети; на кухнях, облицьованих сірим кахлем, поставили чавунні раковини, духові шафи з казанками для води з водоводом у ванну кімнату, де були чавунні ванни і фаянсові умивальники. Ванні кімнати, вбиральні та комори були встелені кольоровою бетонною підлогою, а сходові майданчики — мозаїчними або плитковими підлогами. Загальна вартість робіт з будівництва "Комунальника" склала 770 тисяч рублів.

Відносини між жилбудконторою і житлокоопом "Комунальник" не припинялися і пізніше, вони перейшли у площину не просто взаємних докорів, а нескінченної низки судових позовів. Довгий список незакінчених дрібних недоробок і дефектів по кожній квартирі, горищу, підвалу, двору, магазинах дозволяв замовникові вимагати виконання законних вимог. Але тут втрутилася влада, якій набридли нескінченні чвари через дрібниці, винесені до суду, і житлокоопу "Комунальник" довелося самому усувати недоробки будівельників.

Простий текст

  • No HTML tags allowed.
  • Lines and paragraphs break automatically.
  • Web page addresses and email addresses turn into links automatically.