Чому Харків встояв проти російської навали?
24 лютого 2022 року російські пропагандисти пророкували, що Харків буде окуповано за кілька годин. Минуло триста днів, ЗСУ не тільки втримують місто, а й звільнили майже всю територію області, яка була захоплена. Але військові не виключають, що росіяни спробують посунути на Харків ще раз.
"Харків, який перебуває під контролем українського уряду, може бути окуповано". Про це Володимир Зеленський сказав у інтерв'ю The Washington Post 21 січня 2022 року. Через місяць російські танки вже стояли на харківській Окружній дорозі. Побоювання президента щодо окупації другого за величиною міста України не справдились. Прорахунки російського командування, вдале планування операцій Силами Оборони України а також несподіваний фактор — мужність та консолідованість харків'ян — стали причиною того, що друге місто в країні вистояло, і це дало змогу Збройним силам поступово відігнати окупантів до кордону з Росією. KHARKIV Today на основі інтерв'ю військових, повідомлень Генштабу та Нацгвардії і заяв політиків проаналізував фактори, які дозволили втримати місто та звільнити тимчасово окуповані частини області.
Фактор №1 Сюрприз не вдався
Росіяни недооцінили готовність збройних сил обороняти Харків. Це стало основною причиною того, що великі частини російської армії у перші дні наступу були знищені на підступах до міста.
На середину лютого росіяни накопичили на кордонах Харківської області щонайменше 20 тисяч військових. До наступу готувалися 6-та а 20-та загальновійськові армії, 1-ша танкова армія, підрозділи Росгвардії, СОБРу та інші допоміжні сили.
24 лютого о п'ятій ранку почався обстріл систем ПВО, військових частин та аеродромів по всій Україні. Харків'яни прокинулись від вибухів, перші ракети прилетіли у житлові будинки військового містечка в Чугуєві. Після артпідготовки росіяни, як і планували, колоною прорвали кордон на "Гоптівці" та пішли у наступ на Харків, сунули сотні одиниць техніки. Але окупанти недооцінили готовність ЗСУ до оборони, і це стало їхньою фатальною помилкою. Адже за три дні до війни, 21 лютого, 92-га бригада імені кошового атамана Івана Сірка отримала завдання від командування: прикрити державний кордон. Підрозділи заздалегідь вийшли на позиції, а з першими ж залпами російської артилерії стали до бою. Для росіян це була несподіванка.
"Біля населеного пункті Веселе ми прийняли перший бій. Йшла колона противника, вони йшли просто по похідному. Потім ми захопили їхні документи, і там було вказано, що 92-ї бригади тут немає. Вони думали, що ми всі в ППД (пункт постійної дислокації, — ред.) і що туди прилетіло по частині нашій і що ми всі там деморалізовані. А насправді бригада була в повному складі і виконувала завдання", — згадує командир підрозділу 92-ї бригади з позивним "Філософ".
Військові прийняли бій, але російській танк та кілька одиниць техніки прорвалися через Окружну в районі Північної Салтівки. Їх наздогнав 22-й мотопіхотний батальйон з чотирма танками, бійці перебили окупантів та закріпилися на цьому напрямку. 6-та рота зупинила колону у Веселому без втрат.
Разом з 92-ю бригадою в оборону стали нацгвардійці, в тому числі зовсім молоді хлопці зі строкової служби, та добровольці, які буквально напередодні вступили до лав Нацгвардії та вперше взяли в руки зброю. Таким чином 25 лютого військові вже зайняли оборону навколо Харкова.
Другий дуже небезпечний момент був 27 лютого, коли до Харкова прорвалися диверсанти. Малими групами вони просочувались через Окружну в районі Олексіївки і П'ятихаток і намагалися прорватися до центру міста. Але, як з'ясувалося потім, росіяни мали старі карти, тому заблукали. Сили оборони виловлювали їх, на харківських вулицях то тут, то там палали російські "Тигри". Одній групі псковського десанту вдалося закріпитися у 134-й школі на вулиці Шевченка. Як згадує зараз нацгвардієць з позивним "Фокс", окупанти діяли доволі грамотно і забарикадувалися на горищі. Перші спроби штурму здійснили спецпризначенці з "Корду" та добровольці "Фрайкору", але змушені були відступити. На допомогу підійшли бійці Нацгвардії та 92-ї бригади, Kraken. У ході перестрілки стара будівля з дерев'яними перекриттями загорілася — і псковці опинилися у пастці, яку самі собі влаштували. Вони чекали на підкріплення, але підрозділи 2-ї окремої гвардійської бригади, 25-ї окремої гвардійської мотопіхотної бригади та росгвардійці були знищені на підступах до Харкова та на його околицях.
"Єдине, що вони зробили — це без честі загинули, згоріли живцем. Врятувався лише полонений. Коли вогонь дійшов до горища, вони почали самі вистрибувати у протигазах з будівлі", — згадує "Фокс".
Після цих невдач росіяни змінили тактику. Вони закріпилися у передмістях і почали ракетний, авіаційний та артилерійський терор Харкова. Було ще кілька спроб прориву, але вже 30 березня, коли ВСУ та добровольці звільнили Малу Рогань, що знаходиться за Окружною, стало остаточно зрозуміло, що в Харків росіяни не пройдуть. На жаль, понад 40% області довелося здати — не вистачило людських сил та боєприпасів. Вовчанськ та Куп'янськ, які знаходяться надто близько до кордону, не обороняли взагалі, за Ізюм деякий час тривала боротьба, але наприкінці березня ЗСУ відступили.
Фактор №2. Ретельне планування операцій
На відміну від російського командування, у Генштабі ЗСУ не покладають надій на недоліки супротивника, реальні та вигадані. Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний в інтерв'ю The Time дав дуже високу оцінку своєму ворогу, начальнику Генштабу ЗС Росії Валерію Герасимову.
"Я навчався у Герасимова. Я читав усе, що він колись написав. Він розумна людина, і мої очікування від нього були величезними", — сказав Головнокомандувач.
Та навіть попри це планування наступальних операцій із звільнення Харківської області не завжди було вдалим. Коли в кінці березня військові, нацгвардійці та добровольці "Фрайкору" звільняли села Мала Рогань, Гусарівку та Вільхівку, вони понесли дуже великі втрати. Тоді ж серед інших військових загинув командир добровольчого підрозділу "Фрайкор" Георгій Тарасенко.
"Спочатку по наших силах окупанти нанесли авіаудар. А потім було проведено обстріл фосфорними снарядами. Ми евакуювали поранених різної важкості, зокрема з опіками від фосфорних боєприпасів", — розповідав після звільнення нацгвардієць Фокс.
У квітні та травні ЗСУ, нацгвардійці та тероборона, вже врахувавши такий досвід, провели доволі вдалий контрнаступ на північ і північний схід від Харкова. Тоді вдалося звільнити Циркуни, Старий Салтів, Черкаські Тишки, Руську Лозову, Питомник — загалом 23 населені пункти. Сили оборони використали для наступу помилки росіян, які намагалися покращити свої позиції та атакувати, а тому опинялися у вразливому становищі. Зупинила контрнаступ ЗСУ банальна нестача боєприпасів — тоді Україна як раз вичерпала свої запаси, а допомога від партнерів ще не надійшла.
"Чому ми зараз і не можемо дуже швидко їх звідси прибрати — тому що у нас не вистачає тієї потуги вогневої, яку ми хотіли б. Була б ця міць — відповідно ми пішли б уперед, і люди, які перебувають у нашій бригаді, 127-й, вони б спокійно вибивали наших ворогів, тому є проблемні питання, я їх бачу, я розумію, що це залежить не від командування, а залежить від загальної системи. Коли буде постачання озброєння, тоді процес, звичайно, буде трішки швидше йти", — казав тоді в інтерв'ю "Радіо Свобода" заступник командира 229 батальйону 127 бригади сил ТРО ЗСУ з позивним "Капа".
На початок червня допомога ще не надходила в потрібних обсягах, але вже тоді у Генштабі почали планувати звільнення Харківської області. Успішний весняний контрнаступ на півночі дозволив більше дізнатися про слабкі місця росіян. Виявилося, що сили окупантів були дуже розтягнуті по довгому фронту.
"Уперше я помітив це в травні під час першої наступальної операції від Харкова, коли нам вдалося звільнити від 10 до 30 кілометрів територій навколо міста. Мені стало очевидно, що наступ принесе нам більшу користь і матиме негативніший вплив на противника", — розповів в інтерв'ю ABC News один з авторів Харківської контрнаступальної операції командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Сирський.
У липні очільники держави та командування Збройних сил спільно почали операцію по дезінформації противника. Політики і військові робили заяви про скору деокупацію міста Херсон, почалися обстріли з "Хаймерсів" Антонівського мосту. Росіяни передислокували на південний напрямок кілька підрозділів зі Слобожанщини. Тим часом розвідка виявила найслабше місце в російській обороні Харківської області — це виявилась територія між Балаклією та селищем Шевченкове. 6 вересня Сили оборони вдарили саме туди. За кілька днів блискучого наступу, за оцінками Інституту вивчення війни, ЗСУ звільнили більше 2500 кв. км., знищили сотні одиниць техніки. Коли ЗСУ зайшли в Куп'янськ та Ізюм, російські частини, відрізані від постачання, почали відходити з півночі Харківської області за кордон.
Харківська операція увійде у підручники військової справи як один з найбільш вдалих контрнаступів у світовій історії. Втім, вона ще не завершена — під окупацією залишаються 28 населених пунктів області.
Фактор №3 Консолідація суспільства
Коли російський диктатор Владімір Путін планував захопити Харків протягом перших днів війни, він розраховував на прихильність харків'ян до ідей "руського міра". Але неймовірний супротив громадян зробив свій внесок в оборону Харкова та області. Якщо до війни багато харків'ян мали в Росії родичів або друзів та ставились до росіян нейтрально або прихильно, то після початку масованих обстрілів ставлення до північних сусідів кардинально змінилося. Окупанти ж не врахували цього.
"Харків дуже помінявся після 24 числа, дуже сильно помінявся. Якщо тут було багато проросійського населення, то зараз — навпаки, проукраїнського набагато більше. Після того, як вони побачили, як по ним прилітає, місцеве населення гине, інфраструктура руйнується. Харків'яни за Харків горло перегризуть будь-кому", — оцінює настрій містян офіцер 92-ї бригади "Філософ".
Навіть попри цілковитий хаос та певну втрату адміністративного управління в перші години війни добровольці змогли отримати зброю та вийти на допомогу кадровим військовим.
"У перші дні був хаос, був бардак, бо за великим рахунком, дуже багато людей, які повинні були залишитися — звалили з міста нібито контролювати евакуацію своїх відомств. Це все стихійно, і я так підозрюю, що, в принципі, ця стихійність трошки росіян зупинила. Ті групи, які зайшли, повбивали всіх, а решту просто ганяли тут як зайців містом, за ними їздила купа народу, якісь РПГешки звідкись взяли, якісь пляшки із запалювальними сумішами, вони реально їх ганяли як зайців", — згадує перші дні супротиву волонтер Роман Донік.
У Харкові ще задовго до війни існували добровольчі підрозділи "Фрайкор" та "Нацкорпус", 24 лютого вони успішно стали до оборони, через місяць до них приєднався новий підрозділ "Хартія". Ті, хто залишився в тилу, взяли на себе забезпечення армії та цивільних. Частина волонтерів збирали і досі збирають гроші на безпілотники, тактичний одяг, снайперські приціли, інші везуть у підрозділи генератори та побутові речі, безліч фондів вивозять цивільних у безпечні місця. Про те, наскільки харків'яни готові утримувати свою армію, говорять успіхи "адмінських зборів" у місцевих Telеgram-каналах. Під час одного з них за чотири години зібрали 1,6 мільйонів гривень на автівки для військових.
"Президент Путін недооцінив українські Збройні сили, єдність українського народу, так само як і мужність українського керівництва", — заявив ще у березні генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, коли зрозумів, що спроби захопити Київ та Харків провалилися.
Втім, війна ще триває і генерал Валерій Залужний оцінює нові спроби атак на Київ та Харків як цілком можливі у січні-березні 2023 року. Ворог успішно провів мобілізацію і накопичує сили на кордоні Харківської та Луганської областей, військові не виключають і спроби знову атакувати Куп'янськ.
"Є підстави вважати, що війна Росії проти України триватиме й у 2023 році", — каже Головнокомандувач, тож перші 300 днів оборони Харківщини можуть стати не останніми.
