Прогулянки по Харкову з Андрієм Парамоновим. Прибутковий будинок Макса Гельферіха по Чорноглазівській вулиці

Будинок, побудований в стилі німецького національного романтизму по нинішній вулиці Маршала Бажанова № 14, привертає увагу і перехожих, і любителів харківської старовини.

На перший погляд, історія будівництва і власники не викликають ніяких сумнівів. Якщо ви думаєте, що будинок побудований відомим промисловцем Максиміліаном Христиановичем Гельферіхом або його заводом "Гельферіх-Саде", то ви помиляєтеся!

Першим власником дворового місця по Бажанова, в минулому Чорноглазівській, тоді він значився не під № 14, а під № 8, Е був син харківського купця, доктор медицини, ректор імператорського Харківського університету, дійсний статський радник Іван Петрович Щелков. Він побудував кам'яний двоповерховий будинок і службові будівлі, а увесь інший простір між вулицями Підгірна, Чорноглазівська і Садова займав великий сад. У 1890 році Щелков був призначений ректором  Варшавського університету і продав свою садибу рідному брату промисловця Альберту Християновичу Гельферіху, який володів сусідньою ділянкою по вулиці Садовій, 16.

Альберт Річард Едуард Гельферіх народився в 1843 році в містечку Пфуллінген в землі Баден-Вюртемберг. До Харкова він прибув разом з братами, був купцем 1-ї гільдії і займався торгівлею. У колишньому будинку Щелкова Альберт Гельферіх жив зі своєю сім'єю: дружиною Оттілією
Костянтинівною, уродженою Шаде, і дітьми — доньками Євгенією, Ольгою, Емілією і синами Максиміліаном і Вільгельмом. Альберт Християнович помер 23 листопада 1899 року, після чого садибою володіла його дружина.

У 1913 році батьківська садиба переходить до Макса Альбертовича Гельферіха, який народився в Харкові в 1883 році, закінчив Харківське реальне училище, в 1905 році прийняв підданство Російської імперії і проживав окремо від матері в будинку по вулиці Пушкінській, 36. У липні 1913 року Макс Гельферіх подає прохання про будівництво кам'яного триповерхового будинку з підвальним поверхом і мансардою на розі вулиць Підгорної і Чорноглазівської за проектом інженера Олександра Івановича Ржепішевського. Проект був затверджений з виправленнями 27 серпня 1913 року.

Ржепішевський не став розбирати колишній будинок Щелкова, що виходив фасадом на Чорноглазівську вулицю, а збільшив поверховість та приєднав до нього новий кутовий будинок. Очевидно, що при проектуванні прибуткового будинку Макса Гельферіха, а також оформленні фасаду будівлі, Ржепішевський скористався подібними проектами в Ризі. У них художня виразність будівель з початку XX століття досягалася архітектурними прийомами: виразним силуетом і вишуканою об'ємною композицією, яскраво вираженими вертикальними формами.

Застосування значної кількості деревини при обробці фасаду будівлі викликало в будівельному оточенні запеклі суперечки. Ржепішевський планував зробити огорожі балконів теж з дерева, але йому довелося вибрати інший матеріал —  в результаті вони стали кованими. Перегородки горища і комірні приміщення також передбачалися дерев'яними, але і тут автору проекту довелося відступити від початкових планів і зробити їх з бетону. По карнизу даху його зобов'язали встановити також металеву огорожу і зробити протипожежні зовнішні сходи. Проект цієї будівлі був переданий до Народного комісаріату шляхів сполучення в 1921 році, а після цього його не повернули, що позбавляє нас задоволення побачити первісний вигляд цієї будівлі.

Прибутковий будинок Макса Гельферіха був закінчений в 1915 році. Оцінений в 60 тисяч рублів, він став окрасою Харкова. Власник будівлі любив автомобілі, входив до спортивно-технічної комісії Південно-російського автомобільного клубу в Харкові, брав участь в поїздках, екскурсіях і змаганнях. У нього було два автомобілі: куплений в 1912 році темно-зелений "Berliet" і чорний "Оpe" 1914 року, свій водій і прекрасний гараж з окремим в'їздом з боку Садової вулиці.

Серед мешканців, які орендували квартири в будинку Макса Гельферіха, були присяжні повірені Леонід Миколайович Переверзєв і Аркадій Борисович Іозефович, інженер-технолог Олександр Лаврентійович Андрєєв.

У 1915 році Макс Альбертович Гельферіх відправився на фронт добровольцем-автомобілістом на власній машині, а через рік вступив до Гатчинської військово-авіаційної школи. Участь у війні на боці російської імператорської армії не допомогла рідному брату Макса Гельферіха — Вільгельму Альбертовичу Гельферіху з прийняттям підданства Російської імперії, і він виїхав до Швейцарії.

Замовник будівництва Макс Гельферіх недовго володів батьківською садибою і прибутковим будинком, в 1916 році він продає його А. М. Геронімусу. Доля Гельферіха сумна: в 1930-і роки він проживав в П'ятигорську і був заступником голови крайвиконкому, 21 жовтня 1937 був заарештований і засуджений до розстрілу.

Будівлі пощастило більше, тільки вона і нагадує нам про Макса Альбертовича Гельферіха. Однак неодноразовий ремонт фасаду та покрівлі привів до зміни первісного вигляду: втрачені черепичний дах, металеву огорожу балконів, частину декору фасадів, балкони дворового фасаду. Деякі вікна  замінені на металопластикові, в мансарді прорізані нові вікна, розширені балкони вуличних фасадів, на кутовій частині будівлі з'явилися надбудови — пам'ятник архітектури втрачає властиві йому риси.