Харківські правозахисники заявили про відсутність прогресу в боротьбі з тортурами в тюрмах

На думку представника Харківської правозахисної групи, за злочини проти ув'язнених у в'язницях повинні відповідати конкретні персоналії.

Ситуація зі знущаннями над ув'язненими колоній залишається важкою, а звернення до керівництва країни не призводять до змін. Про це на прес-конференції заявив керівник Центру стратегічного захисту Харківської правозахисної групи Геннадій Токарев.

"Відносно подій в Олексіївській колонії — вони показали масштаби проблеми. Коли ми з моніторинговим візитом приїхали в колонію, до нас звернулися 20 або більше засуджених. Але зробити це хотіли сотні. Адміністрація ввела особливий режим, маски-шоу, нас відсікли від можливості відвідати колонію. І потім почалися репресії за це. А методи і форми тортур здивували навіть фахівців в цій сфері. Власне, той засуджений, який поскаржився на найжорстокіші тортури, я навіть не хочу говорити про їх обставини, він був підданий найбільш жорстокому впливу після цього, коли він наважився подати скаргу, це ще гірше, ніж самі тортури. Це лише підтверджує, що ніяких змін в політиці країни, щоб викорінити ці ганебні явища, немає", — заявив Токарев в прес-центрі KHARKIV Today.

Нагадаємо, в харківській колонії під час невдалого заколоту постраждали 22 ув'язнених. У засуджених — садна і синці. 8 січня в Олексіївській колонії №25, де відбувають покарання чоловіки, які вчинили злочин повторно, влаштували масові обшуки і ввели особливий режим.

За словами Токарева, в очах світової спільноти Україна в цьому аспекті виглядає як відстала країна, де ще залишився феодальний лад. Харківська правозахисна група направляла звернення до президента, прем'єр-міністра, головам Мін'юсту, правоохоронних органів і Генпрокурору. Однак, каже правозахисник, ніякої виразної реакції так і не було.

"Були відповіді, їх десятки. Адміністрація президента написала: "ми передамо, кому потрібно". А в Міністерстві юстиції, яке має відповідати за це і яке за один раз могло б в цілому вирішити всі ці проблеми, звільнивши керівників адміністрацій, відповіли, що ми даємо неправдиву інформацію, що в колоніях все гаразд і так дал", — продовжує Токарев.

На його думку, важливо, щоб за злочини над ув'язненими були відповідальні конкретні персоналії.

"На мій погляд, якщо не буде конкретна людина відповідати за свої злочини, а буде відповідати держава в особі платників податків, які виплачують постраждалим компенсацію за рішенням ЄСПЛ, то нічого і не зміниться", — вважає Токарев.

У свою чергу, адвокат Центру стратегічного захисту ХПГ Ганна Авдієнко розкритикувала ініціативу Мін'юсту запустити платні віп-камери в СІЗО.

"Я шукала інші країни, де були б створені такі віп-камери, які ставлять засуджених в нерівне становище, і мені не вдалося знайти нічого подібного. У залежності від матеріального становища, засуджений зможе мати кращі або гірші умови утримання. Суми, які людина повинна платити за утримання в такій камері, є досить значними. Наприклад, в київському СІЗО це було 12 тисяч гривень на місяць. Це вартість оренди однокімнатної квартири. Якби туди потрапила звичайна людина, то жити там вона б не змогла", — зазначила вона.

За словами Авдієнко, аргумент Мін'юсту полягає в тому, що ув'язнені і так раніше платили за такі камери, однак це було неофіційно і гроші йшли в кишеню співробітникам СІЗО, а не в бюджет.

"Я думаю, з одного боку, це правильно, що тепер ці гроші будуть йти в бюджет. З іншого боку, це метод нових зловживань з боку адміністрації виправної установи і засуджені, які не зможуть утримуватися в цих камерах, швидше за все, будуть скаржитися. Вони вже скаржаться, називають це дискримінацією. Виникає така градація — засуджений, який грошей не має, точно туди не потрапить", — зазначила вона.

Директор Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін зазначив, що в цілому ситуація в правоохоронних органах після Майдану не змінилася в кращу сторону.

"Були зміни в кращу сторону, але вони відкотилися назад. І є ще один фактор, що тривожить нас. У порівнянні з 2013-2014 роками зростає толерантність звичайних людей до незаконного насильства. Якщо до 2013-го року у нас був стійкий приріст людей, які не сприймають насильства щодо затриманих і ув'язнених, то з 2014-го року почалося падіння і зараз кількість людей, які готові схвалити насильство незаконне, вже досягає 25%. Це при тому, що ніхто не застрахований від катувань, навіть сам працівник поліції або в'язниці при тих чи інших обставинах може бути підданий катуванню, або жорстокому поводженню з боку своїх колег", — розповів Кобзін.