Натисніть "подобається", щоб слідкувати за KHARKIV Today на Facebook

Тиждень зі смаком. Реінкарнація Жукова, перезавантаження "Металіста" і відлуння вироку в Одесі

Автор графіки: Микита Лисенко.
Справа Стерненка відчиняє вікно можливостей для проведення найважливішої реформи - судової. Адже запит українського суспільства на справедливість досі не задоволено.

Цього вівторка секретар міськради Ігор Терехов і бізнесмен Олександр Ярославський анонсували відродження легендарного футбольного клуба «Металіст».

Новина звучить обнадійливо для багатьох харківських (і не тільки) поціновувачів футболу, але поки що залишає значно більше запитань, ніж відповідей. Адже про те, як саме вони збираються відроджувати «Металіст», ні Терехов, ні Ярославський поки що не уточнюють.

А голова облдержадміністрації Айна Тимчук і голова облради Артур Товмасян, без сприяння яких зрушення у цьому питанні навряд чи можливі, взагалі це питання не коментували. Інтерес Терехова цілком зрозумілий: напередодні виборів йому конче необхідна історія успіху. І відремонтованих під’їздів чи доріг буде явно замало. «Повернення Харкову футбольної слави» і «відродження «Металіста» можуть стати потужним козирем в руках Терехова у мерській кампанії. Не завадить йому і публічна підтримка Олександра Ярославського.

Засновник DCH і колишній президент «Металіста» уже давно говорить про відсутність політичних амбіцій, але має стабільно високий рейтинг у Харкові. Його публічне примирення із Геннадієм Кернесом значна частина харків’ян сприйняла доволі позитивно, і в останній рік життя міського голови Ярославський був поруч із ним. 

До цього Кернес і Ярославсьимй не спілкувалися сім років. Усе через те, що мер Харкова зіграв не останню роль у процесі «віджиму» «Металіста» на користь младоолігарха Сергія Курченка, котрий згодом довів клуб до банкрутства. Коли Ярославського «обробляли» емісари «сім’ї» Януковича із «пропозицією, від якої не можна відмовитися», Кернес розгорнув неабияку активність із «повернення у комунальну власність» стадіону «Металіст», відбудованого до Євро-2012.

Після спецконфіскації 2017 року активи, корпоративні права і товарні знаки «Металіста» було передано державі, і їхнім розпорядником стала Харківська ОДА. Обласному КП «Металіст» належить поле головного футбольного стадіона міста. Конфіскновані в Курченка піддтрибунні приміщення і тренувальну базу у Високому передали державі лише на початку 2020 року через «неквапливість» держреєстраторів.

У ПАТ «ФК Металіст» не залишилося майже нічого, крім величезних боргів. Колишні гравці команди висунули клубу претензії на десятки мільйонів доларів через невиплачені зарплати. Нікуди не поділися величезна податкова заборгованість, а також борги за комуналку та оренду поля в обласного КП.
Погасити їх теоретично можна було б після продажу майна, але воно тепер належить державі, а не компанії-боржнику. Тому головне питання «перезавантаження» «Металіста» дуже просте: хто погасить його борги?

Ярославський неодноразово давав зрозуміти, що робити це з власної кишені не збирається. Скасування спецконфіскації, повернення конфіскованих активів ПАТ «ФК «Металіст», проведення процедури банкрутства і продаж майна задля погашення боргів – це лише один із гіпотетично можливих сценаріїв. Не виключено, що зацікавленим особам вдасться спрямувати кошти на «відродження «Металіста» з міського та обласного бюджетів. Тобто участь у «порятунку» братимуть платники податків, а політичні бали заробить хтось інший.     

Сесія міськради: третя «реінкарнація» маршала Жукова і ображений Лесик

Чергова сесія Харківської міськради, яка відбулася 24 лютого, вкотре продемонструвала, що головним завданням місцеві політики на сьогоднішній день бачать не міське господарство, а боротьбу за виборця. Секретар міськради Ігор Терехов після того як мерія програла п’ять (!) судових процесів, із касацією у Верховному суді включно, через два перейменування проспекту Петра Григоренка на честь маршала Георгія Жукова, вирішив винести це питання до сесійної зали втретє. І навіть дав зрозуміти, що готовий це робити знову і знову, так як і сам розуміє: це перейменування також буде скасовано.

Прогнозовано, що сумнівне рішення практично повним складом підтримали «Успішний Харків», «ОПЗЖ» і «Партія Шарія», а «Європейська Солідарність» і «Блок Світличної» - голосували проти. Більшість «слуг народу» завбачливо утрималися.

1
Андрій Лесик (справа). Фото: KHARKIV Today.

Навіщо Терехову знадобився Жуков? Після смерті Кернеса міськрада не надто активно відстоювала свою позицію в судах і складалося враження, що інтерес до цієї теми у керівництва міста в умовах нової політичної конфігурації згасає. Але актуальна передвиборча соціологія, очевидно, змушує Терехова активніше працювати із проросійським/прорадянським електоратом, щоб не віддавати його Добкіну.

Вкладається в цю лінію поведінка і небажання розлучатися з орденом Леніна, який активісті демонстративно скинули у день сесії зі стіни у фойє мерії. Перформанс «медведчуківця» Андрія Лесика на трибуні міськради із заявами про державний переворот був очевидною і звичною провокацією. І завершився уже звичними для Лесика копняками. Саме за їх допомогою його відганяли від трибуни депутати від «Європейської Солідарності» разом з активістами «Фрайкору» і «Нацкорпусу». Ці ж активісти зірвали перфоманси «шаріївців» як під стінами міськради, так і в сесійній залі.

Терехов, спостерігаючи за цим дійством, намагався грати роль «дорослого»: він закликав Лесика припинити провокаційний виступ і одночасно засуджував дії тих, хто вирішив вплинути на цього депутата не лише добрим словом.

Секретар міськради через свою Facebook-сторінку (яку, очевидно, веде не він) запевняє, що міськрада має бути «без політики», радить активістам «іти працювати на благо міста» (й усіх харків’ян). А також перекладає провину за інциденти на поліцію за те, що «Нацкорпус» безперешкодно потрапив до мерії. Навряд чи Терехов забув, що сесії міськради є відкритим і відвідати їх має право будь-який член територіальної громади. 

Ну а Лесик тим часом написав заяву до поліції на депутата від «ЄС» Ігоря Пушкарьова. Стверджує, що той нібито вдарив його ногою, чим завдав легкого тілесного ушкодження. Пушкарьов допускає, що Лесику це «здалося». Зазначимо, що штовханину у міськраді знімали декількома камерами, і на жодному з оприлюднених записів не видно, щоб хтось із депутатів бив Лесика.

За скандальним перейменуванням і сутичками в залі майже непомітною залишилась решта порядку денного міськради. Бюджетні і земельні питання зазвичай не такі цікаві аудиторії, якщо до них не привносити елемент шоу. Але саме від них залежить якість життя в місті.

Вирок в Одесі, «вибух» у Києві і відлуння в Харкові

Одесит Сергій Стерненко уже давно перестав бути активістом регіонального рівня. Завдяки активному медійному висвітленню його діяльності та кримінальних справ, у яких він є як обвинуваченим, так і потерпілим, в Україні, здається, не залишилося не так багато людей, яким зовсім нічого невідомо. У своєму ставленні до активіста люди, переважно, спираються не на об’єктивну сторону справи, а на особисте, політично забарвлене, ставлення до особи Стерненка.

23 лютого Приморський суд Одеси дав Стерненку  понад сім років позбавлення волі із конфіскацією за справою шестирічної давнини. Активіста визнали винним у розбійному нападі на депутата районної ради від проросійської партії «Родіна» Щербича з метою заволодіння 300 гривнями. За попередньою версією слідства, це було викрадення з метою змусити потерпілого відмовитися від мандату. Але строки давності за статтею про незаконне позбавлення волі вже спливли, і тому прокуратура зосередилися на тяжчому (з точки зору Кримінального кодексу) злочині – розбої.

1
Харків'яни вийшли проти вироку Стерненку. Фото: KHARKIV Today.

Обвинувальний вирок не міг не збурити новий виток протистояння в суспільстві. Хейтери Стерненка вбачають справедливість, що активіста «закрили» хоча б за щось. Бо, на їхню точку зору, він однозначно винен в убивстві, яке сам активіст і його захист вважають необхідною обороною.
Патріотичну спільноту збурив символізм вироку: Стерненку дали сім років за ґратами фактично  на сьомі роковини розстрілів на Інститутській. Вирок виносив суддя із сумнівною репутацією і досвідом роботи в окупованому Донецьку. Публічні адвокати Стерненка знайшли і незадеклароване майно сім’ї судді Попревича в окупованому Криму, й інші «діри» в його декларації, винесені ним сумнівні рішення і навіть погруддя Леніна та Сталіна на подвір’ї.

Аргументи обвинувачення, яким явно не вистачало прямих доказів провини Стерненка, задовольнили суд, але не активну частину ссупільства. Увечері того ж дня в більшості обласних центрів, зокрема й у Харкові, відбулися акції на підтримку засудженого. На них лунали як вимоги негайно звільнити активіста, так і вимоги проведення судової реформи та звільнення керівництва МВС та Офісу генпрокурора.

Найчисленнішими були протести в Києві, де не обійшлося без сутичок з поліцією, затримань, застосування файєрів і перцевого газу. Одним із  символів акції «за Стерненка» став спалений поліцейський шолом, що було певною алюзією на часи найгостріших протистоянь часів Євромайдану.
Цієї суботи акція отримала продовження. Як у Києві, так і у Харкові, Одесі, Львові, Дніпрі та інших містах.  На вулиці виходять сотня й тисячі людей усе з тими ж вимогами.

Суспільно-політичні наслідки цього процесу були прогнозованими. І, очевидно, що деякі політичні гравці до них готувалися і намагаються зараз заробити електоральні бали.  Але, у той же час, справа Стерненка відчиняє вікно можливостей для проведення найважливішої реформи - судової. Адже запит суспільства на справедливість досі не задоволено. Чи вистачить на цей крок політичної волі та ресурсів? Хотілося б звичайно, бути оптимістом. Але це дуже непросто.

Автор тексту: Сергій Жуков.

Простий текст

  • No HTML tags allowed.
  • Lines and paragraphs break automatically.
  • Web page addresses and email addresses turn into links automatically.