Суддя-снайпер із Харкова вдруге пішов на війну
Суддя-снайпер каже, що воювати у 2022 році набагато складніше, ніж у 2014-2015 роках.
Широкомасштабний наступ суддя Верховного Суду Олександр Мамалуй зустрів у Києві і першого ж дня, 24 лютого, став на захист столиці. Після того, як окупантів відігнали від Києва, він перейшов до снайперського підрозділу Збройних сил України. Про це Олександр Мамалуй розповів виданню Pravo.ua.
"Як і всі у нашій країні, я сподівався, що такого (широкомасштабного наступу) не буде, але вже наприкінці осені я бачив, що відбувається зі скупченням військ Росії на кордоні. Не знав, де застане новий етап війни: у Харкові чи Києві — останні чотири роки я жив на два міста (п'ять днів — у Києві, два дні — у Харкові з сім'єю). Тому я зібрав два комплекти спорядження у кожному місті. Напевно, потрібно було більше готувати план евакуації сім'ї", — розповів він.
24 лютого суддя був у Києві, його сім'я — у Харкові. Про те, що розпочалася війна, повідомила дружина. Евакуюватись сім'ї судді довелося самостійно, допомагали колеги по всій країні.
"Дружина зателефонувала рано-вранці, що обстрілюють харківський аеропорт, чутно вибухи. Миттєво прокинувся, поголився (думав, що води може не бути), купив поїсти, поки не було великих черг, і пішов на роботу. На роботі були екстрені збори суддів, а я зрозумів, що маю бути сьогодні ж, так би мовити, у лавах. На той час мій прикордонний загін, де я служив під час другої мобілізації, вже вступив у бій. Закінчилися збори, я підійшов до голови Касаційного господарського суду, пояснив, що мені час. Взяв усі відпустки, щоб сім'я не залишилася у такий момент без грошей, і все — увечері став на захист Києва, 25 лютого брав участь у бойових діях. Загалом до 29 березня я не виїжджав за межі Києва, тільки на Гостомель", — поділився Олександр Мамалуй.
Нині Олександр Мамалуй — офіцер на командній посаді, бере участь у бойових діях на сході України.
"У нашому підрозділі багато моїх друзів ще з першої мобілізації, які розпочали свій бойовий шлях у складі роти снайперів 93-ї механізованої бригади. Тут досвідчений особовий склад, хороші снайпери, дуже гарна зброя, і ми виконуємо важливі завдання. Є у нас і зброя, захоплена у супротивника, — великокаліберний снайперський комплекс "Корд-М" калібру 12,7 мм, кілька безшумних гвинтівок та автоматів, до речі, з однієї з цих "безшумок" — ВССМ "Гвинторіз" — воюю я. Всі, у кого другою зброєю йде автомат, перезаряджені на нові російські патрони ППБС із спеціальною бронебійною кулею "Ігольник". Повертаємо їх супротивнику своїм ходом. На щастя, у нас за цей місяць немає загиблих, є лише поранені та важко контужені. Але вони одужують, все добре. Ми виконуємо снайперські, розвідувальні завдання та коригуємо артилерію", — пояснив суддя-снайпер.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Суддя Верховного Суду захищає Україну у Харківській області
За словами Олександра Мамалуя, навіть Донецький аеропорт не порівняти із сьогоднішньою війною.
"Навіть АТО була різною для різних хвиль мобілізації, наприклад для перших трьох і наступних трьох — вона різна. До цієї великої війни було прислів'я "Хто у 2014 році не воював, той війни не бачив". Я ж був і у 2014, і у 2015 року (востаннє виходив на бойові завдання у грудні 2015-го), я бачив цю різницю, вона була дуже великою. Ну а зараз ці бої, їх можна називати такими запеклими, такими важкими... Я був у Донецькому аеропорту навіть це не порівняти. Ця війна — це дуже важко. Авіація, артилерійські системи такі, що навіть не чув про них. А багато хлопців, які воювали в АТО у четвертій — шостій хвилі мобілізації, взагалі артилерії не знають. Тоді як було: міномет десь ляпне і все. Вони не були під обстрілами з реактивної системи залпового вогню, ні під обстрілами самохідною артилерійською установкою, на звук не відрізняли. Ну, вже навчилися, звісно. Порівняно з тим, що зараз, у 2014 році було набагато легше. Це мої враження, зрозумійте. Мені тоді було 39 років, а зараз 47, є різниця", — розповів він.
Суддя-снайпер поділився, що всі його побратими — з великим досвідом та високим моральним станом.
"Щоб ви розуміли, у нас три тижні стоїть на столі пляшка горілки — командир поставив, щоб подивитися, хто її відкриє. А її ніхто не відкриває, тільки поправляємо, щоб краще стояла на столі. Це вже наш такий символ незламності — ніхто не відкриває до перемоги. Такий колектив. Усі знають самі, що не можна робити", — повідомив Олександр Мамалуй.
