Прогулянки по Харкову з Андрієм Парамоновим. Прибутковий будинок Глафіри Диканської на Чернишевській вулиці
Історія цього красивого будинку розпочалася 9 листопада 1909 року, коли дружина купецького сина Глафіра Миколаївна Диканська, вона ж Гіта Насоновна, купила пустопорожню ділянку землі у дійсного статського радника Олексія Миколайовича Зубарєва і дружини лікаря Надії Миколаївни Зубарєвої, уродженої Шатунової. На момент покупки земельна ділянка 258,5 квадратних сажня (близько 1200 кв. метрів — ред.) на Чернишевській вулиці № 80 коштувала 6465 рублів. Пройде небагато часу, і у 1910 році її вартість буде вже 19396 рублів, а після закінчення будівництва і зовсім коштуватиме понад 80000 рублів сріблом.
Прибутковий будинок на вулиці Чернишевській № 80 має немов дві різні історії, одні дослідники вважають, що він був побудований у 1905 році за проєктом архітектора З. Ю. Харманського, а інші вважають, що це проєкт чоловіка власниці Мойсея Григоровича Диканського. Насправді документального підтвердження авторства немає ні на користь Харманського, ні на користь Диканського. Ми знаємо лише, що Мойсей Диканський будував цей будинок, але не більше.
Великим плюсом майбутнього прибуткового будинку було підписання ще до початку будівництва договору з акцизним управлінням Харківської губернії, яке у 1910 році зобов'язалося орендувати значні площі, а саме другий і третій поверхи. Тож планування кімнат цих поверхів було складене відповідно до вказівки акцизного управління. У липні 1911 року ці фірми оглядали будівлю і з'ясували, що не готові тільки сходові прольоти — там не була покладена плитка, не були встановлені перила і не поштукатурені стіни.
Для закінчення будівництва власниця брала гроші у борг, наприклад, тільки у Матіаса Гіршберга — 25000 рублів строком на один рік. Щоб повернути борги, у 1911 році Глафіра Диканська взяла позику у харківському земельному банку — 58600 рублів. Прибутковий будинок займав 104 квадратних сажні (близько 475 кв. метрів — ред.), а його висота від підлоги підвального поверху становила 9 сажнів (приблизно 19 метрів — ред.). Загальна вартість домоволодіння на момент закінчення будівництва влітку 1911 року оцінювалася у 125 026 рублів сріблом. Але восени того самого 1911 року оцінка змінилася — зросла до 180 791 рубля.
Будинок був повністю закінчений наприкінці липня 1911 року. Кам'яна триповерхова будівля з напівпідвальним поверхом, мансардою по всій довжині будівлі, балконами і верандою, крита частиною залізом, частиною черепицею. Фасад нижнього поверху оздоблений гранітом, решта фасаду оздоблена цементною штукатуркою і цементними ліпними роботами. Всередині — парадна зі сходами, оздоблена італійським мармуром і мозаїкою, головний під'їзд освітлював залізний ліхтар, прикріплений до стелі зі скла і заліза. Сходи на мансарду і чорного ходу були залізобетонними.
Всі кімнати з високими стелями, світлі і просторі, ліпниною і альфрейними роботами, стіни обклеєні шпалерами, вікна з кращого дерева з залізними віконницями. Кімнати першого, другого і третього поверхів з паркетними дубовими підлогами. У будівлі влаштовано центральне парове опалення, штучна вентиляція, електричне освітлення, ванні кімнатами з нагрівачами і ватерклозетами. Будинок підключений до центрального водопроводу, але тиск був дуже низьким, тому для його поліпшення у горищному приміщенні поставили бак на 150 відер води. Там же була влаштована особлива сушильня для одягу кур'єрів акцизного управління. На кухнях підлоги були встелені плиткою, кухонні плити з кованими дверцятами та духовими шафами в особливих залізних рамах обкладені кахельною плиткою.
У напівпідвалі, крім парового опалення, розташовувалися дві квартири зі службами, одна трикімнатна, а друга чотирикімнатна. Перший поверх займала квартира власниці у 10 кімнат з кухнею, людською, стайнею, каретним сараєм і садом. Другий і третій поверхи, а також одна квартира в мансарді здавалися губернському акцизному управлінню за договором на 5 років за 6200 рублів щорічно. Одну трикімнатну квартиру з кухнею і службами орендував Михайло Іванович Вихрєв за 600 рублів у рік. Ще одну квартиру у чотири кімнати зі службами знімав Костянтин Петрович Сокальський за 744 рублі у рік.
.
Службова окрема двоповерхова будівля також була кам'яною, у ній, крім хазяйської стайні і каретного сараю, розташовувалися льохи, льодовики, холодильники, сараї, сушарні та інші приміщення для квартирантів. Загальна прибутковість домоволодіння оцінювалася у 12164 рублі. Вулиця Чернишевська по всій ширині навпроти прибуткового будинку Диканської була повністю вимощена за її кошти.
Глафіра Диканська продала свій прибутковий будинок 3 травня 1914 року дружині надвірного радника Георгія Германовича Бурлакова Марії Яківні. Вона володіла будинком трохи більше двох років, продавши його 31 січня 1918 року інженер-технологу Євгену Костянтиновичу Авраменку, який і був власником його до націоналізації більшовиками. Зараз будівлю займає НДІ правового забезпечення інноваційного розвитку та Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України.
