Натисніть "подобається", щоб слідкувати за KHARKIV Today на Facebook

Прогулянки по Харкову з Андрієм Парамоновим. Будинок професора Олександра Венедіктова на Пушкінській вулиці

Бывший доходный дом Михаила Лихонина, в основе которого усадебный дом профессора Венедиктова. Фото: В. Горбоносов, 2021 год
Бывший доходный дом Михаила Лихонина. Фото: В. Горбоносов, 2021 год
На місці значних розмірів будівлі на Пушкінській вулиці, 41 двісті років тому стояв невеликий панський будинок норовливого професора-анатома.

Виходячи зі станції метро «Архітектора Бекетова», сучасні харків'яни не відволікаються поглядом на чотириповерховий будинок на розі сучасних вулиць Пушкінської та Дружин Мироносиць. Хтось бував тут у аптеці № 9, комусь довелося побувати у клінічній лікарні № 27, в останньому випадку подія не давала привід зацікавитися старим двоповерховим флігелем у дворі або про походження самого будинку. Чесно кажучи, і я не особливо замислювався про його походження і якби не дослідження архітектора Євгена Соловйова, мабуть, і не спокусився б заглянути у його історію.

У 1819 році медичний факультет Імператорського Харківського університету закінчує син колезького асесора Олександр Савич Венедіктов, його залишають служити при університеті. Півтора року він навчався у Санкт-Петербурзі у Медико-хірургічній академії, де вдосконалював знання з анатомії у професора П. Загорського. Після повернення до Харкова Венедіктов посів місце першого прозектора, у 1826 році захистив докторську дисертацію і отримав звання ординарного професора, а до 1830 року став завідувачем кафедри анатомії. За роки його служби отримав розвиток анатомічний театр, збільшився анатомічний музей, Венедіктов запропонував свій оригінальний спосіб бальзамування трупів і перетворення їх у мумії. Його підпис нерідко можна зустріти у поліцейських звітах при огляді місць події. Його діяльність була оцінена орденом святого Володимира IV ступеня, що давало йому можливість отримати спадкове дворянство. У 1846 році за власні заслуги він і його діти у 1846 році були внесені у III-ю частину родоводу книги потомствених дворян Харківської губернії.

Ще на початку своєї університетської служби, Олександр Венедіктов знайомиться з родиною професора архітектури Євгена Олексійовича Васильєва і бере у дружини його дочку Єфимію, від якої у нього народиться восьмеро дітей: Євген, Віктор, Ольга, Софія, Єлизавета, Кузьма, Лідія і Марія.

На початку 1830-х років надвірний радник Олександр Венедіктов вирішує побудувати власний кам'яний будинок, природно, що архітектором найімовірніше був або тесть Євген Васильєв, або  професор архітектури Андрій Тон, якого також можна зарахувати до родичів по лінії дружини. Садибне місце Венедіктов придбав на Великій Німецькій вулиці на краю міської межі, власне, межа міста за планом 1822 року проходила по його ділянці.

Усадьба профессора Александра Венедиктова на плане Харькова 1846 года
Садиба професора Олександра Венедіктова на плані Харкова 1846 року

Купуючи земельну ділянку, обмежену Куликівською вулицею (пізніше Касперівська або Мироносицький провулок, Раднаркомівська вулиця, зараз Дружин Мироносиць) і Великою Німецькою (Пушкінська) вулицею, професор Венедіктов по суті створював заміську садибу. Власне, такими були володіння його сусідів: дворян Сердюкова, Щербініна, Куликовських. Більшу частину садиби займав регулярний парк і плодовий сад. Кам'яний двоповерховий будинок виходив фасадом на Німецьку вулицю, крім нього були побудовані ще два дерев'яних флігелі у парадній частині садиби, а у господарській частині знаходились стайня, каретний сарай, сараї для сіна, комори, кухня, льох, льодовик, колодязь. На господарській частини стояли і два окремих будинки для дворових селян.

Професора Олександра Савича Венедіктова після скандалу в університеті у грудні 1837 року було усунуто з посади і проживав він у своїй садибі, доки не помер, усіма забутий, у 1890 році, проживши трохи більше 90 років. Можливо, саме у нього в будинку гостювала племінниця дружини Ольга Сократівна Васильєва, яка стала дружиною Миколи Гавриловича Чернишевського.

Все ж, дивлячись на сучасний вигляд будинку на Пушкінській, 41, важко уявити, що колись він мав риси класичної архітектури авторства Євгена Васильєва або Андрія Тона. Однак варто заглянути у двір будівлі, і ми побачимо залишки рустовки стін і деталі, які дадуть нам підставу для того, щоб окреслити контури колишнього садибного будинку професора Венедіктова.

Профессор Александр Венедиктов и один из типовых проектов двухэтажного каменного дома начала XIX столетия, который мог послужить основой для постройки усадебного дома Венедиктовых
Професор Олександр Венедіктов і один з типових проєктів двоповерхового кам'яного будинку початку XIX століття, який міг послужити основою для побудови садибного будинку Венедіктова

Але є і ще одна цікава споруда на території колишньої садиби Венедіктова, на яку не звернули увагу дослідники. Це старий флігель, який сьогодні примикає до будинку Алчевських і по суті став з ним одним цілим. Як відомо, після смерті професора Олександра Венедіктова, садибою володіла його незаміжня дочка Софія, вона і продала парк і сад сім'ї Алчевських, які у 1891 році побудували свій особняк. Старий же флігель Венедіктова був приєднаний до цього особняка, очевидно, за радянських часів.

Дворовой фасад бывшего доходного дома Лихонина, хорошо видна старая часть дома профессора Венедиктова. Фото: А. Парамонов, 2021 год
Дворовий фасад колишнього прибуткового будинку Ліхоніна, добре видно стару частину будинку професора Венедіктова. Фото: А. Парамонов, 2021 рік

Після смерті Софії Олександрівни Венедіктової садибою володів поручик Олександр Євгенович Венедіктов, онук професора, який, вступивши у спадок, продає її дворянину, банкіру і комерсанту Михайлу Орестовичу Ліхоніну. У 1911 році Ліхонін вирішує спочатку здійснити прибудову до будинку Венедіктова, а пізніше перебудувати його у чотириповерховий прибутковий будинок, а у дворі побудувати двоповерховий флігель. Проєктував і спостерігав за будівлями архітектор Віктор Валеріанович Величко.

Интерьеры доходного дома Лихонина после перестройки 1930-х годов. Фото: В. Горбоносов, 2021 год
Інтер'єри прибуткового будинку Ліхоніна після перебудови 1930-х років. Фото: В. Горбоноса, 2021 рік

У радянські роки весь найближчий квартал забрало собі управління ГПУ, а пізніше НКВС. У 1930-1932 роках прибутковий будинок Ліхоніна був перебудований у казарму за проєктом архітектора  Черноморченка. Ще у 1920-х роках у будівлі була влаштована відомча аптека ГПУ (сьогодні аптека № 9), ось її і слід вважати залишками першого поверху будинку професора Олександра Венедіктова.

Простий текст

  • No HTML tags allowed.
  • Lines and paragraphs break automatically.
  • Web page addresses and email addresses turn into links automatically.