Місто їх покинуло. Як у Харкові рятують самотніх пенсіонерів

У перші місяці війни десятки самотніх людей похилого віку у Харкові залишились без нагляду. Одних покинули родичі, інші втратили підтримку соціальних працівників, які евакуювалися до безпечних регіонів. Від смерті їх рятували волонтери, які організували прихисток  у колишньому гуртожитку.

Ідея організувати волонтерський пансіонат для літніх людей, які не можуть жити самі, належить  харківській архітекторці Ользі Клейтман. Вона відома проєктом реконструкції Саржиного яру, але від початку війни створила разом з друзями громадське об'єднання "Крізь війну", аби збирати допомогу для військових, що захищають Харків. Як виявилося зовсім скоро, допомога потрібна не тільки оборонцям.

"У 16-поверхівці залишилась одна лежача людина"

24 лютого 2022 року соціальні служби фактично припинили роботу. Працівники поїхали в евакуацію, але їхні підопічні нікуди втекти не могли — бо самостійно не ходили. Перші дні війни для літніх хворих людей стали цілковитим кошмаром. Вони залишились самі — без їжі, медикаментів і допомоги.

"Моя знайома, лежача людина, зателефонувала і сказала, що залишилась зовсім одна у 16-поверхівці. За кілька днів їй ніхто навіть не зателефонував", — згадує ті дні Ольга Клейтман.

Так волонтери ГО "Крізь війну" почали возити продукти та медикаменти літнім людям. Вже в середині березня у місті було кілька добровольчих об'єднань, що дбали про пенсіонерів — час від часу доставляли "гуманітарку". Але цього виявилось недостатньо.

"Була одна ситуація, що дві бабусі, сестри, сиділи під ліфтом у неопалюваному холі закинутої будівлі. Два тижні сиділи. Вони жили на вулиці Ужвій, потім їх перевозили волонтери з місця на місце", — розповідає Ольга.

Їх треба було кудись поселити, голова ГО знайшла старий гуртожиток, що належить одному з її замовників. Місце виявилось дуже занедбаним, зовсім не пристосованим до потреб літніх людей, але у будинку було опалення, світло та вода — усе краще, аніж холодний під'їзд. Ольга Клейтман разом з друзями нашвидкоруч привела його до ладу і заселила перших жильців, тих самих сестер. Їх помили, нагодували, підлікували. Ця історія має щасливий кінець: старенькі знову почали ходити, а потім дочка однієї з пенсіонерок, що жила в Польщі, знайшла її, приїхала та забрала маму і тітку до себе. Такі випадки — не виключення, але багатьом жителям притулку ні до кого переїздити, бо рідних вони не мають. Одна з них — Єлизавета Андрєєва. Харків'янка перенесла інсульт, після якого не вставала. До неї ходила доглядальниця, але 24 лютого ніхто не прийшов.

"Доглядальниця поїхала, як почалася війна, я осталась в квартирі зовсім сама. Попросила сусідку по тамбуру, щоб вона хоч чай мені зробила. Просила дізнатися, що мені робити", — згадує жінка.

Сусідка дійсно знайшла волонтерів, які відвезли пані Єлизавету до прихистку. Тут спершу думали, що вона не проживе й кілька місяців: від постійного лежання у хворої відмовляв шлунок, їй викликали "швидку" кожен тиждень. Але згодом вона почала ходити. Волонтери зробили їй спеціальне взуття на дуже товстій платформі, завдяки якому жінка може триматися рівно. Тепер вона вже сама допомагає сусідці по кімнаті — їй вже за 90-то років, тож іноді пані Єлизаветі доводиться вставати вночі та подавати старшій товаришці пігулки.

Ангел з Чикаго

Частину роботи в притулку виконують наймані доглядальниці, але багато чого роблять і волонтери. Один з них приїхав аж із самого Чикаго. Коли Крістіан дізнався, що в Україні війна, він подався в Київ допомагати в госпіталі. Але потім йому здалося, що у столиці досить безпечно  та й волонтерів там вистачає, тож написав Ользі Клейтман і домовився приїхати до Харкова.

Засновниця притулку згадує, як навесні минулого року везла його на автомобілі до прихистку, навколо лунали вибухи, але американець зовсім на них не зважав. Спочатку він виконував у притулку будь-яку роботу, але згодом з'ясувалося, що Крістіан має непогані навички реабілітолога, тож він почав виходжувати хворих, що перенесли інсульт. Саме він навчив пані Єлизавету заново ходити. Ще одна підопічна Крістіана, Марія Натальченко, поки що не ходить, але вже може самостійно пересуватися в інвалідному візку.

"Я пережила інсульт, мене паралізувало. Коли мене привезли сюди, я така була розстроєна — плакала, горювала. До підлоги не могла взагалі дістати ногою. Зустріла тут Крістіана, і він мені поміг. Зараз піднімаю ноги, все роблю. Крістіан такий молодець! Він мені показував, як робити рукою, ногою, щоб їх розробляти. Привіз мені багато інструментів, щоб я ними гралася — і от бачите, в мене рука потроху вже робе.

Хоч мова у пані Марії ще не відновилася повністю, вона погоджується на пропозицію Ольги Клейтман записати на відео привіт улюбленому волонтеру — його тут всі називають Крісті. За умовами перебування в Україні американець має раз на півроку ненадовго виїздити, тож він полетів у Чикаго, але планує знову приїхати.

Іноді хворі пенсіонери повертаються до звичного життя: у притулку вони отримують необхідний догляд і відновлюють сили для того, аби жити самостійно. Але деяким уже нікуди повертатись. Останнім часом сюди усе частіше потрапляють пенсіонери з Куп'янського району, де йдуть активні бойові дії. Днями привезли лежачого пана Дмитра. 70-річний син, що доглядав за ним, помер, чоловік ніяк не може повірити у втрату і все збирається написати йому листа.

Притулку потрібна допомога

За час великої війни через притулок пройшло більше 150 людей. Зараз тут проживає 45 пенсіонерів, 22 з них не пересуваються самостійно. Умови в гуртожитку не дуже підходящі для них. Кімнати доволі маленькі, у них живуть по двоє-троє, немає спільної їдальні та вітальні, де старенькі могли б збиратися, тому телевізор поки що встановили у холі. У гарну погоду мешканці прихистку можуть посидіти на веранді, але зараз вже холодно, тож вони збираються поспілкуватися просто в коридорах.

Ольга Клейтман мріє про те, щоб збудувати на території гуртожитку ще один корпус, де були б їдальня, вітальня і бібліотека, архітекторка навіть розробила проєкт, але не вистачає коштів.

Притулок потребує 500 тисяч гривень на місяць. Витрати покривають благодійні внески на рахунок громадського об'єднання. Від міської ради та обласної адміністрації немає жодної підтримки — навпаки, там намагаються перекинути на волонтерів свої обов'язки із соціального обслуговування.

"Соромно сказати, але навіть у ЦНАПі дають людям наш телефон", — розповідає Ольга Клейтман.

Їй увесь час пишуть волонтери та просять забрати когось до прихистку, але для цього доведеться наймати додатковий персонал, а це зараз не по кишені. До того ж, з травня притулок заборгував власнику приміщення гроші за електроенергію та опалення. Попереду зима, видатки зростатимуть, тому волонтерам потрібна допомога:

Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/3VH5TcAnSf

Номер картки:
5375 4112 0929 6032