Імена Харкова. Лесь Курбас — бог театру та розумний Арлекін
Ім'я Леся Курбаса для українського театру тотожне імені Івана Франка для літератури. Людина блискучої освіти та безмежного таланту, він започаткував деякі новації на сцені першим не лише в Україні, а й у світі. Режисер прожив у Харкові всього вісім років із своїх 50, але саме тут поставив свої найвизначніші п'єси.
Як і більшість героїв "Розстріляного Відродження", Лесь Курбас був людиною багатьох талантів: актор та режисер театру і кіно, публіцист, перекладач, драматург. У Харкові він разом із драматургом Миколою Кулішем створить один з кращих авангардних театрів Європи того часу — "Березіль".
Що це за вулиця?
Тихий центр, Задержпром'я — відносно новий, хоч і історичний район Харкова. До середини 1920-х років це була околиця Харкова, але будівництво Держпрому у 1925-1928 роках дало старт розбудові нового кварталу. Харків лише недавно став столицею УРСР, тож в місто приїхало чимало чиновників, робітників та творчих людей, і всі вони мали десь жити. Тому на пустирі, що тягнувся від Сумської в районі Палацу одружень і до нинішньої вулиці Курбаса, почали швидко зростати переважно п'ятиповерхові житлові будинки — зараз їх називають "сталінки".
Спочатку всі вулиці називалися кільцевими та радіальними — саме так велася забудова. Трохи згодом їм почали давати назви відповідно до будинків, що там знаходилися, наприклад, вулиця Червоних швейників, нинішня Чичибабіна. Вулиця ж Ромена Роллана — як раніше називалася вулиця Курбаса — на відміну від сусідніх вулиць не була знаменита ніякими цікавими архітектурними проєктами часів раннього конструктивізму. Свою першу назву вона отримала в 1930-ті роки — на честь французького письменника, великого шанувальника СРСР і Сталіна, що неодноразово бував в Радянському Союзі.
Лесь Курбас під час свого проживання в Харкові займав квартиру будинку "Слово" неподалік, на вулиці Культури, тож цілком логічним рішенням було назвати на його честь одну з вулиць Задержпром'я, де він напевно часто гуляв. Але з цим виникли труднощі: вулиця Леся Курбаса в Харкові вже була. Невеличка одноповерхова вуличка знаходилася на Шишківці і зовсім не відповідала масштабу особистості геніального режисера. Зусиллями Топонімічної групи її перейменували на Кролевецьку — на честь міста у Сумській області. А ім'я Леся Курбаса посіло гідне його місце на карті центральної частини Харкова.
Перейшов через Збруч
На відміну від більшості талановитих сусідів по будинку "Слово", Лесь Курбас приїхав до Харкова уже зрілою та відомою людиною. Він також був єдиним серед митців "Розстріляного Відродження" галичанином.
Олександр-Зенон — таке повне ім'я режисера — змалку виступав на сцені разом із батьками, акторами мандрівного галицького театру. Мати мріяла бачити сина поважною людиною, тож на гроші своїх родичів у 1907 році відрядила юного Леся у Відень вчитися на філософському факультеті. Але юного галичанина частіше бачили у партерах театрів, ніж в університетських аудиторіях — вже тоді він марив театром, а у Відні можна було долучитися до передових ідей того часу. Через рік помирає батько Леся Курбаса, тож він змушений був повернутися до Львова і продовжити навчання у місцевому університеті. Але здобути освіту так і не судилося, його відрахували за участь у студентських заворушеннях. Тож Лесь повернувся до того, що добре знав з дитинства — до сцени. А самоосвітою Курбас займався все життя — його знайомі неодноразово називали його людиною енциклопедичних знань.
Він деякий час виступав у театрі Хоткевича, а в 1915 році заснував свій власний у Тернополі. Наступного року вже досить відомий Лесь Курбас отримує запрошення приєднатися до славнозвісного театру Миколи Садовського у Києві. Задача була не з простих — Тернопіль та Київ перебували у різних імперіях, що воювали між собою. Врешті Лесь перейшов через вузеньку річку Збруч, аби більше ніколи не повернутися на Галичину. На той час Київ у порівнянні з провінційними галицькими містами видавався такою собі театральною Меккою, тож молодий красень — а в юності Лесь Курбас був дуже красивим чоловіком — успішно грає на столичній сцені, але не вдовольняється цим і того ж року організує акторську студію, яка згодом переросла у "Молодий театр".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Михайль Семенко — король скандалів та епатажу
Лесь Курбас мріяв влити у старі міхи класичного театру молоде вино модерну. Він разом із своїми акторами вигадує геть нову сценографію для класичних п'єс, що йдуть на сцені "Молодого театру". Це був перший модерний театр України. Спочатку митці не мали жодного фінансування, декорації створювали з того, що мали вдома. Але Курбас вперше починає втілювати ідеї, які пізніше розквітнуть у "Березолі". Він вважав, що актор має бути таким собі "розумним Арлекіном", поєднуючи інтелект та фізичну досконалість. Той театр проіснував лише два роки — у Києві одна за одною змінювалися влади, врешті місто захопили більшовики. Їсти було нічого, тож залишки "Молодого театру" на чолі з Курбасом мандрували у складі червоноармійського загону Київщиною.
"Були такі, що плакали за нами. Були такі, що тільки наші вистави зробили їх свідомими українцями", — записав режисер після вистави в Умані.
На той час Курбас вже був одружений. У 1919 році він обвінчався в Андріївській церкві з юною росіянкою Валентиною Чистяковою, що разом з батьком, солістом Большого театру, втекла з революційної Москви. Вона була молодшою за Леся на 13 років та готувалася стати балериною і зовсім не говорила українською. Але вже за кілька місяців завдяки чоловіку повністю опанувала мову та грала головні ролі в його театрі.
Галицький геній на Слобожанщині
У 1922 році життя потроху налагоджується, артисти повертаються із червоноармійських заробітків у Київ, де засновують новий театр — "Березіль". Невдовзі це було ціле мистецьке об'єднання: під назвою "Березіль" працювали щонайменше 6 акторських студій, були режисерські лабораторії, видавався журнал, працював мюзик-хол.
Це був новий, синтетичний театр: на сцені поєднувалися музика і світло, а на екрані під час вистави демонструвалися кінематографічні епізоди. Вперше в історії світового театру Курбас почав аналізувати глядацькі враження: глядачам перед виставою роздавали своєрідну анкету, там вони могли написати, що сподобалося, а що ні, а після цього на основі уподобань театралів до вистав вносили корективи — фактично, глядачі ставали співавторами дійства. До Леся Курбаса такого не робив ніхто.
"Театр має бути національним за суттю та європейським за формою", — каже митець.
Березольці увесь час навчалися. Окрім звичних для акторів предметів — танців, фехтування, гімнастики — Курбас змушував підопічних вивчати філософію та теорію відносності Ейнштейна, творив "розумних Арлекінів".
У 1926 році театр переводять у тодішню столицю України — Харків. Спочатку містяни дуже насторожено ставляться до мистецьких витівок "березольців". Сучасники згадуватимуть, що у перші місяці глядацька зала була пустою — харків'яни до експериментів не звикли. Але саме в Харкові "Березіль" досягне справжнього розквіту, адже Лесь Курбас починає співпрацювати з драматургом Миколою Кулішем. Їхні "Народний Малахій" та "Мина Мазайло" — це не лише експериментальний, а й інтелектуальний театр, майстерство тонкої іронії. Вже відчувається розчарування Курбаса у радянських ідеалах.
Кінець прийде у 1933 році. Уже почалися арешти в домі "Слово", застрелився Микола Хвильовий, на вулицях Харкова вмирають голодні люди з навколишніх сіл. "Березіль" ставить похмуру кулішеву п'єсу "Маклена Граса" — українські трагічні реалії показані через дію, що відбувається в сучасній Польщі, де панує економічна криза. Але таких "жирних" натяків режисеру вже не пробачили — невдовзі після прем'єри виставу заборонили, Леся Курбаса заарештували за буржуазний націоналізм та підготовку замаху на Павла Постишева, театр розпустили. Через два роки він відродиться вже як Театр ім. Т. Г Шевченка. А Лесь Курбас тим часом житиме у Соловецькому таборі, навіть намагатиметься і там, в нелюдських умовах, організувати театр серед таких же, як і він сам, "буржуазних націоналістів".
Рішенням окремої трійки 9 жовтня 1937 року особлива трійка Управління НКВД Ленінградської області РРФСР засудила одним списком до смерті 1825 осіб, які утримувалися у Соловецькому таборі, зокрема Курбаса і Куліша. Є легенда про те, що їх вбили однією кулею — аби зекономити.
Вдова Леся Курбаса Валентина Чистякова жила у Харкові та грала в театрі Шевченка до самої смерті у 1984 році. Лише у 1961-му їх надіслали похоронку, там значилося, що її чоловік помер у 1942 році. Про масові розстріли в урочищі Сандармох стало відомо лише у 90-ті роки завдяки розслідуванню російського товариства "Меморіал". Землю з імовірного місця поховання Леся Курбаса привезли до Харкова і висипали на могилу Валентини Чистякової на 13-му кладовищі.
Сім цікавих фактів про Леся Курбаса
1. Знав вісім мов і сам перекладав українською деякі п'єси для своїх театрів, зокрема, Шекспіра.
2. Жив із кулею в серці. У 26 років Лесь Курбас закохався у партнерку по сцені Катерину Рубчакову. Вона була заміжня за його другом, тож Лесь вирішив покінчити життя самогубством і вистрелив у себе. Лікарі врятували артиста, але кулю витягти було неможливо.
3. Зняв три кінострічки: "Вендета", "Макдональд" та "Арсенальці".
4. За життя заснував шість театрів.
5. На відміну від більшості митців того часу, майже не вживав алкоголь. Зрідка пив лише біле вино, заїдаючи його смаженим мигдалем.
6. У 1925 році перший в Радянському Союзі отримав театральну медаль Парижа.
7. У саду Шевченка в Харкові в 2019 році встановили скульптуру авторства Олександра Рідного "Людина-невидимка та Лесь Курбас".
