Натисніть "подобається", щоб слідкувати за KHARKIV Today на Facebook

Фейки початку ХХ століття: лікарі-кровопивці і лиходій трамвай

В холерном бараке, рисунок начала ХХ века. Из открытых источников.
Харківський фейк початку ХХ століття: лікарі у лікарнях морять людей.

Поняття фейковий, тобто підроблених, вигаданих новин зміцнилося в останні кілька років, у 2017 році воно навіть стало словом року за версією видавництва британського тлумачного словника англійської мови Collins English Dictionary. Але чи були такі "придумані" новини на початку ХХ століття? Спробуємо розібратися.

Медичні фейки

З точки зору сучасного ставлення до предмету безумовно, так, просто тоді це так не називалося. Люди в усі часи з недовірою, а то і ворожістю ставилися до явищ, які вони не могли зрозуміти і пояснити, придумували їм неіснуючі властивості, часто негативні по відношенню до людей взагалі або певної їх групи, а головне, поширювали ці вигадки.

Візьмемо те, що близьке нам, що живе в епоху ковіду, вакцинацію. Скільки всякої нісенітниці і зараз ще розповідають і про виникнення вірусу, і про щеплення, які захищають від хвороби. Це притому, що в Європі люди вакцинуються понад 200 років!

Першими щепленнями лікарі намагалися побороти одну з найбільш заразних вірусних інфекцій віспу, від якої протягом тисячоліть вмирали сотні тисяч людей, тільки у ХХ столітті хвороба забрала життя близько 300 мільйонів чоловік. У XVIII столітті, на зорі вакцинації, коли щеплювали коров'ячою віспою (власне, слово вакцина походить від латинського прикметника vaccinus коров'ячий), оскільки дослідники помітили, що тварини, які перехворіли, не хворіють натуральною ( "людською") віспою, деякі люди свято вірили, що після вакцинації у них на тілі почнуть з'являтися коров'ячі частини і, звичайно, не бажали робити цю процедуру.

Оспопрививание, карикатура 1802 года
Англійська карикатура 1802 року показує побоювання людей, що після щеплення у них почнуть з'являтися частини корови

Крім віспи, світ захльостували епідемії тифу, чуми, холери та інших хвороб. Не оминули вони і Україну, і Харків, що був на території Російської імперії. На величезних просторах володінь Романових, кажучи сучасною мовою, відсутність комунікації між владою і населенням  призводило до чумних і холерним бунтів. Слобожанські землі і Харків бунти обійшли стороною, хоча у Харкові заворушення під час першої епідемії холери 1830-31 рр. відзначені були.

Простий народ не розумів сенсу дій місцевої влади: чому місто оточила сторожа, що це за карантин такий? Люди стали звинувачувати "неблагонамірених людей" в отруєнні колодязів, ловили "отруйників" і здавали їх до поліції, а з огляду на повне безсилля тодішньої медицини у боротьбі з холерою, стали вбачати у лікарях мучителів і вбивць, які змушують ховати городян живцем. Головним же винуватцем епідемії чутка призначила директора клініки німця Брандейса, якого прозвали Брундесом-клінніком. Ось як описував зустріч харківців з доктором колишній випускник харківського університету і викладач Фелікс фон-Рейнгардт на схилі років: "... однажды, при возвращении его из клиники за Лопань, толпа окружила его на мосту с злым намерением; разъяренная, кричала: «Бить его, клинника, да в воду!». Насилу, при помощи полиции, удалось его вырвать у толпы, посадить на дрожки отправить домой. Буйство росло, и полиция потеряла власть над рассвирепевшим народом".

З тих пір Харків ще не раз охоплювали різні епідемії, у 1910 році жителі міста і губернії вкотре масово стали заражатися холерою, не у такому масштабі, як у 1830-му році, але ситуація була серйозною.

"Нам лікарів не треба"

Здавалося б, за 80 років, що минули з першої епідемії, могло прийти розуміння, що лікарі зовсім не прагнуть заморити людей, але ось історія, що трапилася у селі Миколаївці Ізюмського повіту. Нижче замітка з харківської газети "Південний край" від 4 (17) серпня 1910 року:

Противодѣйствiе врачамъ. На-дняхъ, въ селѣ Николаевкѣ, Изюмскаго уѣзда, толпа местных крестьянъ (преимущественно женщинъ и подростковъ, съ участiемъ нѣсколькихъ мужчинъ) собралась утром на площади у волостного правленiя и с] криками и угрозами потребовала удаленiя изъ села эпидемическаго отряда, который, по ихъ мнѣнiю, травитъ народъ. Не найдя врача, который до этого уѣхалъ въ гор. Славянскъ за медикаментами, разъярившаяся толпа принялась розыскивать фельдшера съ цѣлью расправиться съ нимъ. Мѣстный урядникъ укрылъ фельдшера Мелащенко въ своей квартирѣ и тѣмъ предотвратилъ самосудъ надъ нимъ толпы. По полученiи объ этомъ извѣстiя изюмскiй исправникъ, въ сопровожденiи земскаго начальника, станового пристава и отряда стражи, немедленно прибылъ въ с. Николаевку для разслѣдованiя происшествiя и возстановленiя порядка. Въ волостное правленiе были созваны всѣ жители села, которымъ въ присутствiи сельскихъ властей, мѣстнаго приходскаго священника и эпидемическаго персонала было сдѣлано разъясненiе о необходимости борьбы съ эпидемiей холеры, прочитаны обязательныя постановленiя и указано на послѣдствiя необдуманнаго поступка крестьянъ. Однако, несмотря на это, въ толпѣ раздавались голоса: «Не надо нам докторовъ и фельдшеровъ! Уберите ихъ, что Богъ дастъ, то и будетъ». Между прочимъ, в тотъ же день, утромъ, въ разгаръ буйства толпы, въ с. Николаевку прiѣзжала изъ гор. Славянска земская акушерка, которую толпа угрозами заставила немедленно выѣхать обратно въ гор. Славянск. Участiе въ безпорядкѣ преимущественно женщинъ объясняется тѣмъ, что въ населенiи существуетъ убеждѣнiе, что деянiя женщинъ не наказуемы. Главные виновники буйства въ числѣ 25 чел. подвергнуты административному взысканiю.

Происшествие в холерном бараке. Рисунок худ. Владимирова
Подія біля холерного барака, малюнок художника Івана Владимирова, початок ХХ століття. З відкритих джерел

Таке ставлення було тільки у селах, ось — схожий випадок у губернському місті Харкові, який стався приблизно у цей же час.

У Казармівському провулку (зараз це Чугуївська вулиця) на Заїківці жила сім'я: колишній робітник паровозобудівного заводу (нинішній завод ім. Малишева) Андрій Єна з дружиною, три їхніх малолітніх дочки і матір Андрія Параска. Сім'я бідувала, бо єдиний годувальник звільнився з заводу і пиячив. Улітку 1910 року всі дорослі злягли від якоїсь хвороби, але до лікарів не зверталися. З'ясувалося, що характер захворювання був схожий на холеру, тому освічені, мабуть, сусіди заявили до поліції. На місце прибули особисто голова харківської поліції з помічником, пристав ділянки (начальник райвідділу, кажучи сучасною мовою) і санітарний лікар з санітарною каретою. Однак старша жінка в сім'ї, 57-річна Парасковія Єна (у газеті названа старою такими були поняття того часу), зникла.

Біля будинку зібрався народ, з нагоди місцевого храмового свята було багато п'яних. Люди висловлювали незадоволення діями поліції і лікарів. Як не старалися поліцмейстер і святий отець умовляти народ у тому, що приховувати хворих нерозумно і небезпечно, нічого не допомагало. Нарешті з'ясувалося, що підозру на холеру викликає голова сімейства, у його дружини просто легка кишкова інфекція, тому його відвезли до лікарні, а її залишили вдома. Такий поворот натовп трішки заспокоїв, стали говорити, мовляв, не всіх же беруть до лікарні, чимало стали навіть висловлюватися на користь ізоляції хворих. Параску того дня так і не знайшли.

Минуло кілька днів, жінка прийшла додому і санітарний лікар, який, очевидно, навідувався туди, затримав її і став переконувати, що їй необхідно відправитися до лікарні, щоб зрозуміти хвора вона на холеру чи ні. Параска у жодному разі  не погоджувалася. Ще біля її будинку стали збиратися люди, натовп утворився чималий близько 70 чоловік, як писали газети, в основному жінки і підлітки. Коли вона вже піддалася на умовляння лікаря, люди загомоніли: "Не ходи, Параско, якщо тобі дороге життя! Адже ці лікарі кровопивці, розбійники; вони кладуть у барак (мається на увазі холерне відділення) хворих і здорових, а звідти вже ніхто не повертається живим!".

Зрештою лікар, відомий у Харкові доктор Володимир Фавр переконав людей, що ізоляція їх сусідки тимчасова і для їх же користі, і Параска вирушила з ним до лікарні.

У цих історіях є і повністю неправдиві уявлення отруйники криниць або лікарі, які віддають розпорядження закопувати людей живцем, чого ніколи не було, і фейкові людей відправляють о лікарні, звідки живим ніхто не виходить. Так, бувало й таке, особливо у ті часи, коли медицина не знала, як боротися з холерою, але спеціально, звичайно ж, нікого не морили.

Доктор Фавр
Володимир Володимирович Фавр (1874-1920)

Транспортний фейк

Можна наводити безліч прикладів з різних сфер життя, але я хочу закінчити розповіддю про ставлення наших земляків до тодішньої новинки трамваю. Тут важко сказати, що саме було причиною такого ставлення до нього: спотворене переконання про призначення нового виду транспорту, реакція конкурентів або ж просте хуліганство, бажання зіпсувати нову річ з шкідливості.

Перший вид громадського транспорту в Харкові з'явився тільки у 1882 році. Це був кінно-залізний трамвай, просто конка: пара коней залізними рейками тягнув вагон з пасажирами, у важких місцях шляху додавали ще пару коней. Конка була монополістом чверть століття, оскільки за договором, укладеним власниками підприємства з міською владою, місто не могло прокладати лінії ні власної конки, якщо така буде, ні електричного трамвая, ні паралельно лініям конки, ні перетинати їх.

Конка на Екатеринославской улице
Конка на Катеринославській вулиці (нинішній Полтавський шлях)

Все ж електричний трамвай у Харкові з'явився, сталося це у 1906 році, правда, на периферійних вулицях через договір з кінним товариством. Втім, це було непогано, бо перший трамвайний маршрут зв'язав робочі квартали міста з центром. Загалом  жителі Харкова з радістю і задоволенням вітали появу нового виду транспорту. Однак, як часто це буває, у новинки, нехай і корисної, знайшлися противники. Зрозуміло, це була адміністрація і службовці конки — їй невигідна була конкуренція. Але були й інші мотиви. Так, за два дні до офіційного відкриття лінії електричного трамвая, коли вагони випробовували маршрут, сталася така подія:

Хулиганы. Третьяго дня группа хулигановъ, во главѣ съ недавно освобожденнымъ изъ тюрьмы грабителемъ, устроила на Петинской улицѣ дебошъ, остановила движеніе электрическаго трамвая и стала кидать въ окна вагоновъ всякіе отбросы. Монтеръ, управлявшій вагономъ, принужденъ быль остановить его и послѣ этого подвергся избіенію хулигановъ. Въ одномъ изъ вагоновъ выбиты стекла. Полиція никакъ не могла справиться съ буянами, пока не прибыль разъѣздъ конныхъ стражниковъ, который задержалъ главнаго виновника. (Южный край, 1 (14) июля 1906 года)

Чи найняла цих хуліганів адміністрація конки, або ж ці молодчики самі по собі не довіряли трамваю невідомо.

Минуло три тижні. Трамвай все більше завойовував популярність, перш за все у тих, хто користувався ним, а ось у тих, хто, як кажуть у наш час, надавав конкурентні послуги, новинка викликала роздратування. Були й такі, хто випробовували трамвай на міцність. Ось, що писав той же "Південний край" 28 липня (10 серпня) 1906 року в замітці "Враги трамвая":

За три недѣли существованія электрическаго трамвая болѣе или менѣе успѣло обозначиться отношеніе къ нему со стороны нѣкоторыхъ группъ населенія. Всѣ, кто пользуется этимъ быстрымъ и пріятнымъ сообщеніемъ, не нахвалятся имъ, но за то извозчики и ломовики искренно и глубоко ненавидятъ „электричку“, такъ какъ приходится изъ-за нея смотрѣть въ оба, не допуская того разгильдяйства, какое было на Петинской улицѣ раньше, когда можно было отлично выспаться, пока ее проѣдешь. Случаи „столкновеній“ весьма нерѣдки поэтому. Есть и чудаки, у которыхъ, вѣроятно, къ тому и не всѣ дома: одинъ изъ нихъ раза три все ложился на полотно, останавливая трамвай на всемъ ходу. Новое развлеченіе выдумали себѣ кое-кто изъ нашихъ воиновъ: они кладутъ на рельсъ боевые патроны вдоль, такъ что при ударѣ колесъ происходитъ выстрѣлъ и пуля летитъ впередъ и, конечно, можетъ убить; одна пуля попала въ стѣну дома. Еще кладутъ на рельсы петарды или желѣзные обручи. Это все забавы для озорниковъ, которыхъ слѣдовало бы привлечь къ отвѣтственности за подобныя шутки.

Трамвай на Павловской площади
Трамвай на Павлівській площі

Незабаром трамвай став звичним видом транспорту у Харкові і його перестали сприймати як щось екстраординарне. Правда, не минуло й 10 років, як з харківським трамваєм трапилася напасть, що не закінчується досі і відома зараз як дрифт.

Стаття підготовлена для проєкту "Fake X"

Автор: Пилип Дикань

Простий текст

  • No HTML tags allowed.
  • Lines and paragraphs break automatically.
  • Web page addresses and email addresses turn into links automatically.