Друга битва за Харків. Чого досягли росіяни за пів року наступу?
10 травня 2024 року росіяни повторно перетнули кордон одразу в кількох місцях та пішли в наступ на Харків. Він триває вже пів року. За цей час ворог лишив руїни на місці Вовчанська та десятка прикордонних сіл, посунув лінію бойового зіткнення ближче до обласного центру, відтягнув резерви з Куп'янського напрямку і Донбасу. Але так і не зміг досягти своєї основної мети.
Про те, що російське керівництво готується вдруге наступати на Харків та збирає військо у Бєлгородській області, іноземні розвідки почали говорити ще у січні 2024 року. В обласній адміністрації відзвітували, що витратили на будівництво фортифікацій понад 7 мільярдів гривень, але це не допомогло. Росіяни зайшли через кордон ніким і нічим не зупинені та змогли дійти до околиць великого села Липці.
Завдяки даним Генштабу, ГУР та розвідок іноземних країн відомо про декілька цілей наступу росіян з півночі. По-перше, вони планували вийти на околиці Харкова на відстань пострілу з артилерії, тобто, повернути втрачені у 2022 року окуповані території. По-друге, прагнули дестабілізувати ситуацію в регіоні, створити паніку та змусити харків'ян полишати свої домівки. По-третє, відтягнути українські війська з інших важливих напрямків. За шість місяців активних бойових дій окупанти виконали ці завдання лише частково.
Завдання №1 — вийти до Харкова. Не вдалося
Ще 18 березня 2024 року російський диктатор Владімір Путін під час пресконференції заявив, що планує створити на кордоні України та Росії "санітарну зону" буцімто для того, щоб убезпечити російські населені пункти від обстрілів з української території.
Насправді російські міста і села цікавили Путіна найменше. У розпорядженні британського журналу The Economist опинився план наступу Росії. За даними видання, за 72 години російські війська планували вийти в село Борщова. Від центру населеного пункту до околиць Харкова — усього 14 кілометрів. Росіяни могли б знову розстрілювати Салтівку із "Градів" та "Ураганів", як на початку повномасштабного вторгнення.
У ніч з 9 на 10 травня через кордон почали заходити перші диверсійні групи. Командир підрозділу розвідки ЗСУ Денис Ярославський писав, що бачив цих диверсантів та сподівався, що вони от-от підірвуться на мінах, але виявилося, що кордон взагалі не був замінованим.
"Ворог вільно увійшов у сіру зону, по всій лінії кордону, яка в принципі не повинна була бути сірою. За 2 роки на українському кордоні повинні були стояти бетонні укріплення в мінус 3 поверхи! А не було навіть мін", — так описав військовий цей прорив.
Поки диверсанти займали ключові позиції, почалася артпідготовка. На Вовчанськ та місця розташування підрозділів ЗСУ посипалися КАби, артилерійські снаряди та ракети. Місто виявилось не готовим до оборони, не було навіть звичайних окопів та бліндажів, тож в перші дні росіяни зайшли на околиці, почалися вуличні бої. За диверсантами в атаку пішли піхотні батальйони. Загалом на цьому відтинку наступала 30-тисячна армія. Бійці 125-ї бригади ТРо змушені були відступати, деякі з них потрапили в полон, бо були заскочені противником зненацька. На іншому напрямку росіяни таким же чином прорвали кордон та за добу безперешкодно докотилися до околиці Липців. Там їх зупинила 92-га бригада і не пустила далі. Тож основне завдання — дійти до Борщової — росіяни не виконали, це стало зрозумілим вже через два тижні.
"Російській армії не вдалося реалізувати Харківську операцію", — з полегшенням заявив на початку червня президент України Володимир Зеленський.
На тих самих позиціях росіяни стоять досі. Максимальне просування вглиб області не перевищувало 10 кілометрів, зараз воно скоротилося ще на 400 гектарів — ворога відкинули з лісосмуги на півночі Липців. У Вовчанську росіяни теж не отримали остаточної перемоги, бої в місті точаться по цей день, хоч і самого міста вже фактично немає — деякі вулиці стерті постійними бомбардуваннями до фундаментів будинків. Ворог намагається зайти у села поруч із містом, аби обійти його з флангів. Проте Сили Оборони контролюють ці спроби.
Завдання №2 — дестабілізувати ситуацію. Вдалося частково
"Головна мета цієї операції — інформаційна, щоб створити хаос та паніку", — казав начальник Головного управління розвідки України Кирило Буданов 14 травня 2024 року.
За його даними, росіяни розраховували на панічну втечу жителів прикордоння та й самого обласного центру, дестабілізацію всіх процесів життєзабезпечення Харкова. З цією метою удари авіабомбами противник наносив не лише по місцях дислокації українських військ, а й навмання, по житлових будинках Харкова. Ця практика триває й понині.
Перші години другого російського наступу ситуація на прикордонні дійсно виглядала так, як планували росіяни: жителі Вовчанська, Липців та прикордонних сіл панічно тікали до Харкова. З обласного центру теж почали виїжджати люди, про незначний відтік говорив у телемарафоні міський голова Ігор Терехов. Утім, цифри він не назвав. Та вже вранці 10 травня почалася організована евакуація, у якій були задіяні поліцейські, військові та десятки волонтерських організацій. Людей забирали з найгарячіших точок, навіть з домашніми тваринами. За чотири дні вдалося вивезти до Харкова та розмістити в гуртожитках 4000 чоловік. Зараз ця цифра сягає вже 12 000. Люди майже повністю залишили Вовчанськ.
"На сьогоднішній день, за приблизними підрахунками, 30-40 осіб, які проживають у місті Вовчанськ. Переважно це південна частина міста. Трішечки віддалена від лінії зіткнення. Переважно це люди похилого віку, які проживали все своє життя в місті й не мають бажання виїжджати з міста", — повідомив голова Вовчанської РВА Тамаз Гамбарашвілі в інтерв'ю виданню "Думка".
У селах прикордоння також майже не лишилося жителів, а от масового відтоку населення з Харкова, попри очікування росіян, не сталося. За останніми даними, в місті проживає 1 млн 200 тис чоловік. Як розповів в ефірі телемарафону Ігор Терехов, коли обстріли стають сильнішими, деякі жителі перебираються у передмістя, але згодом повертаються. Усі комунальні служби, органи влади, підприємства, організації та заклади працюють, як і до початку травня.
Завдання №3 — відтягнути сили оборони. Частково вдалося
На початку весни 2024 року російський наступ загруз на всіх фронтах завдяки тому, що Україні вдалося закупити та отримати безкоштовно велику партію снарядів для артилерії. Навіть на найважливіших напрямках — Лиманському, Оріхівському, Авдіївському і Новопавлівському — лінія фронту тижнями коливалася в межах 200-300 метрів.
"ЗСУ завдали їм стільки втрат, що росіяни не можуть продовжувати перекидати на поле бою таку ж кількість військ і техніки, як це було з жовтня. Звичайно, росіяни все ще атакують "тут і там", але далеко не так люто, як останні п’ять місяців", — писав військовий аналітик Том Купер.
Аби переломити хід кампанії, Путін мав або оголосити велику мобілізацію або несподівано відкрити ще один фронт. Диктатор Росії обрав другий варіант.
"Росіяни розпочали операцію на Харківському напрямі, щоби скувати українські сили та створити умови для власного просування в Донецькій області", — пояснив "Укрінформу" аналітик Інституту вивчення війни (ISW), керівник групи з питань Росії та групи геопросторової розвідки Джордж Баррос.
Як показує час, план ворога був вдалим. Немає даних про те, скільки саме українських бійців обороняють Харківський напрямок — це військова таємниця. Але відомо, що там воюють кілька підрозділів ГУР, Нацгвардії, 92-ї та 154 бригади, кількох територіальних бригад. Тим часом влітку росіяни посилили наступальні дії на всіх донецьких та Куп'янському напрямках. І досягла певних успіхів. За даними Bloomberg, починаючи з 6 серпня росіяни захопили близько 1150 кв. км української території — більше, ніж за попередні 7 місяців. Ворог окупував Селідове та наблизився на небезпечну відстань до Покровська та Курахового, а на Куп'янському напрямку вийшов до річки Оскіл та на відстань 3 км підійшов до самого Куп'янська. За даними перехоплень, до нового року вони планують перебратися на правий берег.
Що стосується Харківського напрямку, то ситуація там зайшла в глухий кут для росіян. За даними Генштабу, з 10 травня до 20 жовтня окупанти втратили близько 2000 людей вбитими та пораненими та 342 одиниці озброєння і військової техніки, при цьому не здобувши відчутного просування вглиб території. Харкову росіяни поки що можуть загрожувати тільки з неба.
