Діти думали, що це гра. Як харківський Будинок дитини евакуювався до Литви
19 дітей з Харківського обласного будинку дитини №3 живуть та проходять курс реабілітації у литовському місті Каунас. Перші дні війни вони прожили у підвалі, з Харкова їх вивозили під час запеклих обстрілів міста.
Перші дні війни Будинок дитини, що знаходиться на Салтівці, переживав у складних умовах. Співробітники ховали своїх маленьких підопічних у підвалі, готували їм їжу на багатті, завдяки волонтерам забезпечували дітей продуктами та всім необхідним. Потім пішли тижні в дорозі, далі на захід.
Насамперед підготували підвал
24 лютого виконувача обов'язків директора Будинку дитини №3 Костянтина Землянського мали на сесії облради призначити повноцінним директором, без приставки в. о. Але війна внесла свої корективи. Замість того, щоб їхати на сесію, того ранку, ще затемно, Костянтин Землянський вирушив на роботу, до своїх підопічних.
"О 5:50 я вже був там, одразу зателефонував кастелянші і ми з нею насамперед почали готувати підвал. Я це і так планував зробити, тому що 23-го вже було зрозуміло, що буде погано, але я не розраховував на 24-те", — розповів Костянтин KHARKIV Today.
Підвал у Будинку дитини невеликий, але надійний. Туди перенесли ліжечка, до іншої кімнати поклали матраци — зробили ігрову. На той момент у закладі жили два десятки маленьких вихованців віком від 9 місяців до чотирьох з половиною років. Це — діти зі складними ментальними порушеннями, більшість із них — сироти. До того ж, до війни на реабілітацію приїхали кілька хлопців з батьками. Серед них були і жителі Донецької області — повертатися їм уже не було куди. Кілька дітей, які мали батьків з Харкова, забрали додому в перший же день. Ще одну дитину мама забрала додому, під Ізюм — дорогою вони потрапили під обстріл, жінка отримала поранення, але разом із малюком змогла дістатися місця призначення.
Будинок дитини на Немишлі на якийсь час став місцем порятунку для сімей співробітників і навіть мешканців сусідніх будинків із дітьми. Для кількох таких сімей керівник закладу обладнав місце в ізоляторі.
У перші дні війни спускатися в підвали доводилося чотири рази на день. На щастя, зміни умов життя не вплинули на стан дітей — вони думали, що це така гра.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Харкові знову працюють служби у справах дітей
"Старшій групі було за щастя всі ці неурочні виходи погуляти. Але все це потрібно було обігравати, ніби так і задумано. Складніше було не істерити співробітникам. Якби це сталося — діти помітили б, і було б набагато гірше", — згадує Костянтин Землянський. .
У Будинку дитини був достатній запас продуктів та медикаментів, допомагали облрада та волонтери. Але в останні дні лютого зникла електрика, почалися перебої з водою. Готувати обіди малюкам доводилося у дворі на багатті.
Довга дорога до дюн
3 березня керівнику Будинку дитини зателефонували з обласного департаменту охорони здоров'я і запропонували евакуацію. Вперше він відмовився — саме з'явилися світло та вода, а їхати було небезпечно, тоді подумали, що вдасться перечекати. Але 5 березня таки виїхали до Полтави. Разом зі своїми підопічними Костянтин Землянський вивіз 13 новонароджених сиріт із перинатального центру, тоді у них навіть не було документів. Наймолодшому з них було лише два місяці.
До Полтави добралися благополучно, а звідти вже потягом виїхали до Ворохти на Івано-Франківщині. Там дітей розмістили у соціальному центрі. Місяць пішов на те, щоб зробити документи малюкам із перинатального центру. Врешті вони отримали свідоцтва про народження. Але коли постало питання про те, щоб евакуювати Будинок дитини за кордон, до Литви, забрати їх із собою не було можливості, тому що діти не були визначені до державних установ — тобто вони не мали офіційного опікуна. Цим зараз займається виконком Харківської міськради, а поки що немовлят розподілили по дитячих будинках Івано-Франківщини.
Виїхати до Литви Будинку дитини допомогла міністр соціальної політики України Марина Лазебна, яка домовилася про розміщення дітей та їхніх вихователів у центрі реабілітації.
"Під час візиту до Івано-Франківської області я побачила, що у цих дітей через стан здоров'я є потреба в інших умовах перебування. І почала шукати можливості забезпечити для них такі умови. Зокрема, питала "соціальних" міністрів країн-партнерів. Моніка Навіцкене (міністр соцзахисту та праці Литви — ред.) відгукнулася одразу, знайшла реабілітаційний заклад", — розповіла Марина Лазебна.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Мами з немовлятами ховалися в окопах". Як волонтери рятують людей із окупації
Нині діти живуть у соціальному центрі у Каунасі, другому за величиною місті Литви. Їх обстежать, потім поставлять на облік у поліклініках і надалі проведуть оцінку реабілітаційних можливостей — для кожного вони індивідуальні. Старші діти днями підуть у дитячий садок. Оскільки у Литві дотримуються стандартів інклюзії, то вони займатимуться разом із дітьми зі звичайних литовських сімей.
"Нам дозволили залишитися у цьому центрі до закінчення військових дій. Але ми плануємо повернутися до України, як тільки закінчиться війна", — каже керівник Будинку дитини.
