Руслан Сидорович: «Влада в Україні бачить статистику замість людей»

Народний депутат України від фракції «Об’єднання «Самопоміч», член комітету ВР із питань правової політики і правосуддя поговорив із «ХН» про найбільші виклики виборів 2019 року, загрози через небажання порахувати кількість українців і генералів, які не плачуть на похороні наших солдатів разом із батьками.

– Руслане Михайловичу, на цих президентських виборах зареєстрована рекордна кількість кандидатів і спостерігачів. На ваш погляд, це тривожний знак?

– Кількість зареєстрованих спостерігачів є свідченням тих технологій, які використовують деякі кандидати – як провладні, так і опозиційні. Вони можуть ставити перед собою завданням не просто спостереження, не забезпечення вільного голосування, а навпаки, навіть перешкоджання виборчому процесу. Очевидно, що це буде дуже великим викликом для всіх державних структур. У першу чергу силових відомств – поліція і СБУ. Органи правопорядку на сьогоднішній день є надміру політизовані, адже штаби різних кандидатів починають звинувачувати один одного у використанні силового ресурсу.

Велика кількість кандидатів у президенти також свідчить про використання значної кількості сумнівних коштів, оскільки як державна реєстрація (починаючи із внесення застави кандидатом у 2,5 мільйона гривень), так і ведення роботи, пов’язаної з набором членів виборчих комісій, – усе це супроводжується величезними тіньовими коштами.

«Впливати на бідних людей простіше»

– Існують побоювання, що передвиборча кампанія цього року буде найбруднішою. Чимось принципово відрізняються вибори 2019-го від виборів 2014-го?

– Думаю, відмінність буде. Я дуже добре пам’ятаю 2014 рік і той підйом, ті надії, які були у людей, той волонтерський рух, який зародився з початку російської агресії – він був як на президентських, так і на парламентських виборах 2014 року. Станом на сьогодні ми бачимо величезне розчарування великої кількості громадян, тому що корупція не подолана, економіка не розвивається, фінансовий багатьох людей є плачевним. На цьому фоні впливати на бідних, залежних людей набагато простіше.

– Яким чином буде задіяно адмінресурс на цих виборах? Є багато чуток про так звану «сітку».

– Насправді гуляє велика кількість документів, які говорять про те, що у штабах Петра Порошенка будуються «сітки». Це відбувається практично в усіх регіонах і є непрямим підкупом виборців, а може, і прямим, просто закамуфльованим. І це належить до іншої проблеми – найбільші загрози цієї виборчої кампанії. Це є загроза відсутності невідворотності покарання. На превеликий жаль, всю історію України кожна влада на кожних виборах використовувала адмінресурс. Для скуповування голосів, для побудови відповідних мереж. А чому, ви думаєте, Адміністрація президента так наполегливо просувала законопроект, яким вивела зі складу державних службовців керівників обласних і районних держадміністрацій? Це було зроблено для того, щоб на голів покласти організацію виборчого процесу. Тому що коли приймався Закон «Про державну службу», Банкова цей аспект проспала і потім з маніакальною наполегливістю півроку намагалася пропхати цей законопроект, і в кінцевому результаті їм це вдалося.

– Які наразі найбільш реальні інструменти фальсифікації виборів?

– Основним буде підкуп через існування відповідних мереж. А також можливе спотворення результатів виборів через силове захоплення певних дільниць, через зрив голосування чи результатів голосування. Таким чином деякі кандидати будуть намагатися перекроювати результати, тому що технічної можливості скасувати результати виборів по всій Україні не існує, але скасувати по окремих дільницях, які впливатимуть на кінцевий результат, цілком можливо.

 «Скільки разів ваші генерали були на похороні вояків?»

– Чи будуть проблеми з волевиявленням у переселенців?

– Чинне законодавство ніяким чином не обмежує право голосу переселенців чи трудових мігрантів, їх ще називають «мобільні групи населення». Цей інститут зміни міста голосування дає можливість проголосувати в будь-якій точці України.

– Якщо говорити про голосування переселенців у розрізі місцевих виборів: тисячі людей живуть на мирній території вже п’ять років і не збираються нікуди виїжджати. Чи не здається вам несправедливим рішення про те, що вони не мають права обирати міського голову?

– Давайте розберемо по частинках. Вони не можуть реалізувати своє виборче право на місцевих виборах, тому що їхня виборча адреса не збігається з місцем проживання. І тут я говорив би трошки комплексніше про проблему, тому що біженці від війни стикаються з набагато більшою кількістю проблем, ніж лише голосування, й набагато частіше, тому що голосування відбувається раз на п’ять років. А питання медичного забезпечення, працевлаштування, забезпеченням житлом? За п’ять років війни ми мусимо констатувати, що ані держава, ані уряд, ані президент не сформували державної політики й відповідно державних програм із соціальної адаптації, реінтеграції людей в ті спільноти, де вони на сьогоднішній день проживають. Є різні шляхи, є різні концепції, але реалізувати їх може лише уряд. Зараз ми бачимо повне ігнорування існування такої групи людей, які втікали або з Криму, або з Донбасу і які сьогодні опинилися сам на сам зі своїми проблемами: виборчими, життєвими, навчальними, трудовими.

– Але це громадяни України…

– Думаю, найточнішою відповіддю на це запитання буде те, що влада в Україні бачить статистику замість людей. За риторикою про перемоги, за всіма звітами від влади ми не бачимо людини. Я пригадую тут слова американського генерала Глєна Гранта, який говорив, що таке НАТО і що таке відповідність стандартам НАТО. Насправді це навіть не озброєння, про яке дуже часто говорять. НАТО в першу чергу – це повага до людини. І Глєн Грант, звертаючись до українського військового командування, задавав запитання: «Скільки разів ваші генерали були разом із рідними на похоронах вояків? Скільки разів вони дивилися в очі батькам загиблого вояка? Скільки разів вони давали відповіді на запитання, чому їхній син загинув?». Без цього усвідомлення генерал ніколи не зможе думати про людей. А в кінцевому результаті завдання армії – захищати людей. Якщо ставитися до людей не як до статистики, а з повагою до кожної особистості, проблеми будуть вирішуватись, якщо як до народонаселення – буде такий результат, як сьогодні.

– Верховна Рада закріпила євроатлантичний курс України в Конституції. Це тільки декларація чи щось практично має змінитися?

– Є такий вираз: скільки б разів не казали «цукор», у роті солодше не стане. Чи є поганим закріплення в Конституції євроатлантичного, євроінтеграційного прагнення? Та ні. Але якщо ми говоримо про інтеграцію до ЄС… Був чіткий меседж після відповідних голосувань у парламенті з боку Брюсселю: виконайте спочатку вимоги, які Україна взяла на себе в угоді про Асоціацію. Не буде вестися з Україною жодна мова про інтеграцію до ЄС, поки ми їх не виконаємо. Не можна перестрибувати певні речі. Україна є дуже великою державою за територією по народонаселенням. Нас не зможе проковтнути Євросоюз непомітно, як деякі країни. Ми повинні відповідати стандартам і пам’ятати про інтереси України. Невходження до ЄС підніме рівень життя українців, а це може дозволити нам потрапити до ЄС. Коли ми говоримо про Північно-Атлантичний військовий альянс, дуже цікавий аспект в іншому. Там у перехідних положеннях Конституції було вилучено норму, яка дозволяє на умовах оренди розміщувати іноземні військові бази. Тепер залишилася тільки норма Конституції, де прямо, чорним по білому, записано про імперативну заборону розміщення військових баз. У мене запитання: ми хочемо вступити в НАТО для чого? Щоб у разі зовнішньої агресії наші партнери допомогли нас захистити, вірно? А тепер у мене запитання: як вони зможуть це зробити, якщо не зможуть зайти на територію України? Тобто ми йдемо в НАТО, і в той же час забороняємо військам знаходитися на території України. Робилося це під соусом, що це начебто вирішить проблему базування російського флоту в Криму. Але це воно проводилося на підставі двосторонньої угоди, яка має бути денонсована. Давайте ми спочатку звільнимо Крим, повернемо його до території України. Якщо ми зможемо це зробити, там російського флоту точно не буде.

«Потрібен електронний реєстр»

– У Держреєстрі заявляють про 35 мільйонів українських виборців. На ваш погляд, ця цифра близька до реальної, адже перепису населення не було з 2001 року?

– Відповіді на запитання, наскільки ці дані релевантні, точно і вичерпно не дасть ніхто. Через те, що не проводився перепис з 2000 року, зараз можна називати будь-яку чисельність громадян України і ніхто не зможе спростувати цих слів, тому що цих даних не існує в природі.

Поки ми не наведемо порядок з реєстрами, у нас будуть великі проблеми. Нам потрібно провести перепис, створити якісний єдиний електронний реєстр громадян. Ви вдумайтесь: держава не знає, скільки у неї громадян. Це нонсенс! Яку можна формувати державну політику в будь-якій сфері, не розуміючи, скільки громадян? На підході 2020 рік. Перепис населення – це непроста річ, підготовка повинна вестися вже сьогодні.

Якщо ти не знаєш, куди йдеш, ти прийдеш не туди. Ми йдемо навмання, у нас бюджет Пенсійного фонду – найбільша стаття витрат державного бюджету. Пенсійний фонд не може пояснити, куди він буде тратити ті гроші. Він не знає, скільки у нас людей отримують пенсії. Формування відповідного реєстру – це щонайменше десятки мільярдів гривень економії. А якщо говорити методами капіталізації, то це сотні мільярдів.

– Що прогресивного передбачено у проекті нового Виборчого кодексу? Чи встигнуть його прийняти до виборів?

– Як член робочої групи можу заявити, що робота фактично є завершеною. Я сподіваюся, Кодекс приймуть до вибрів (парламентських – восени 2019 року – прим. «ХН»). Але тут дуже багато залежить від голови ВР, тому що він формує порядок денний. Відповідно до нового Виборчого кодексу змінюється модель парламентських виборів. Це буде система пропорційна, з відкритими списками, де виборці матимуть можливість вибирати не лише партії, а віддавати голоси за конкретних кандидатів від відповідної політичної партії, чим впливати на порядковий номер відповідного кандидата.