Прогулянки по Харкову з Андрієм Парамоновим. Про будівництво перших сходів на Університетську гірку

Сьогодні сходи на Університетську гірку  не здається чимось особливим, вони звичний архітектурний елемент, яким користуються жителі і гості нашого міста. Але в середині XIX століття будівництво перших сходів було завданням якщо не складним, то таким, що потребує уваги губернського начальства і архітекторів.

У XVII і першій третині XVIII століття потрапити в Старе місто, або в цитадель, можна було тільки через проїзні вежі харківської фортеці. У 1720-і роки найменша Тайницька вежа фортеці стала руйнуватись і її розібрали, а ченці Покровського колегіумського монастиря вирішили провести дорогу до річки Лопань, де у них були пивоварні. Дорога проходила вздовж кріпосного валу і рову, поступово опускаючись вниз. Інженер-капітан Матіас Ретч, який склав у 1730 році перший топографічний план на Харківську фортецю, був вражений такою безпечністю. З точки зору фортифікації це було явне порушення оборонної здатності Харкова. І хоча пожежа 1733 знищила всі дерев'яні укріплення фортеці, в наступні роки дорогу ліквідували.

До 1764 року в Старому місті була досить щільна забудова приватних домоволодінь: генерал-аншефа графа Петра Девієра, майора Олександра Дуніна, гвардії майора Петра Щербініна, майора Романа Шидловського, майора Красовського, грека Юрія Анадольського, сотника Чернеги,
подполковниці Стремоухової, Григорія Прокопенка, священиків Базилевича, Гілевського, Жабокрицького і Штанського. Необхідності в сходах по схилу пагорба не було. Коли ж тут був побудований губернаторський палац, сходи тим більше не могла бути побудовані.

Але з відкриттям Університету прохід для городян в будівлю губернаторського палацу став вільним, і жителі 3-ї частині міста почали підніматися в центральну частину міста по схилу Університетської гірки. Звісно, здійснити такий підйом можна було тільки влітку, та й то, якщо не було дощів.

Генерал-губернатор Сергій Олександрович Кокошкін одного разу звернув увагу на прокладену стежку, що веде на Університетську гірку, влаштував опитування чиновників губернського правління і прийняв рішення про будівництво сходів для зручності жителів. 5 листопада 1849 року він підписав пропозицію до Харківської губернської будівельної комісії, щоб інженер, підполковник Петровський і губернський архітектор Данилов негайно склали проєкти красивих сходів зі спокійним підйомом від підошви гори на Університетський бульвар. На будівництво їх він запропонував використовувати цеглу і дубові пластини з розібраних міських крамниць на набережній Лопані.

Перед початком робіт губернський землемір Карпович склав креслення зйомки Університетської гірки. Проєкт сходів і кошторис зробив професор архітектури Андрій Тон. При розгляді кошторису архітектор Под'яков зазначив, що в ньому не врахована відрядна плата арештантам, які і повинні були будувати цей об'єкт, а також не вказана установка перил та поручнів, важливих в зимовий час. Крім того, він повідомив, що вказаний в кошторисі дикий камінь для вимощення схилу гори неможливо купити за 5 рублів сріблом, оскільки його просто немає в місті, а така ціна можлива для бутового каменю.

Тим часом, виявилося, що існує проєкт і кошторис сходів губернського архітектора Федора Данилова, які знаходяться на розгляді у генерал-губернатора Кокошкіна, минаючи Харківську будівельну комісію. На початку лютого 1850 року вже три кошториси на будівництво та оздоблення сходів підлягали розгляду заново. Невідомо, чий проєкт і кошторис вибрала Комісія, але нагляд за виконанням робіт було доручено професору архітектури Андрію Тону.

30 травня 1850 року був наказано виділити 188 рублів 91 копійку сріблом для будівництва сходів. На постачання 60 кубічних сажнів бутового каменю були оголошені торги, які вимагали здійснити постачання не пізніше 15 травня 1850 року. Вимоги до каменю були гранично чіткі: це повинен бути так званий данилівський камінь, що пролежав довгий час на повітрі. Підрядник, зобов'язуючись доставити камінь в строк, вносив заставу — третину суми!

Однак в перший день торгів ніхто на них не з'явився. Другі і треті торги 24 і 29 травня того ж року також пройшли без учасників. Оскільки бажаючих на торги не було, Комісія запросила для постачання каменю харківського купця Скриннікова, який дав згоду генерал-губернатору Кокошкіну. 27 червня 1850 року архітектор Тон звернув увагу, що старі дубові пластини, які передбачалося використовувати для будівництва сходів, не годяться: вони вузькі і криві. Замість них він просив заготовити 70 дубових дощок довжиною 7 аршин (близько 5 м), шириною 7 вершків (близько 31 см) і товщиною в 1¼ вершка. Купець Лукін зобов'язався поставити кожну таку дошку по 90 копійок сріблом, що здорожчало проєкт на 63 рублі сріблом. Ще 197 рублів 25 копійок сріблом пішли на вимощення частини Університетської гірки навпроти присутствених місць. У листопаді 1850 були встановлені два ліхтарі нагорі сходів, 63 рублі 63 копійки на які виділив Університет. Зі свого боку, Харківська міська дума відпустила 104 рублі 15 копійок сріблом для будівництва сходів  по набережній річки Лопань, займався цим гласний думи Смирнов.

Взагалі фінансова сторона будівництва сходів настільки обтяжувала всіх, що якби не зусилля генерал-губернатора Кокошкіна, справа з їх будівництвом потонула б у дипломатичному листуванні між Міською думою, губернською будівельною комісією, Університетом і губернатором.
Другі сходи були виконані вже повністю з каменю, тоді їх будівництво було пов'язане з бажанням залишити про себе пам'ять молодого громадянського губернатора Петра Павловича Дурново.

Їх побудували за проєктом архітектора Федора Данилова. У 1930-х роках сходи перебудували в конструктивістському стилі за проєктом архітекторів П. З. Крупко та Г. Д. Іконнікова. Сходи, які ми бачимо сьогодні, зведені за проєктом архітекторів Б. Г. Клейна і І. І. Приходька в 1957 році.