Прогулянки по Харкову з Андрієм Парамоновим. Прибутковий будинок купця Іларіона Шилова з міста Щигри
Важко повірити сьогодні, що на місці сучасної вулиці Мистецтв в першій половині XIX століття було міське Каплуновське кладовище, а далі за ним йшли орні землі державних селян. Каплуновський цвинтар закрили для поховання в 1822 році, тільки власники сімейних склепів могли ховати на ньому, та й то тільки до 1828 року. Цвинтарний храм в ім'я Різдва Богородиці, який має назву Каплуновський від храмової ікони в ім'я Каплуновської Божої Матері, відомої як чудотворної, яка принесла перемогу під Полтавою в 1709 році, став парафіяльним. А в 1845 році було прийнято рішення Каплуновське міське кладовище ліквідувати. Всі дерев'яні пам'ятки були знищені, цегляні розібрані, до 1861 року залишалося не більше 20 надгробків з мармуру і дикого каменю, які перебували в огорожі Різдво-Богородичної церкви.
Державні селяни почали забудовувати територію колишнього кладовища з 1830-х років, не всі, правда, відразу змогли побудувати тут пристойні будинки з причини відсутності коштів. Хоча захопили навіть землю, відведену під прокладену дорогу, яка не має ще офіційного статусу.
У 1856 році територія колишнього Каплуновського кладовища увійшла до меж міста Харкова, вулиця Велика Німецька була продовжена, нові споруди біля храму Різдва Пресвятої Богородиці отримали офіційну адресу — Каплуновська площа. Першими домовласниками на Каплуновській площі стали: державні селяни Сергій Микитович Мотузка, Данило Лаврентійович Надточій; цехові Федір Васильович Новіков, Микола і Єгор Івановичі Новікови; міщани Гавриїл Дмитрович Меркулов та Дмитро Васильович Химченко; відставний прапорщик Михайло Олександрович Мельников; унтер-офіцер Микола Васильович Таранов.
Сучасне домоволодіння на вулиці Мистецтв під №5 (до революції воно значилося під №7 на вулиці Каплуновська) належало державним селянам Харкова Мотузковим (Мотузка), рід яких веде свій початок мало не з заснування Харкова. Він був настільки численним, що три основних сім'ї налічували до 50 осіб. Займалися вони і торгівлею, і ремеслами, і ходили на Дон за рибою і сіллю, тільки хліборобством не займалися зовсім. У 1863 році три великих домоволодіння належали Сергію Микитовичу Мотузці, які він продав дружині губернського секретаря Марії Пилипівні Тарановій. Як і в інших випадках, це домоволодіння представляло собою одне ціле, пізніше його поділили на кілька частин.
Одну з них і купив 12 липня 1910 року купець 2-ї гільдії повітового міста Щигри Курської губернії Іларіон Миколайович Шилов (1855 р.н..). Напередодні 1912 року був зарахований до 2-ї гільдії купців Харкова.
У 1911 році Іларіон Шилов почав будувати тут кам'яний 6-поверховий прибутковий будинок з підвалом, що виходить фасадом на вулицю, і кам'яний 4-поверховий флігель з підвалом в глибині двору. У будинку було центральне водопостачання, парове опалення, каналізація, електрика. Уже коли будівля була побудована начорно, виявилося, що з надвірної сторони утворилися три тріщини через просідання, що, звичайно, викликало занепокоєння сусідніх домовласників. Огляд, проведений городовим архітектором Павловським, не виявив загрози обвалення, однак виявлені порушення слід було виправити. Зазначалося, що будівля будувалася без архітектурного нагляду.
Флігель будували як громадський заклад під наглядом будівельного відділення Харківського губернського правління, і в ньому ніяких порушень при будівництві не виявили.
У будинку було 19 квартир, дві окремі займали швейцар і двірник. Флігель спочатку будували для організації в ньому навчального закладу, тут розташувалася приватна гімназія, засновником якої стала дружина Іларіона Миколайовича Анфіса Степанівна Шилова (1870 р.н..). У сім'ї також було двоє синів, Донат і Герман, і двоє дочок: Міліца і Валерія.
У 1912 році Анфіса Степанівна Шилова в ознаменування 50-річчя громадсько-педагогічної діяльності Христини Данилівни Алчевської заснувала дві стипендії імені видатної просвітительки для найбільш здібних учениць жіночої недільної школи.
Водночас, з того ж 1912 року домоволодіння Шилова знаходилося в заставі в Полтавському земельному банку на суму 180 700 руб. заставними листами на 38 років. Мабуть, нездатність платити за цими заставними і змусила купця Шилова продати домоволодіння 15 березня 1914 року селянам Миколі Олександровичу та Олександру Івановичу Крафтам. Які натомість продали його 18 лютого 1917 року купцеві Гершку Хаїмовичу (Григорію Юхимовичу) Найді, а той у вересні того ж року— томашевському купцеві Лейбе Абрамовичу Вайсу, звенигородському купцеві Пінхусу Бенціоновичу Сосновському і міщанину Бенціону Гершковичу Білоцерківському за 375 тис. руб., куди входив і прострочений борг Полтавському земельному банку. У останніх в 1920-му році домоволодіння націоналізували, і в ньому до 1926 року було організовано 39 квартир, в яких проживали 96 чоловік робітників, службовців, кустарів.
У 1926 році Харківський Окрвиконком ухвалив забезпечити пролетарське студентство необхідною кількістю гуртожитків, для чого передбачалося виселення з декількох будинків всіх сімей, зокрема, з будинку №7 на вул. Каплуновській. Так в 1927 році ця будівля стала студентським гуртожитком.
Зміни торкнулися і самої Каплуновської вулиці: 25 лютого 1928 року її перейменували на честь 10-річчя РККА в Червонопрапорну. У роки окупації 1941-1943 років їй повернули колишнє ім'я, а в 2015 році вона отримала сучасну назву — Мистецтв. Колишній гуртожиток став елітним житловим будинком і сьогодні розташований під № 5.
