Кращий Харків, Пок, Проспер і тринадцята Ігоря Сєверяніна
В останній день лютого, який зіграв особливу роль в житті поета Ігоря Сєверяніна, вирушимо з ним у невелику подорож Харковом більше ніж 100-річної давнини.
У лютому 1915 року до Харкова з гастролями приїжджає неймовірно популярний в 10-х роках ХХ століття поет, творець егофутуризму, один з представників "Срібного століття" російської поезії Ігор-Сєверянін (саме так — через дефіс, у всякому разі так вважав за краще писати він сам, але будемо дотримуватися усталеної версії).
Це був не перший візит поета до Харкова після тріумфальної прем'єрної поїздки містами Російської імперії в 1913 році разом зі старшим колегою Федором Сологубом. У 15-му році Северянін був тут в січні, а потім знову приїде на початку березня. Але лютневе відвідування міста стане для поета знаковим.
У тій поїздці Ігор Сєверянін давав два вечори, 14 і 19 лютого (за старим стилем, за новим це було 27 лютого та 4 березня), перший — в залі Публічної бібліотеки (зараз бібліотека ім. В. Г. Короленка), другий — в літературно-художньому гуртку (будинок не зберігся). Його виступу передував молодий літературний критик і журналіст Віктор Ховін, який, що називається, виходив на розігрів з тлумаченням футуризму. Але публіка чекала на того, заради кого і заповнювала зали у всіх містах, де б не з'являвся він — майбутній проголошений король поетів.
Наступного дня після першого харківського виступу газети писали:
"Поэзовечеръ Игоря Сѣверянина и Виктора Ховина прошелъ съ громаднымъ успѣхомъ при переполненномъ залѣ. Въ четвергъ, 19-го февраля, въ помѣщенiи литературно-художественнаго кружка состоится второй поэзовечеръ, на которомъ Викторъ Ховинъ прочтетъ докладъ «Перепутья русскаго футуризма», а Игорь Сѣверянинъ выступитъ съ рядомъ новыхъ декламацiй".
Ще б йому не пройти "з величезним успіхом при переповненій зал"! Для публіки епохи декадансу поет був чимось на зразок сучасних поп-зірок: манірний, манірний, він не читав, а практично проспівував чудернацькі вірші з нечуваними досі словотвореннями, порівняннями, епітетами. Слухачі влаштовували йому овації, кричали його ім'я: "І-і-і-гор! І-і-і-гор!", кидали троянди під ноги, на які він не звертав жодної уваги, стояв, притулившись до стіни зі схрещеними на грудях руками і дивився кудись крізь публіку. А потім робив крок і починав співуче вимовляти щось на кшталт:
Ананасы в шампанском! Ананасы в шампанском!
Удивительно вкусно, искристо и остро!
Весь я в чем-то норвежском! Весь я в чем-то испанском!
Вдохновляюсь порывно! И берусь за перо!
Стрекот аэропланов! Беги автомобилей!
Ветропросвист экспрессов! Крылолет буеров!
Кто-то здесь зацелован! Там кого-то побили!
Ананасы в шампанском – это пульс вечеров!
В группе девушек нервных, в остром обществе дамском
Я трагедию жизни претворю в грезофарс...
Ананасы в шампанском! Ананасы в шампанском!
Из Москвы - в Нагасаки! Из Нью-Йорка - на Марс!
До слова, цей вірш Ігор Северянін написав в січні того ж 1915 року, так що в Харкові цілком міг його читати.
Безліч дівчат і цілком зрілих дам мріяли хоча б доторкнутися до "божественного Ігоря".
Сам поет зовсім не цурався ні жіночого суспільства як такого, ні більш близького спілкування з різними жінками. У нього був навіть власний "донжуанський список", не пушкінського розмаху, набагато скромніший, але все ж. Цікаво, що до нього увійшли шестеро пар сестер!
Тут, в Харкові, в лютому 1915 року Ігор Сєверянін зустрів свою "тринадцяту". Це була актриса Марія Волнянська (Домбровська). Вона стала цивільною дружиною поета (у нього вже була дочка) і згодом виступала разом з ним під псевдонімом Балькіс Савська. Разом вони пробули недовго: розлучилися в 1921 році, але дату зустрічі Сєверянін щороку відзначав новою "поезією". На першу річницю народилася така:
18 февраля 1915 года
Девятьсот пятнадцатого года
Восемнадцатого февраля
Днем была пригожая погода,
К вечеру овьюжилась земля.
Я сидел в ликеровой истоме,
И была истома так пошла…
Ты вошла, как женщина, в мой номер,
Как виденье, в душу мне вошла…
Тихий стук, и вот — я знаю, знаю,
Кто войдет! — входи же поскорей!
Жду, зову, люблю и принимаю!
О, мечта в раскрытии дверей!..
О, Любовь! Тебе моя свобода
И тебе величье короля
С восемнадцатого февраля
Девятьсот пятнадцатого года!..
За власними підрахунками, поет не менше десяти разів бував в Харкові, напевно йому подобалося повертатися сюди та й згадував він місто з теплими почуттями. Як в поезії, написаній після чергового вечора в Харкові під Різдво того ж 1915-го під свіжим враженням:
Поэза о Харькове
Я снова в нежном, чутком Харькове,
Где снова мой поэзовечер,
Где снова триумфально-арковы
Двери домовые — навстречу.
О Харьков! Харьков! букворадугой
Твоею вечно сердце живо:
В тебе нежданно и негаданно
Моя мечта осуществима.
О Харьков! Харьков! Лучший лучшего!
Цвет самой тонкой молодежи! —
Где я нашел себя, заблудшего,
Свою тринадцатую тоже.
Такая журчная и сильная,
В лицо задором запуская,
Мной снова изавтомобилена
Смеющаяся мне Сумская.
На восхищающем извозчике
Спускаюсь круто прямо к Поку.
Улыбки дамьи, шляпок рощицы
Скользят на тротуарах сбоку.
А вот и девочка графинина,
Одетая тепло-кенгурно,
Болтает с мисс (здесь это принято?):
«Maman им принята… „недурно“…»
Пусть афишируют гигантские
Меня афиши, — то ль не эра!
— Мартын! Сверни к ручьям шампанского
В гурманоазисах Проспэра.
1915. Декабря 19-го
Харьков — Павлоград
(поезд)
Ось цей вірш і допоможе нам зробити невелику подорож Харковом 1915 року разом з Ігорем Сєверяніном.
Отже, поет тільки що виступив в Харкові, як завжди, з успіхом (Я снова в нежном, чутком Харькове, / Где снова мой поэзовечер,), арки дверей городских домов навевают мысли о Триумфальной арке в Париже и создают ощущение въезда триумфатора с победой в столицу (Где снова триумфально-арковы / Двери домовые — навстречу.)
У наступних рядках — визнання в любові Харкову, де заблудлий поет зміг знайти самого себе, зрозуміло, завдяки своїй тринадцятій — Марії Волнянській, про яку я написав вище. Назва міста постає Сєверяніну такою буквовеселкою — ХАРКІВ — сім букв, що переливаються райдужним семицвітом, звичайно ж, найчуйніша молодь, яка так благоговійно приймає його, дзюркотлива, сильна і завзята Сумська — завжди багатолюдна, а в передріздвяні дні тим паче, якою поет мчав на автомобілі.
Далі — дамо волю фантазії. Він каже, що Сумська ним ізавтомобілена, але тут же згадує візника. Звичайно, поет міг так назвати шофера — адже він теж займається візництвом. Але, найімовірніше, що до цього моменту він змінив автомобіль на кінний транспорт і після тріумфального виступу їде на дрожці чи ландо (дво- або чотиримісний екіпаж відповідно).
Звідки їхав Сєверянін — незрозуміло, де він виступав цього разу — невідомо. Це була точно не бібліотека і не літературно-музичний гурток. Зате точно відомо, куди він мав намір приїхати — в кафе Пок.
Якщо припустити, що він відправився відзначати черговий успіх відразу після виступу і прямував по Сумській, то, найімовірніше, його вечір пройшов в Комерційному клубі, зараз там обласна філармонія. У такому випадку візник Мартин, який так захоплює поета, (напевно лихач — господар екіпажу "на гумі", тобто з шинами, і прекрасним, доглянутим, витривалим конем, який пропонував прокатати "з вітерцем" не за 15-20 копійок, а запросити рубль, а то і більше) міг праворуч по Римарській доїхати до Бурсацького узвозу, потім повернути ліворуч на Миколаївську площу (зараз Конституції) і нею помчати вниз до Московської вулиці (зараз проспект), а там крутим її спуском "прямісінько до Поку". На жаль, фотографій старої Римарській не збереглося, у будь-якому разі мені бачити їх не доводилося.
Міг Мартин повезти поета і іншим шляхом: по відрізку Римарської (навряд чи в ті часи вулиця була з одностороннім рухом) до Сумської, по ній через Миколаївську площу до Московської вулиці, до місця призначення — кафе-кондитерської Пок.
Це був один з найпопулярніших в Харкові закладів, який заснувало французьке сімейство Юстіна і Цецилії Пок, в 1873 році на Московській вулиці, 12, де він знаходився всі ці роки. Тут можна було випити кави або чаю, посмакувати тістечками, випічкою, але головне — шоколадом власного виготовлення. Невелика фабрика з його виробництва знаходилася тут же, причому незважаючи на невеликі розміри і, відповідно, невеликий обсяг виробництва, не поступалася за якістю продукції іменитим і куди більш масштабним харківським виробництвам Романенка і Бормана, шоколад Пок знали у всьому півдню Російської імперії, у будь-якому разі так стверджували газети. У грудні 1915, коли Харків в черговий раз відвідав Ігор Сєверянін, справами заправляла засновниця фірми Цецилія Пок. Її чоловік давно вже помер, а за місяць до приїзду поета помер єдиний син, сорокарічний Генріх, колишній директором і головний розпорядник сімейного підприємства.
У кафе завжди було повно народу, зокрема молоді, не дивно, що Сєверянін їде туди. Дорогою звертає увагу на дам, панянок, ось він помічає дочку якоїсь графині в шубі з хутра кенгуру (а может, под кенгуру, в плюше), болтающей со своей бонной (Улыбки дамьи, шляпок рощицы / Скользят на тротуарах сбоку. / А вот и девочка графинина, / Одетая тепло-кенгурно, / Болтает с мисс (здесь это принято?): / «Maman им принята… „недурно“…»).
Чи то вигляд чарівних панянок (цікаво, поет був зі своєю "тринадцятою" Марією Вільнянською?), чи то збудження після вдалого вечора, а можливо, і всі разом, спонукають "божественного Ігоря" змінити демократичний заклад, хоча і популярний, але все ж кафе, на престижний, дорогий ресторан в одному з кращих харківських першокласних готелів, що знаходився на Павлівській площі, "Гранд-Готель", до назви якого по-старому додавали ім'я "Проспер":
— Мартын! Сверни к ручьям шампанского
В гурманоазисах Проспэра.
Нижче: можливий шлях поета по Сумській від Комерційного клубу.
Автор: Філіпп Дикань
