Імена Харкова. Олександр Гінзбург — предтеча харківського конструктивізму
Він був автором найкрасивіших будинків у стилі модерн, що досі прикрашають Сумську, Сковороди та інші центральні вулиці Харкова. Архітектор Гінзбург одним з перших у місті почав використовувати залізобетон. Неймовірно працьовитий, за 34 роки він збудував 16 багатоквартирних будинків та десятки громадских закладів.
Те, який вигляд зараз мають центральні вулиці Харкова, багато в чому є результатом фантазії Олександра Марковича Гінзбурга. Але лише минулого року людина, що так багато зробила для міста, отримала свою іменну вулицю — колишню Жилярді.
Що це зав вулиця?
Вулиця Гінзбурга — досить вузька, звивиста, віддалена від центру та переважно одноповерхова, невелика — трохи довша за 1 км. Але її значення для Харкова важко переоцінити, адже це в одна з важливих магістралей, що поєднує Салтівку із центром міста через Харківське шосе.
Дорога вулицею Гінзбурга пролягає через мальовничі схили Верхньої та Нижньої Шишківки. Це — старий, історичний район міста, що, як і багато інших, свого часу був хутором. Називався він Шишкін, але історія про те, на честь кого було назване місце, не збереглася.
Шишкін хутір приєднали до Харкова вже за радянських часів, територію назвали "Новий Харків", але ця назва не прижилася, тож район став просто Шишківкою, за старою назвою. Очевидно, вулиця Жилярді в тому вигляді, в якому ми її знаємо, з'явилася вже після Другої світової війни. Вперше вона згадується як вулиця Жилярді у переліку харківських вулиць 1954 року. Доменіко Жилярді був російським архітектором італійського походження, який на початку XIX сторіччя збудував чимало маєтків у стилі ампір в Москві. До Харкова Жилярді не мав жодного стосунку, тож коли після початку повномасштабного вторгнення Росії в місті почався процес деколонізації, експерти "Топонімічної групи" запропонували замінити чужого архітектора на свого, харківського.
29 квітня 2024 року вулиця Жилярді стала вулицею Архітектора Гінзбурга.
Пан Залізобетон
Олександр Маркович Гінзбург народився у Слов'янську Донецької області у родині заможного лікаря, але вже через рік, у 1877-му, родина перебралася до Харкова. Жили Гінзбурги в будинку №11 на вулиці Сумській. Зараз ця будівля має досить непривабливий вигляд через пожежу ще 2007 року — з того часу будинок так і не відремонтували.
Коли Олександр виріс, він вирішив не йти стопами батька і замість кар'єри медика обрав освіту математика. Після закінчення математичного факультету у Харківському імператорському університеті (зараз ХНУ ім. Каразіна) юний Гінзбург вчинив так, як і безліч заможних молодиків його віку — відправився у мандри Європою. Він об'їздив 13 країн, де надихався сучасними витворами архітектури, а також продовжував учитися. У 1899 році Гінзбург закінчив Берлінський університет, де вивчав математику, але згодом все ж повернувся додому — і знову пішов учитися. На цей раз — у Харківський технологічний інститут, де із захопленням слухав лекції Олексія Бекетова, а в 1903 році вже сам мав диплом інженера-механіка та право на ведення будівельних робіт.
27-річний архітектор взявся до роботи одразу. У тому ж 1903 році він побудував у співавторстві з архітектором Загоскіним у провулку Грабовського поряд із батьківським будинком власний. Це була одна з перших споруд у Харкові, де молодий зодчий використав новий на той час будівельний матеріал — залізобетон. Будинок стоїть і понині, він відомий як "Дім золотої рибки". За часів Гінзбурга на першому поверсі дійсно знаходився рибний магазин, а всі інші займала будівельна контора Гінзбурга. Вона називалася "Залізобетон".
Замовлення сипалися на архітектора одне за одним, лише в Харкові він спорудив щонайменше 16 багатоповерхових будинків, і десятки приватних маєтків, багато з яких, на жаль, не збереглися. Не дожили до нашого часу дерев'яні трибуни іподрому, а будівля синагоги 1910 року була пізніше перебудована, зараз там знаходиться планетарій.
Поступово його стиль змінювався і напередодні революції вже більше нагадував не модерн, а конструктивізм, предтечею якого пізніше називали Гінзбурга.
"Олександр Маркович чи то через свій неспокійний творчий темперамент, чи то завдяки дару передбачення став предтечею радянського конструктивізму в Харкові, створивши кілька будівель у тій стадії конструктивного модерну, коли від останнього залишаються лише спогади і коли конструктивну систему та естетику будівлі визначає пластика об'ємно-просторової композиції. Насамперед, це стосується колишнього доходного будинку по вул. Сумській, 108 — яскравому зразку архітектури протоконструктивізму", — писав доцент кафедри основ архітектури ХНУБА Леонід Розвадовський.
Професор і жертва сталінських репресій
Після того, як владу у Харкові захопили більшовики, вони відібрали у Олександра Гінзбурга та його родини нерухомість. Побоюючись за своє життя та майбутнє, архітектор тікає у Ростов-на Дону, де викладає до 1922 року, а потім повертається до України, працює головним інженером будівництва Губернського продовольчого комітету та підприємства Донвугілля в Бахмуті. До Харкова Гінзбург наважився поїхати лише у 1924-му.
У цей період між червоним терором та сталінськими репресіями він активно займається промисловою архітектурою, відновлює фабрику Тінякова та інші підприємства легкої промисловості. У 1929 році архітектор запатентував свій винахід — оригінальні сітчасті просторові конструкції для великих прольотів. Але з 1930-х конструктивізм потрапляє у немилість, тож видатний його предтеча полишає архітектуру та зосереджується на викладацькій діяльності спочатку в Промисловій академії, а з 1933 — в Індустріальному інституті Наркомвугілля. Отримує звання професора.
Під час війни Олександр Гінзбург жив у столиці Грузії Тбілісі в евакуації, читав лекції майбутнім архітекторам. А коли повернувся після деокупації в 1944 році додому, жахнувся страшній долі харківських євреїв. З того часу він активно займався увічненням пам'яті про Голокост та домігся від влади створення міської єврейської громади. За що невдовзі і потрапив у немилість. У СРСР після Другої світової війни почалася так звана "боротьба з сіонізмом", що було фактично новою хвилею знищення євреїв, але вже не німецькою, а радянською — їх масово заарештовували та звільняли з посад. Архітектора Гінзбурга, голову єврейської громади міста, у 1945 році звільнили з усіх посад та заборонили викладати.
Чотири роки вже дуже немолодий чоловік ледве виживав на крихітні заощадження та допомогу друзів. У 1949 році Олександр Гінзбург помер на 73 році життя. І лише наприкінці 1970-х видатного архітектора та інженера почали згадувати, писати статті про його незвичайні будівлі. Пам'ятника Гінзбургу в місті досі немає, але увесь центр Харкова усіяний будинками-пам'ятниками архітектурному генію.
Архітекторський ансамбль
Разом із вулицею Жилярді минулого року таrож перейменували однойменні в'їзди. Зараз цей район становить своєрідний топонімічний архітекторський ансамбль. В'їзд Жилярді назвали на честь архітектора Тона, який брав участь у розробці генерального плану Харкова та збудував кілька маєтків у місті, зокрема, знаменитий будинок Павлова на Полтавському шляху, зруйнований російською ракетою.
Перший, другий та третій в'їзди Жилярді тепер називаються відповідно в'їзд Архітектора Естровича (збудував маєток Гольдберга), Архітектора Васильєва (дзвіниця Успенського собору) та Архітектора Ловцова (Благовіщенський собор).
