Гауляйтер селища на Харківщині втік до Росії, а його син не розуміє, чому його кинули до СІЗО

Андрій Стрижко взяв сина Михайла на роботу в окупаційну адміністрацію селища Шевченкове.

24-річний Михайло Стрижко, який приїхав на окуповану територію на прохання батьків, зізнався, що розвішував по селищу проросійські борди за "гуманітарку". Парубок навіть не думав, що за це опиниться за ґратами. 

Селище Шевченкове розташоване у Харківській області на шляху до Куп’янська — одного з ключових логістичних вузлів російської армії під час окупації, через який РФ перекидала техніку і живу силу. Одним із тих, хто активно сприяв окупаційному режиму, був Михайло Стрижко — син гауляйтера Шевченкового Андрія Стрижка. Після звільнення селища молодий чоловік потрапив до СІЗО. Про це повідомили "Схеми". 

До повномасштабної війни 24-річний Михайло Стрижко працював у конюшні, зараз його підозрюють у співпраці з окупантами у Шевченковому. Він погодився на розмову з журналістами.

"Я не против был Украины, меня все, как бы, устраивало, я работал, я ездил к родителям на выходные", — розповів Михайло Стрижко.

Батьки мешкали у Шевченковому. З початку великої війни та окупації селища почали кликати сина до себе.

"Если будет возможность, говорили, то чтобы домой поехал", — пояснив син Стрижків.

— Тобто вони від початку пропонували вам приїхати до них на окуповану територію, повернутися? – запитала журналістка.

— Ну, каждый родитель переживает за своих детей.

— Проте не кличе на окуповану територію.

— Ну, у них там было спокойно…

— Ви розуміли, що відбувається?

— Да, конечно.

— Що відбувалося?

— Ну, захват территорий.

— Ким?

— Ну, русскими войсками.

— А з якою метою, ви розуміли це?

— Этого нет.

З переїздом до селища Михайло отримав пропозицію попрацювати в окупаційній адміністрації.

— Як називалася ваша посада? – запитала журналістка у Михайла.

— Начальник отделения хозчасти, хозотдела, – відповів він.

— Як ви потрапили взагалі на цю роботу в "адміністрацію"?

— У меня отец был главой "администрации".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Найкращими друзями" окупантів на Харківщині були дійсні та колишні поліцейські

Батько Михайла Андрій Стрижко носив головний убор, схожий на папаху та разом з іншим чоловіком на відео зірвав український герб зі стіни. Раніше Стрижко-старший працював ковалем, з окупацією зробив стрімкий "кар’єрний стрибок", отримавши від Росії посаду "головного" у селищі.

"Он повесил "Знамя Победы" возле кузни. "Знамя Победы" — то, что было вознесено над Рейхстагом в 1945 году. Это, как бы, запрещено стало только с 2014 года. У нас его не было, он его, по-моему, нарисовал, это знамя", — розповів про свого батька Михайло Стрижко.

Антиукраїнська діяльність Андрія Стрижка під час окупації навіть зафіксована на відео. Наприклад, як він демонтує пам’ятник учасникам АТО. Або виступає з такою промовою під час одного із заходів в селищі під окупацією: "Сегодня мы живем в непростое время, когда западный мир стремится взрастить ростки нацизма на постсоветских территориях, тем самым внести раскол между братскими народами".

На іншому відео бере участь у нарадах із головою "Харківської тимчасової цивільної адміністрації" Віталієм Ганчевим. Або ж головує на нарадах сам.

Давав Стрижко-старший робочі вказівки і синові, через що той, власне, згодом і опинився в СІЗО.

"Прямых задач, как бы, не было. Отец говорит: "Завтра приедет гуманитарка — надо что-то с ней делать". И вот приезжает, например, машина, все дружно встали, пошли разгружать. Надо было куда-то ехать — был водителем", — поділився Михайло Стрижко.

Одним із таких завдань було розвісити по селищу проросійські борди.

— Мне сказали повесить плакаты, там был изображен русский флаг и надпись "Мы с Россией один народ", — повідомив Михайло Стрижко.

— Ви розуміли, для чого це все? — запитала журналістка "Схем".

— Да, нам пообещали за них четыре машины гуманитарки, а приехало только две.

— Для чого вони?

— Ну, чтобы сдружить народ.

— Ви думаєте так? Що "ми — один народ"?

— Ну, у меня, как бы, есть родственники, которых я так же точно люблю.

— Так, зрештою, "народ ми один з росіянами"?

— Та ну, разные все-таки.

— У вас змінилося ставлення до росіян після того, як ви побачили поранених, після того, як почалися обстріли?

— Ну, конечно, хорошего от этого ничего нет.

— Що ви зараз до них відчуваєте?

— Честно? Вообще пустота.

— У вас немає жодної ненависті?

— У меня вообще ничего не осталось, насколько я понял. Ни дома, ничего. Семья раскидана, что я могу чувствовать?

Батько — до окупації — коваль, а під час — керівник окупаційного режиму Шевченкового нині, схоже, у Росії.

На його сторінці в "Одноклассниках" під фото, де Андрій Стрижко позує у Москві на тлі пам’ятника радянському маршалу Жукову, розгорілася дискусія. Один із користувачів мережі з Харкова запитав у Стрижка, чому він залишив країну і... родину.

Журналісти поцікавилися у сина Андрія Стрижка: чи була можливість виїхати разом з батьком?

— Якби Стрижко-старший покликав, а не втік сам — чи погодився би?

— Если бы я знал, что такое будет, возможно бы, да, — сказав Михайло.

— Що буде можливість виїхати з ним? – уточнила журналістка.

— Если бы я знал, что за гуманитарку будет такое наказание, возможно, поехал бы, да.

— Ви вважаєте, що це "за гуманітарку"?

— Ну за то, что работал, да, как бы. Но, в основном, занимался, гуманитаркой. Первое время некоторые люди говорили: "Мы не будем брать русскую гуманитарку". Были такие. Мало, но было. На август — бабушки бросали палки и бежали за гуманитаркой. И были очень довольны, когда я привозил ее домой. Так же точно и деньги.

— Але ви розумієте, що росіяни створили ці умови?

— Да, конечно, понимаю. Знал все равно, что какие-то разговоры со мной будут, но, как бы, не тюрьма.

Нагадаємо, селище Шевченкове деокупували 8 вересня.