Чи повинна культура стати пріоритетом для сучасної держави? — БЛОГ
Коли ми говоримо про роль держави в будь-яких суспільних процесах, корисно подивитися на це з точки зору функціонування якоїсь більш дрібної суспільної освіти, аж до сім'ї.
Незважаючи на те, що закони управління державою вельми відрізняються від законів управління сім'єю, багато проблем держуправління цілком можна розглядати через призму нашої поведінки в первинному осередку суспільства. І якщо дивитися на державу як на сукупність сімей, то виходить: що добре для одного — добре і для всіх. Як сім'я бачить успіх своїх дітей через освіту і культуру, так і держава, в ідеалі, має розуміти, що майбутнє країни безпосередньо залежить від рівня культури, освіченості населення.
Одного разу я дізнався разючий для мене факт, що в США при плануванні будівництва в'язниць враховують рівень успішності школярів: чим нижче рівень успішності в конкретному штаті, тим більше в'язниць в ньому може знадобитися. Тобто абсолютно зрозуміла важливість того, які основоположні культурні принципи і цінності в людині закладено з дитинства, в якому середовищі вона росте і на що орієнтується в морально-етичному плані.
Інша справа, що у багатьох державних мужів існує стереотипне уявлення про культуру як сферу дозвілля. В їхній свідомості вкорінилося уявлення про першорядність економічних параметрів розвитку суспільства, а ресурси соціально-культурної сфери сприймаються як похідні від них. Тому про культуру можуть говорити з придихом, але при цьому не цілком розуміють, яка від неї може бути соціальна та економічна віддача. Але якщо говорити про широке розуміння культури як складної системи, в основі якої лежать концепція особистості, картина світу, система цінностей, то все це визначає мотивацію, в тому числі і трудової поведінки нації. Варто лише згадати, як розрізняються уявлення про шляхи до успіху у різних народів: у одних його уособлює Ілля Муромець, 30 років пролежав на печі і дивом перетворився на богатиря, і Іван-дурник, який став багатим і успішним завдяки чарівній щуці, а у інших — Синдерелла і Карлик Ніс, що домоглися успіху наполегливою працею.
І якщо говорити про культуру саме в цьому ключі — не як про фактор дозвілля, а як про визначальний вектор життя, то стає зрозуміло, як важливо сьогодні державі ставити її в фокус своєї уваги. Образно кажучи, читання детективів — це дозвілля, а знайомство з працями Аристотеля — спроба пізнати сенс життя, слухати попсу — це дозвілля, а прослуховування Баха або Моцарта — активна духовна діяльність. Питання: "чи повинна культура стати пріоритетом для сучасної держави" — це питання про майбутнє країни, про те, де вона опиниться завтра в міжнародній системі розподілу праці.
У зв'язку з цим хочеться згадати В. Черчилля, який у відповідь на прохання чиновників прибрати з бюджету воюючої Великобританії статтю витрат на культуру сказав: "А за що ж ми тоді воюємо?".
Тому, як батьки, піклуючись про майбутнє своїх дітей, витрачають останні гроші на те, щоб дати їм гідну освіту, так і країна в будь-яких обставинах повинна визначати розвиток культури як одну з головних цінностей і віддавати їй перевагу.