"Влада має думати проектами, де цінністю є людина, а не парк" - Олег Березюк
Під час візиту на Харківщину народний депутат, лідер фракції «Об’єднання «Самопоміч» Олег Березюк розповів, якими мають бути наступні кроки реформи децентралізації, навіщо команда президента робить ставку на колишніх «регіоналів» і чому кожен президент України хоче стати царем.
«До Художнього музею Харкова має стояти черга»
– Як свідчить досвід, у Харківській області на виборах в ОТГ здебільшого перемагають колишні регіонали, які йдуть зараз на вибори від пропрезидентської сили. Фактично на місцях не змінилися персонажі. Чи можна казати про якесь оновлення політичного простору за таких умов?
– Ви говорите про одну з найконсервативніших ділянок людського суспільства – психологію. Психологія людини не змінюється через ніч. Через ніч можна змінити прапор. Але об’єднання громад і психологія зміни влади в них не є децентралізацією, а є процесом. Що я розумію під процесом децентралізації – у першу чергу це децентралізація державного фінансового ресурсу. Друге питання – хто цим ресурсом буде оперувати. Сьогодні це середовище, яке було регіональним, – це ті менеджери та ті управлінці, які можуть швидко зорієнтуватися, щоб якісно використати кошти. Питання тільки в тому, якісно для кого – для громади чи для власної кишені?
– Скільки грошей зараз залишається у бюджетах міст?
– На місцях залишається 50 % від видатків, а у деяких випадках і більше. Ці гроші раніше держава забирала собі, а тепер повертає на місця. Бюджетна децентралізація принесла регіонам і містам ресурс, який дозволяє розвиватися. Наприклад, Харків сьогодні має 10 мільярдів гривень власних надходжень. Із субвенціями це усі 17 мільярдів. Три роки тому власних надходжень була половина від цієї суми чи навіть менше. Це означає, що тепер місто має ресурс. Друге питання, коли йдеться про об’єднання громад. Це є інша форма децентралізації: об’єднуючись, громади отримують більший ресурс. Наприклад, коли малі міста об’єднуються, у них з’являється податок на доходи фізичних осіб. Їм у бюджет відраховують процент від доходу фізичних осіб, податок на прибуток підприємств і громадян, тобто села можуть мати грошей більше. Наприклад, у тому самому Пісочині після об’єднання бюджет громади матимете вдвічі більше грошей, ніж мав. Якщо Пісочин мав 50 або 60 мільйонів, то після об’єднання мінімум 100, а може, і всі 150 мільйонів.
– Ви багато спілкуєтеся із мешканцями маленьких міст. Чи усвідомлюють люди, що їхній голова – це найнятий менеджер і вони самостійно повинні контролювати його дії та вносити пропозиції?
– Зараз громадяни обирають керівників громад, депутатів міст і селищ так, як вони це робили за часів Радянського Союзу – мовляв, яка різниця, все одно крадуть. Раніше влада крала землю, приміщення і таке інше. Тепер вони будуть красти гроші, які заробляє сама громада, адже кожен мешканець, який працює, віддає зі своєї заробітної платні 60 % податку на доходи фізичних осіб місту. І має запитати в свого голови: де гроші, які я кожного місяця відраховую? Важливо це пояснювати людям.
– З одного боку, на місцях залишається більше коштів, а з іншого – гроші витрачаються зовсім не на користь мешканців, а швидше на іміджеві проекти влади – у нас, наприклад, зоопарк.
– Наступним кроком реформи децентралізації мають бути зміни, за яких мер міста та депутати не будуть думати іміджевими проектами. Вони мають думати проектами, де цінністю є людина, а не парк. Треба запитати в мера міста, чи є достатньою кількість ангіографічної допомоги, щоб робити ангіокардіографію, чи люди, які страждають на інфаркт міокарда, мають допомогу, завдяки якій вони можуть якісно жити і працювати? Якщо така допомога є і вона доступна, влада працює якісно. Якщо немає такої допомоги, витрачаються гроші на парк і на зоопарк, то це злочин. Якщо кожна школа забезпечена якістю надання освітньої послуги, наприклад, є тачборди, якісні спортивні зали, тоді можна витрачати гроші на зоопарк. А якщо ні – то це злочин. Якщо ми заходимо до Художнього музею Харкова (вважаю, що це найбагатший музей України, який має унікальні художні твори) і бачимо, що він тримається виключно на ентузіазмі його працівників, що ця унікальна будівля потребує ремонту і догляду, тоді зоопарк – це злочин. До цього музею має стояти черга, тому що такої унікальної збірки того самого Рєпіна не має жодний музей. Людям потрібно пояснити, що якщо такі базові речі, як здоров’я, освіта, естетичний розвиток не забезпечені на базовому рівні, говорити про решту немає ніякого сенсу. Я вже не говорю про ЖКГ: тепло, вода – це базові речі. У містах живуть мешканці, які приносять в бюджет міста гроші, і якщо цих людей не обслуговувати в соціальному аспекті (освіта, медицина, естетика, відпочинок), вони поїдуть звідси.
«Кожен президент хоче бути царем»
– В останньому інтерв’ю мер Харкова Геннадій Кернес висловлював абсолютну підтримку курсу президента Петра Порошенка. За місяць мер Одеси Труханов дав подібне інтерв’ю. На ваш погляд, хто кого використовує – Порошенко Кернеса та Труханова для підтримки власного рейтингу – чи мери, щоб отримати владу на майбутніх виборах?
– Це є ознака постколоніального синдрому, тому що Кернес розуміє загрозу від центральної влади. Центральна влада сьогодні й далі грає деспотичну складову, яку всі бачили на прикладі Львова. Коли мер міста, не беручи гроші з бюджету, а використовуючи внутрішні ресурси, прекрасні стосунки з західними партнерами і державними банками Європи, розвиває місто і робить його успішним, але не хвалить центральної влади – тоді можна створити проблему і в ній звинуватити (йдеться про сміттєвий скандал – прим. «ХН»). Але він вистояв. Другий приклад – мер Миколаєва, якого за дорученням Адміністрації президента звільнили з посади через своїх васалів-депутатів, але суд повернув голову, якого ганебно звільнили. Це маленькі перемоги децентралізації над деспотичною централізацією влади. Кожен президент України хоче бути царем, але ми не живемо в царський державі. Тому мери, які не мають такої чіткої позиції, мусять вихваляти царя. Це принизливо для української держави і місцевого самоврядування, але сьогодні дехто не може втримати владу в інший спосіб.
– Чи розуміють у маленьких містах важливість упровадження реформ?
– Сьогодні в Пісочині я побачив результат волі. Я розмовляв із лікарями і побачив, що пацієнти і лікарі зрозуміли зміст цього. Лікарі почали створювати якісні умови, щоб пацієнт підписав угоду і віддав свої 400 державних гривень, люди починають шукати, кому віддати ці гроші, кому саме з лікарів, хто краще їх використає. Це є воля. Хто проти цього? Ті, хто протягом цих 20 років брали ці гроші й нікому не збиралися їх віддавати. Це зазвичай керівники обласних департаментів охорони здоров’я і Міністерства охорони здоров’я. Звичайний лікар амбулаторії розуміє, що він, беручи гроші, несе відповідальність, але тепер ця відповідальність буде безпосередньо перед цією людиною за ці гроші. Якась дрібничка, а яка велика різниця у світогляді надання медичних послуг.
– На тлі розмов про децентралізацію та свободу у прийняті рішень на місцях багато експертів та політиків говорять, що Порошенко насправді будує жорстку вертикаль влади, а голови ОТГ мають забезпечити максимальний рейтинг на виборах президента. Чи погоджуєтесь ви з таким твердженням?
– Згоден. Це є такий деспотично-тиранічний підхід. Я би назвав це таким підходом «а-ля Сталін». Він буде абсолютно програшним. Після кожного кроку з децентралізації є спроба централізації з боку держави, тобто спроба забрати прибутки. Наприклад, той самий податок на продаж бензину – це величезний прибуток міст. Влада побачила, що це забагато, і хоче відібрати. Ми вже два бюджети поспіль просто видираємо, щоб податок залишився на містах. І Львівська, і Харківська міські ради об’єдналися в потужних заявах. У цих спонтанних та якісних професійних протестах і з’явився такий потужний хребет захисту українського самоврядування, як Харків і Львів. Це дуже важливо розуміти та підтримувати.
