Тимчасово окуповані території у вимірі гібридної логіки
Гібридна війна дострілює до нас не тільки черговим загостренням в зоні АТО. Системні ефекти, які породила агресія РФ на Сході України нібито кажуть нам: «Подумайте, що ще ви не зробили. Подумайте, що ви робите не так. Зрештою, подумайте, чого ви не робите, хоча давно повинні були б».
Суд в Гаазі не визнав факту спонсорування Росією тероризму на Донбасі. Суддям не вистачило доказової бази. Тепер давайте запитаємо себе: що ми хочемо від Гааги, від ООН, від міжнародних організацій, від перманентно «заклопотаного» Євросоюзу, якщо ми самі не визнали території ОРДЛО і Крим окупованими де юре, а не де факто? Судочинство взагалі-то реалізується в правовому полі. Ми говоримо суду: визнайте, що Російська Федерація в Україні спонсорує тероризм. В Україні, в «окремо взятих районах» ... Не вистачає доказової бази - каже суд. І правильно говорить. Адже Росія спонсорує тероризм на територіях, які окупувала. Для продовження війни і залякування мирного населення. Але позивач, тобто ми, не визнали ці території окупованими, не описали їх у відповідних юридичних категоріях, не надали їм на законодавчому рівні юридичних ознак окупованих земель, не описали характер правових відносин України з ними, процедури і протоколи. Ми не зробили нічого. З судом в Гаазі все в порядку, а от в української влади логіка явно не є сильною стороною. Гібридна влада робить гібридні позови й передбачувано гібридно програє, у той самий час запевняючи соціум, що цей програш є складовою перемоги.
Противники прийняття закону про окуповані території зокрема заявляють: юридичний статус тимчасово окупованих територій суперечить концепції АТО. Відповідно до концепції АТО ми ні з ким не воюємо, так звідки взятися окупації? Ну так це протиріччя зайвий раз каже нам про те, що війну війною треба було визнати два роки тому і привести у відповідність всі концепції. Інакше цей аргумент виглядає наступним чином: хворому не потрібно видаляти реально існуючий гнійний апендикс, тому що вчора лікар поставив діагноз «шлункові кольки». Інакше ми і далі будемо жити в стані шизофренії, в тому числі і геополітичної. Маємо прикру новину: загинув спостерігач ОБСЄ, ще кілька його колег отримали поранення. МЗС і Клімкін особисто приносять свої співчуття та на словах покладають відповідальність на бойовиків, яких підтримує РФ. Але світ має розуміти буквально: інцидент стався на території, яку Україна визнає окупованою і це визнання зафіксоване в правовому полі і в правових термінах.
У той же час маємо Міністерство у справах окупованих територій. Як це - міністерство є, а закону про статус немає? Міністр каже: а навіщо закон? Території визнані такими відповідно до постанови Кабміну. Ми ще пам'ятаємо часи, коли в СРСР була дезавуйована ідея права як такого і все вирішувалося постановами Раднаркому. Так нам ніяка декомунізація не допоможе - виходить, що глибинно, на рівні підсвідомості ми як і раніше живемо і діємо за старими совковими схемами.
Росія давно послідовно створює біля своїх кордонів «сірі зони». Придністров'я, Абхазія, Південна Осетія, частина Донбасу, Крим - все це буферні землі, де важливо підтримувати невизначеність і маргіналізувати місцеве населення. Тільки б натовські авіаносці не встали впритул до кордонів РФ. Заради цього РФ бере на себе забезпечення бодай частини цих територій і їх жителів в режимі «підтримки штанів». Росія, що розвалюється й біднішає зсередини, ніколи не буде вкладатися в розвиток земель, що окупувала, вони так і залишаться маргінальними анклавами на кордонах імперії часів занепаду.
Грузія законодавчо визнала окупованими території Абхазії і Південної Осетії ще в 2008 році, описавши в своєму Законі про окуповані території відповідальність РФ по забезпеченню цих територій і свою відповідальність, в рамках якої Грузія поступово, точково пом'якшує ряд обмежень, розробляє пакет заходів по деокупацію і розглядає повернення своїх територій у середньостроковій перспективі. Вирішує, як забезпечити права грузинських громадян, що проживають на території Абхазії, як долати проблему переселенців тощо. Грузія зосереджена на питанні реінтеграції невизнаних республік. Розглядати повернення Криму і частини Донбасу повинні і ми. Але замість загальних міркувань повинні бути розроблені юридичні інструменти.
У Верховній Раді вже готова нова редакція Проекту закону про окуповані території.
Зокрема, зазнала змін структура Проекту. Попередня редакція включала 4 структурні частини - Тимчасова окупація; Звільнення ТОТ від окупації, особливість воєнного стану на звільнених територіях; Правовий режим на територіях після скасування режиму воєнного стану; Заходи порозуміння. Нова редакція, по суті, містить лише положення першого розділу, які стосуються саме періоду тимчасової окупації.
Тобто пропонується логіка маленьких кроків. Для початку потрібно описати статус-кво окупованих територій, визначити суб'єктів відповідальності, заходи щодо забезпечення національної безпеки, законодавчо закріпити заборону на переміщення вантажів з окупованих територій в Україні. І це вже буде один з великих «маленьких кроків» на шляху до повернення українських земель.
Втім, наразі говорити щось про перспективу цього законопроекту зарано. Мабуть не випадково його віддали на розгляд у парламентський комітет національної безпеки та оборони, де головує Сергій Пашинський. Враховуючи бажання влади «заговорити» цей законопроект, можна очікувати, що він зазнає суттєвих змін ще в комітеті, та й вірогідність потрапляння його на розгляд до пленарної зали є примарною.
