Мінськ-3: як повернути тимчасово окуповані території?

Безсумнівно, що мінський процес і робота нормандського формату сьогодні опинились у кризі.

Це засвідчує не лише відсутність виконання домовленостей, постійне порушення "режиму тиші" чи нерівномірні обміни полоненими.

Індикатори цієї кризи мають глибший характер: майже за два роки сторони нормандського формату так і не розробили "дорожню карту" виконання Мінських домовленостей, а перші особи держав-учасників особисто не збирались більше 1,5 роки.

Якщо ми хочемо припинення війни, повернення тимчасово окупованих територій Донбасу і Криму (далі – ТОТ) і компенсації збитків, ми маємо розмовляти зі світом. Розмовляти впевнено, усвідомлюючи свою відповідальність за майбутнє України, ставлячи на перше місце наші, українські національні інтереси. Ми маємо на це право.

Які країни і в якому статусі варто долучити до нормандського формату?

Відповідь на це питання знаходимо в Будапештському меморандумі. РФ, США і Велика Британія взяли на себе зобов’язання гарантувати Україні безпеку у відповідь на ухвалення нами закону "Про приєднання до договору про нерозповсюдження ядерної зброї".

Визнаний у міжнародному праві принцип солідарної відповідальності країн-підписантів за невиконання своїх зобов’язань дозволяє нам наразі залучити до нормандського формату, окрім РФ, США і Велику Британію, звернувши до них відповідні вимоги в новій Угоді.

Чому має йтися про продовження стратегічної лінії Мінських домовленостей?

Так, Мінські домовленості багато в чому суперечать національним інтересам України – не вирішують питання повернення Криму, містять норми щодо надання спеціального статусу, звільнення від відповідальності ватажків і таке інше.

Але вони є визнаними міжнародним співтовариством, зокрема, низкою рішень міжнародних організацій ООН і ПАРЕ, а тому на них потрібно зважати. Звісно, якщо ми розраховуємо на підтримку світу.

Окрім цього, ми не можемо перекреслити здобутки й ініціативи Німеччини і Франції як учасників нормандського формату. Тому їхній статус у новій Угоді слід визначити як статус країн-спостерігачів.

Таким чином, суб’єктний склад Мінську-3 утворять Україна, РФ, США, Велика Британія, Німеччина і Франція.

Предметом угоди "Мінськ-3" має стати домовленість сторін про спільне виконання комплексу заходів з реінтеграції тимчасово окупованих територій до складу України.

Зупинимось докладніше на істотних умовах Угоди – на тому, чого ми можемо вимагати в підписантів і, відповідно, які гарантії надамо з нашого боку.

Що Україна має вимагати від РФ?

Першочергово – звільнення тимчасово окупованих територій України (Криму і Донбасу) від військових формувань і адміністративних елементів, що безпосередньо належать РФ чи опосередковано контролюються нею під контролем миротворців ООН.

Окрім цього, і згоду на ухвалення Радою Безпеки ООН рішення про введення в Україну миротворчої місії як механізму забезпечення виконання домовленостей "Мінськ-3".

Відсутність у доповідях українських високопосадовців тез щодо запровадження миротворчої місії без розуміння її мандату робить ці висловлювання такими, що не викликають розуміння і довіри.

Мандат місії, на наше переконання, має містити заходи з демілітаризації території:

– контроль за виведенням відповідних підрозділів РФ, за ліквідацією тимчасових адміністрацій і органів псевдодержавного управління "Л/ДНР", за державним кордоном на ділянці кордонів України з РФ;

– заходи з розмінування території; здійснення прийому зброї населення;

– здійснення прийому і знищення паспортів "Л/ДНР" із подальшим відновленням українських паспортів за участю української влади;

– контроль за звільненням українських заручників та політв’язнів в обмін на громадян РФ.

США та Велика Британія поряд із РФ мають понести перед Україною солідарні витрати, необхідні для реінтеграції ТОТ до складу України.

Це передбачає як участь у фінансуванні миротворчої місії ООН з демілітаризації ТОТ, так і інфраструктурну відбудову з можливістю участі їхніх компаній у розбудові зруйнованих об’єктів.

Інфраструктурну відбудову здійснюємо за формулою: створення робочих місць для українців з прямим фінансуванням країн-підписантів усіх технічних і інфраструктурних витрат (компанії, техніка, сировина – від країн-підписантів, кадри – від нас).

Що Україна може і має гарантувати "порушникам" Будапештського меморандуму, країнам-спостерігачам і світовій спільноті?

По-перше те, що ми не вживатимемо заходів з відновлення потенціалу ядерної зброї. За двома умовами:

1) належного виконання сторонами своїх зобов’язань у визначений термін;

2) нездійснення з боку країн-підписантів військової агресії проти України в подальшому (своєрідний реверсивний "Будапештський меморандум").

По-друге, ми гарантуватимемо забезпечення захисту прав цивільного населення – громадян України, що перебували на захоплених територіях у період окупації.

Це не стане підґрунтям для правової чи соціальної дискримінації українців. Ця вимога поширюватиметься і на тих громадян України, що виїхали з окупованих територій до РФ, але повертатимуться на Батьківщину в реінтеграційний період.

По-перше, це гуманітарне підґрунтя міжнародного і національного законодавства. По-друге, це відсікає намагання країни-агресора заявити псевдовимоги щодо "захисту" населення ТОТ.

По-третє, на демілітаризованій за допомогою місії ООН території відновлюватимуться всі атрибути української державності, актуальні на початок військової агресії.

Йдеться про інститут місцевих державних адміністрацій й здійснення поточних напрямів державної політики за всіма сферами життєдіяльності українського суспільства.

Після завершення демілітаризації стартує реформа децентралізації – так само, як у всій Україні, створюються об’єднані територіальні громади, що переходять на прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом, інститут місцевих державних адміністрацій ліквідується із запровадження префектів. Громади на місцях отримують більше коштів і повноважень.

Хто має взяти відповідальність керувати органами державної влади на ТОТ у цей час? Наша відповідь на це питання – внутрішньо переміщені особи.

У рамках програми "Повернись додому" ВПО матимуть пріоритетне право на зайняття посад в органах державної виконавчої влади й органах місцевого самоврядування.

Те, що вони виїхали з Донбасу чи Криму з початком окупації, є для нас апріорним підтвердженням їхніх проукраїнських позицій. Вони справедливо змінять свій соціальний статус з "тих, що втратили" на "тих, що здобули".

Угода "Мінськ-3" відрізнятиметься від Мінських домовленостей і дієвим механізмом контролю за її виконанням, що забезпечить миротворча місія ООН.

Місія звітуватиме Раді Безпеки ООН і матиме перспективу зміни мандату місії, уповноваженої на використання "всіх необхідних заходів" – місії із забезпечення припинення військових дій (Югославія, Сомалі ІІ).

Сама Угода набиратиме чинність з моменту підписання задля уникнення маніпуляцій щодо відмови її ратифікації.

Сторони домовляться і про те, що сприятимуть наданню резолюції 56/80 "Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння" статусу Конвенції, щоб убезпечити країни від подібних випадків міжнародної агресії. Міститиме Угода і відповідальність за невиконання гарантій "Мінську-3".

Очевидно, що наведена вище модель потребує подальшої деталізації за напрямами і строками, розробки варіантів "B" у перемовному процесі та широкого громадського обговорення в українському суспільстві.

Але її зміст, на наше переконання, може стати основною дипломатичної стратегії для наступного президента України.

Оригінал: Українська правда