Пенсійна реформа: реформація чи профанація?

Отриманий черговий транш від МВФ піде на стабілізацію національної валюти, що, безумовно, стане позитивним кроком. Проте чи реалізує влада реформи, обіцяні як МВФ, так і українському суспільству - велике питання.

Аналіз оприлюдненого тексту Меморандуму з МВФ показує, що є дуже велика вірогідність того, що замість пенсійної реформи влада вдасться до імітації. З 34 сторінок Меморандуму пенсійній реформі відведено лише півсторінки змісту, основні тези якої - це підвищення пенсійного віку, збільшення трудового стажу та введення накопичувального елементу для ризикових професій, аби компенсувати нестачу коштів для пенсій цих працівників, які будуть виходити на пенсію достроково. Очевидно, всі ці параметричні зміни носять косметичний характер і не мають жодного відношення до реформи, яка має змінити саму систему, коли кожен працівник сам забезпечує свою пенсію для себе. На жаль, можна констатувати, що замість відкритого, дуже непростого, проте чесного діалогу з громадськістю, влада хоче знов "заговорити" проблему та перекласти вирішення цього питання на майбутню владу.

Логічне питання - що мала би зробити влада? По-перше, поставити діагноз ситуації, яка склалась у солідарній системі. Бюджет Пенсійного фонду на 2017 рік складає 284 мільярди гривень. Витрати можна згрупувати у три сектори: пенсії за віком (за оцінками експертів - 190 млрд грн), адміністрування ПФУ (3 млрд грн), та спецпенсії, надбавки, соціальна допомога, тобто різноманітні "соціальні виплати", що складають 90 млрд грн. Прогнозований дефіцит на 2017 рік - 141 мільярд гривень.

Згідно зі звітом ПФУ, минулого року пенсію отримали 12 мільйонів громадян. Середній розмір пенсії піднявся до 1828 грн. Відбулось підвищення на копійки, але загальна сума підвищення за рік склала майже півтора мільярди гривень. Це б не носило негативний характер, якби ці гроші брались з дохідної частини Пенсійного Фонду України, а не з державного бюджету.

Надалі ситуація буде тільки погіршуватись, про це свідчить демографічний прогноз. Зараз 12,8 млн платників ЄСВ, який є головним джерелом прибутку ПФУ, забезпечують 12 млн пенсіонерів. Це співвідношення зміниться наступним чином: у 2022 році на 11,5 млн платників ЄСВ ляже навантаження з 14,38 млн пенсіонерів, у 2037-му 10,7 млн будуть забезпечувати 14,96 млн, а в 2057 році 9,7 працюючих утримуватимуть 16 млн пенсіонерів.

Проаналізуємо дохідну частину ПФУ. До бюджету ПФУ 2017 року надійде 136 мільярдів гривень ЄСВ, це - 22%, що сплачуються із зарплати кожної офіційно працюючої людини. Ще 18 мільярдів гривень від ЄСВ підуть до Фонду страхування від нещасних випадків та втрати працездатності, а до Фонду з безробіття - 10,5 мільярдів гривень. І якщо процеси всередині ПФУ відносно зрозумілі, то простежити фінансові операції цих установ значно складніше. Їх має перевіряти Рахункова Палата України, члени якої на сьогоднішній день фактично не є легітимні.

Окрім 22% ЄСВ від зарплати працюючої людини відраховується ще 18% ПДФО, що розподіляється між державним та місцевими бюджетами. 63 мільярди гривень в 2017 році надійде до бюджету країни та 87 мільярдів розподіляться на місцеві бюджети. Проте ці кошти не зараховуються до ПФУ, за логікою солідарної системи пенсійного забезпечення, ідеологія якої в тому, що працюючі забезпечують пенсію пенсіонерам за рахунок податків та зборів зі своєї зарплати, кошти мали б надходити саме туди. ПДФО взагалі не розподіляється до ПФУ, ЄСВ - розподіляється частково.

Якщо вилучити з видаткової частини бюджету ПФУ 90 мільярдів гривень соціальних надбавок, які взагалі не є пенсіями і не мають жодного відношення до Пенсійного фонду, дефіцит вже буде складати не 141 мільярд гривень, а 51. Якщо додати ці кошти з 150 мільярдів надходжень ПДФО, дефіциту взагалі не буде, що доводить штучність цього дефіциту, і те, що ствердження щодо нього є хибними.

Для вирішення першочергових проблем солідарного рівня пенсійного забезпечення треба:

· скорегувати видаткову частину ПФУ, залишивши в ній тільки сплату пенсій за віком та витрати на адміністрування. 90 мільярдів гривень соціальних виплат перенести до видаткової частини бюджету Мінсоцполітики;

· впровадити верифікацію всіх пенсіонерів та виплат, забезпечивши прозорість надходжень та витрат;

· частина ПДФО має бути включена до бюджету ПФУ, адже надходження відбуваються з податку, що відраховується від заробітної плати;

· оптимізувати функціонал ПФУ задля скорочення адміністративних витрат;

· впливати на детінізацію зарплат та бізнесу;

· збільшувати робочі місця.

Головна частина пенсійної реформи - це введення пенсійного накопичення. Другий рівень пенсійного забезпечення являє собою систему обов'язкового накопичення, третій - добровільного. Відкриття другого та третього рівня дозволить на першому етапі накопичувати додаткову суму кожній людині до своєї пенсії, яку гарантує держава, а у довгостроковій перспективі - повністю перейти на 100% систему накопичення. Є певні розрахунки та напрацювання, які допоможуть це впровадити. Система третього рівня взагалі відкриває можливості робити самостійні необов'язкові пенсійні накопичення, відповідальність за збереження котрих будуть нести державні або недержавні фонди, на вибір людини.

Зараз треба не робити суто косметичні правки, не перекидати пенсійну реформу від каденції до каденції, а проявити політичну волю і створити систему державного пенсійного страхування, яка забезпечить гідну старість існуючим та майбутнім пенсіонерам країни!