«Реінтеграція» по–президентськи: легалізація окупантів та ризик втрати суверенітету

Країна нарешті побачила міфічні законопроекти щодо визначення правового статусу тимчасово окупованих територій, які ЗМІ необачливо називають законом про реінтеграцію Донбасу.

Одразу треба зазначити, що таке визначення є помилковим і вводить громадян в оману. Адже у 2014 – му році не відбулося жодної дезінтеграції територій суверенної України. Відбулася нахабна окупація територій Криму та частини Донецької і Луганської областей. А тому головне завдання, яке стоїть перед нами на даному етапі, це виважене, чітке, нехай і болюче законодавче визначення тих процесів, що відбулися в країні та тих, що тривають і досі.

В Україні триває неоголошена війна із Російською Федерацією, яка намагається уникнути відповідальності за скоєні нею злочини проти миру та людства. Такі дії агресора поставили перед Україною ряд викликів, відповіді на які назріли давно. Адже ми маємо колосальні чорні діри у законодавстві. Не врегульований правовий статус тимчасово окупованої території окремих  районів,  міст, селищ, сіл. Відсутня юридична визначеність щодо порядку визначення меж кордонів, режиму перетину, порядку перевезення товарів. Неврегульований статус солдатів Збройних сил України,  що захищають наші кордони. Фактично війна не названа війною, Росія не визнана агресором, а окуповані території – окупованими. Це руйнівний правовий хаос.

Принципові поняття міг би урегулювати законопроект «Про окуповані території». Можливо, деякі його новели були неідеальними, але той факт, що проект був заблокований Адміністрацією Президента та олігархатом, свідчить про те, що він потрапив саме у нерв.

Отже, сьогодні маємо два президентських законопроекти, зареєстрованих у Верховній Раді. Перший має назву «Проект закону про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», другий – « Проект закону про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей».

Короткий аналіз цих законопроектів наштовхує на невтішні думки. По – перше, в законопроекті хоч і згадується про Крим, проте дуже обережно і в такий спосіб, що правове врегулювання статусу півострова та відновлення там української державності відкладається на невизначений термін.

По- друге, законопроект спирається на Мінські домовленості 2014- го і 2015- го років, тим самим визнаючи на законодавчому рівні їх підписантів – терористів. Зокрема, Захарченка та Плотницького.

Цей факт свідчить про те, що проект надає особливий правовий статус бойовикам та російським окупантам. Сьогодні все більшій кількості людей стає очевидним, що реалізація Мінських домовленостей – це прямий щлях до капітуляції України.

По – третє, у цьому  законопроекті жодного разу не згадується слово «війна». Він не встановлює дату її початку, тим самим залишаючи наших військових та добровольців, що пішли захищати українські кордони у 2014- му, поза законом.

Проте найбільший цинізм невідкладних законопроектів від Президента криється в новелах другого закону, у якому йдеться про проведення виборів на окупованих територіях Донецької і Луганської областей протягом року після вступу закону в дію.

Слідкуйте уважно за руками. Однією влада називає РФ агресором, а другою легалізує її дії та дії російських маріонеток, пропонує особливий правовий статус окупантам, та ініціює вибори на окупованій території. Чи це не фарисейство і шахрайство, скоєне проти України?

Розуміючи, що інші законопроекти, які регулюють ці критично важливі для країни питання,  будуть і далі блокуватися владою, депутати від «Самопомочі» підготували та зареєстрували альтернативний законопроект.

Він, зокрема, пропонує урівняти у правовому полі Крим і Донбас.  По – друге, встановлює обов'язки Російської Федерації як держави – оккупанта (врегульовує питання відповідальності та відшкодування збитків Росією). По – третє, визначає критерії звільнення територій, а також детально визначає заходи із деокупації. По –четверте, законопроект впроваджує систему обмежень щодо переміщення товарів через лінію межі тимчасово окупованої території згідно з нормами міжнародного гуманітарного права.

Також альтернативний  законопроект регулює питання проведення виборів на окупованих територіях після їх звільнення. Аби не допустити колаборантів до влади, пропонується норма щодо створення відповідної люстраційної комісії. Що стосується виборів, то відбутися вони мають не раніше, ніж через два роки – у сільські ради, через три – у міські. Вибори до Верховної Ради на цих територіях зможуть відбутися лише через 5 років після звільнення.

Президентський проект невідкладний, а отже, буде поставлений на голосування найближчим часом. Аргументи про те, що він мав би бути обговорений з парламентарями, вже не діють. Нас змушують повірити і прийняти те, що погодили західні партнери.

З цього приводу можу додати лише одне. Європа не хоче війни і всіма силами опирається їй. І якщо ціна цьому – часткова втрата українського суверенітету, наші партнери закриють на це очі. Адже формально над Києвом ще майорить синьо-жовтий стяг, чи не так? Європа має право на цю позицію і всіма силами відстоює її.

Але чи маємо право на цю помилку ми?  Переконаний, що питання, чи бути Україні як суверенній державі – виключно наша зона відповідальності.