Як Приватбанк з головного банку країни перетворився на головну діру в бюджеті

Останні заяви екс-керівництва Приватбанку разом з Ігорем Коломойським про зміну вимог та підходів НБУ щодо оцінки заставного майна за кредитами, які нібито призвели до діри в 148 млрд грн, про намагання НБУ відібрати банк, які врешті-решт призвели до націоналізації, можуть свідчити, що повертати проблемні кредити ніхто з екс-акціонерів банку не збирається. І це поганий знак.

Нагадаю, що згідно з заявами представників НБУ, біля 190 мільярдів гривень кредитів Приватбанку було видано компаніям, афілійованим з тодішніми акціонерами та 2/3 з них не були підтверджені реальними заставами, як гарантії в них виступили майнові права на майбутню виручку підприємств. Більше того, на прощання, перед самою націоналізацією банку, валютні кредити цим компаніям перевели в гривню.

Якщо з'ясовувати детально, то проблеми у Приватбанку почались не вчора. І не минулого року. Проте, кожного разу держава рятувала олігархічний банк за власний кошт, надаючи фінустанові підтримку у різній формі. Взагалі-то система рефінансування центральним банком країни - нормальна практика з підтримки вітчизняної банківської системи у всьому світі. Просто в українських реаліях це набуває збочених форм, адже витрачені на порятунок банків кошти не повертаються державі через шалений опір вже екс-акціонерів банків, які, користуючись судовою системою, ухиляються від фінансової відповідальності.

Країні відомі приклади збанкрутілих банків «Фінансова ініціатива», «VAB», «Фінанси і кредит», «Імекс». Ці установи на чолі з Бахматюком, Жеваго, Клімовим завдали Україні фінансові збитки на суму 47,5 мільярдів гривень. Можна сказати, що мільйони українських платників податків у примусовому порядку вклали свої гроші у бізнес цих представників олігархії. Із цих коштів можна було б сформувати річний бюджет Міністерства оборони чи охорони здоров'я України, або три роки ремонтувати українські дороги. Цю суму можна було виплатити малозабезпеченим сім'ям чи придбати 370 нових українських танків «Оплот» для боротьби з окупантами на Сході.

Cитуація з «Приватом» не виключення. На момент націоналізації 14 млрд боргу банку перед НБУ були простроченими із загальної суми в 19 млрд грн. НБУ неодноразова заявляв, що заставою за цими кредитами є нерухомість, літаки МАУ, особиста майнова порука акціонерів. У випадку, коли боржник не повертає кредит, заставу продають і таким чином компенсують затрати. Але у випадку Привату цього не відбувається. Навпаки, щоб розрахуватись з вкладниками, вже державному банку додатково виділили ще 25 млрд грн.

Зрозуміло, що не рятувати системоутворюючий Приватбанк, у якому знаходилась кожна третя гривня депозитів громадян і через який проходила більшість операцій малого та середнього бізнесу в Україні, означало б дестабілізувати всю банківську систему. Фінустанова наразі володіє 59% торгових терміналів країни, 60% банкоматів, за допомогою цього банку здійснюються близько 2/3 безготівкових роздрібних транзакцій.

Які були альтернативи у держави? Національний банк України, як регулятор, мав два шляхи: чинити максимальний тиск на акціонерів «Приватбанку», щоб вони вклали свої активи у порятунок банку або ж перекласти тягар на гаманці платників податків. І це велике питання - чому не спрацював перший варіант? Безумовно, держава списала до 29 млрд грн боргу банку перед його колишніми акціонерами та іншими пов'язаними особами, але на фоні дірки в 148 млрд грн, це - мізер.

Націоналізація банку була і залишається необхідної не тільки для стабілізації банківського сектору, а й для усунення ситуації, коли більша частина роздрібної платіжної інфраструктури фактично є заручником доброї волі акціонерів банку. На сьогоднішній день, оціночна вартість порятунку банку для платників податків становить біля 5% ВВП України, що приблизно дорівнює бюджету Міністерства оборони України. Можна сказати, що український бюджет у 2017 році має витримати одразу дві війни: наявну на Сході та економічну - з колишніми акціонерами збанкрутілих банків. І те, і інше вартуватиме приблизно однаково.

За десятиліття ситуація була доведена до такого колапсу, що вирішити цю проблему самостійно не міг вже ані Національний банк України, ані Міністерство фінансів. Жодна з цих установ не захотіла брати на себе відповідальність за наслідки, до яких могла призвести занедбана справа з «Приватбанком». Знадобилось втручання Кабміну та РНБО для того, щоб запровадити ефективний шлях виведення держави зі скрутного економічного становища. Тому постає ще одне питання - чому ми втратили стільки часу? Адже націоналізація Приватбанку два роки тому обійшлась би приблизно вдвічі дешевше.

Це вже четвертий за ліком націоналізований Україною банк. Ми маємо досвід націоналізації «Родовідбанку», банку «Київ» та «Укргазбанку». Минулого року законодавство України зазнало позитивних модифікацій: набув чинності Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов'язаних із банком осіб. Згідно з положеннями цього закону, акціонери та пов'язані особи несуть пряму відповідальність за доведення банку до неплатоспроможності. Такі міри держава впровадила для того, щоб мати важелі впливу на власників банків, які незаконно виводили з банків зібрані у населення кошти.

Не можна допустити, щоб подібна ситуація повторилась з «Приватбанком». Держава може і має використати своє право на фінансове покарання акціонерів та пов'язаних осіб, що довели «Приватбанк» до неплатоспроможності. Нацбанк, Міністерство фінансів, правоохоронні органи мають змусити винуватців підтвердити застави своїм реальним майном.

Зрозуміло, для НБУ зараз важливо не потонути у судових справах, а швидко та якісно відпрацювати: зробити повну інвентаризацію та оцінку заставних активів. Якщо планується проведення аукціонів, то держава повинна зробити їх ідеально прозорими. Збитки мають бути мінімізовані.

Згодом ідеальна схема для «Приватбанку» - приватизація, і такими були плани держави щодо нього. Та сьогодні Міністерство фінансів розглядає можливість об'єднання «Приватбанку» з державним «Ощадбанком». В такому разі подальша приватизація залишається під великим сумнівом. Продати такого монстра, яким стане злитий з Приватбанком Ощад, навіть за великі гроші, стане новим викликом економічній безпеці й надасть приватному акціонеру монопольне становище на ринку.

Ще один важливий аспект, гідний уваги - це якість обслуговування. Треба віддати належне, у «Приватбанку» воно було на достойному рівні, на противагу тому ж «Ощадбанку». Стоїть задача зробити все можливе, щоб у разі об'єднання цих двох установ, саме «Ощадбанк» вийшов на рівень «Привату», а не навпаки. Та поки остаточне рішення ще за Мінфіном, говорити про більш детальні перспективи зарано.

Наразі ми маємо пильно слідкувати за прозорістю процесів націоналізації та тим, щоб винні у доведенні «Приватбанку» до неплатоспроможності, понесли за це фінансову відповідальність.

Проте просте питання: «хто врешті-решт заплатить за проблеми/помилки/шахрайство в Приватбанку: екс-акціонери, чи вся країна?» досі залишається відкритим.