Історія арки, яка виявилась неісторичною
У 1914 році в центрі Харкова знесли арку, що обрамовувала вхід на одну з вулиць. Обгрунтування було - вона неісторична.
У наш час знесення будь-якого старого будинку, особливо якщо воно з історією, викликає шквал обурення всіх, кому небайдуже минуле міста, країни, активісти намагаються відстояти цінну в історичному або культурному плані будівлю. Як правило, безуспішно, але це інше питання.
На початку ХХ століття ситуація була приблизно такою ж. Ревнителі, як тоді говорили, старовини не відстояли Миколаївську і Благовіщенську церкви, які передували побудованим відповідно в 1896 і 1901 роках, із зусиллями відстояли перебудову Христорождественського храму. Однак в той час далеко не всі вважали історичним те, що таким, швидше за все, вважали б зараз. Саме тому знесли арку на стику Торгової (Павлівської) площі і Горяїновського провулка. Домовласники вирішили розпочати перебудову будівель, розширити їх, і стара арка їм заважала - вона ну ніяк не вписувалася у вигляд цієї частини площі, що планувався.
23 лютого (за старим стилем) 1914 року «Южный край» надрукував таку замітку:
"Арка на Торговой площ. Отъ страхового Общества «Россія» и товарищества Г. О. Гольберга поступило въ городскую управу заявленіе о томъ, что они намѣрены въ самомъ непродолжительномъ времени приступить къ сломкѣ своихъ построекъ и къ сооруженію на тѣхъ мѣстахъ новыхъ зданій. При такихъ условіяхъ арка, которою оканчивается Горяиновскій пер. (сейчас Квитки-Основьяненко), должна обрушиться. Въ виду этого, заявители просятъ управу разрѣшить имъ разобрать ее. Управа первоначально не согласилась на это, считая арку историческимъ памятникомъ. По справкѣ же оказалось, что арка «памятникомъ старины» считаться не можетъ, ибо возникновеніе ея возможно только позднѣе 1822 г.".
У 1914-1916 роках на місці двоповерхової будівлі, що належала страховому товариству «Росія», з'явиться новий будинок цього суспільства, гігантський на той час. Після приходу до влади більшовиків в 1919 році його ущільнили, потім вселили туди різні радянські відомства, зараз він відомий як Палац праці.
