У соцмережах стала дуже популярною тарілка харківської художниці та ілюстраторки Юлії Пилипчатіної із зухвалим написом "Х...й вам, а не Харків". Схожі тарілки вже замовляють у Києві та Дніпрі, Одесі і Запоріжжі.

Мисткиня скептично ставиться до несподіваного успіху цього виробу, адже інші її роботи давно відомі в Європі та США, про них навіть писав американський Cosmopolitan. Юлія на початку повномасштабної війни переїхала до Бельгії, але у серпні минулого року повернулася до Харкова і з того часу живе та працює в місті.

Ця думка — одна на всіх

За словами художниці, недавній успіх "матюкливої тарілки" став для неї дещо несподіваним, адже вона робить їх майже з того самого часу, як повернулася. До того, аби створити такий оригінальний розпис, спонукало саме життя в Харкові.

"Я не ханжа: якщо ситуація потребує міцного слівця, я не буду соромитись, хоча у звичайному мовленні їх не люблю. Коли ти сидиш, тримаєш в руках тарілку і думаєш, що ж намалювати — і раптом лунає вибух, це єдина думка, що приходить у голову усім харківцям. Тарілка випадково завірусилася, бо ця думка в нас — одна на всіх", — розповіла Юлія Пилипчатіна KHARKIV Today.

Свого часу художниця свідомо вибрала Харків місцем життя. Народилася Юлія в Бахмуті, тоді ще Артемівську, довгий час жила з батьками в Росії, у Харків приїхала в 2011 році і закохалася в місто.

"Я багато де жила, але в жодному місті не затримувалася надовго, а коли переїхала у Харків, зрозуміла, що я вдома. Він мені підходить і за людьми, і за кліматом, це прекрасне місто для життя. Я розумію цю небезпеку, тут страшно, і іноді я від цього дуже втомлююсь, але в такому випадку я просто йду спати у ванну", — каже Юлія.

Харківська тарілка стала такою популярною, що жителі інших міст теж захотіли аналогічні, на керамістку посипалися замовлення. Мати "тарілку незламності" захотіли в Києві та Запоріжжі, Дніпрі і Одесі. Зараз Юлія вже думає над тим, аби повернутися до інших своїх робіт, посуду та прикрас. 

"Я буду закривати замовлення на неї, бо не хотіла б запам'ятатися лише матюкливою тарілкою".

"Цінна лише тому, що я живу"

Харківська тарілка виконана в техніці глазурного випалу, над якою Юлія Пилипчатіна працювала під час короткої еміграції до Бельгії. Зазвичай ця техніка застосовується для фарфору: на вже готовий виріб кількома шарами наноситься малюнок, і після кожного шару тарілка чи чашка знову обпалюється у спеціальній печі. Таких шарів може бути 5-10, і кілька етапів обпалювання забезпечують малюнку довговічність. У Бельгії Юлія працювала над серією тарілок, що присвячені "Алісі в Країні Чудес" — далася взнаки багаторічна робота у якості ілюстратора. Але після повернення до Харкова художниця вирішила застосувати таку ж техніку для кераміки. Тарілка "Х...й вам, а не Харків" виготовлена із глини зі Слов'янська.

"Україна — це країна керамістів. У нас є родовище глини біля Слов'янська, її експортували в Європу. Зараз завод працює з перебоями, поки що у мене є запаси, а як закінчиться — мабуть, працюватиму з європейською глиною", — розповідає художниця.

Процес виготовлення кераміки також дуже залежить від електроенергії, тому іноді Юлії доводиться відмовлятися від замовлень, бо вона не може гарантувати клієнту чіткий термін їх виконання, як це було раніше. Та й самі клієнти змінилися: якщо до повномасштабної війни це були в основному закордонні замовники, то зараз керамістка працює переважно на український ринок, бо магазин на платформі Etsy поки не вдалося перезапустити після тривалого простою. Але українські покупці ставляться до невизначеності з розумінням, бо й самі живуть у таких умовах. Та й  сама художниця змінила ставлення до своєї творчості: зараз це для Юлії не стільки бізнес, скільки спосіб життя.

"Коли почалася війна, я відійшла від концепції, що  повинна робити лише функціональні речі. Раніше я завжди була людина-функція: повинна щось робити, бути корисною. А тут кожен день живеш із таким відчуттям, що можеш піти в інший світ в будь-який момент і не завершити почате. Це допомогло мені відкрити для себе новий статус: я цінна людина лише тому, що я живу. Не треба бути особливо корисною суспільству, аби твоє життя поважали. І війна нагадує мені це щодня. Війна не має існувати вже тільки тому, що людське житті — цінне".