Прогулянки по Харкову з Андрієм Парамоновим. Як американців у будинок "Гіпрошахту" заселяли
Історія спорудження будівель у стилі конструктивізму у колись столичному Харкові сповнена несподіванок. Навіть солідні будівельні контори Харкова могли спіткнутися об серйозні перешкоди під час будівництві, особливо коли йшлося про доробку чужого проєкту. Так сталося і з "Жилсоюзом", якому загрожували неприємності через ймовірність міжнародного скандалу.
У 1927 році у Харкові було створено житлово-будівельний кооператив співробітників Державного інституту з проектування шахтного будівництва у кам'яновугільній промисловості "Гіпрошахт" № 163, правління якого розташовувалося у готелі "Палас" на Коцарській вулиці. Учасники новоствореного кооперативу зайнялися пошуками земельної ділянки для будівництва житлового будинку. Міська влада водночас запропонувала їм забрати недобудований житловий будинок, який почав споруджувати інший житловий кооператив — "Службовець Укрсільбанку" на розі вулиці Артема (сучасна вулиця Алчевських) і Проектного Бульвару (сучасна вулиця Весніна). Обставини, що змусили закинути будівництво житлового будинку, сьогодні достеменно невідомі.
До кінця 1928 року попередні власники вже витратили на матеріали і будівництво майже 140 тисяч рублів. Був готовий фундамент, зведений залізобетонний каркас майбутньої будівлі та частково заповнений цегляними стінами. У окремій частині будівлі навіть вивели дах, але так невдало, що у майбутньому його довелося розбирати.
Пошук будівельної організації привів "Гіпрошахт" до Української житлової спілки ("Жилспілка"), виконавцем стало Харківське відділення "Укржилкоопбуду". У липні 1929 року представники "Гіпрошахту" та його жилкоопу Яків Бровман і Акім Плескановський уклали договір з "Житлобудконторою" на закінчення будівництва чотириповерхового залізобетонного житлового будинку, "Гіпрошахт" відразу перевів аванс у 50 тисяч рублів. Замовник запевнив будівельну контору, що у них не буде проблем ні з фінансами, ні з будівельними матеріалами, останні обіцяли поставити на першу вимогу.
Після перескладання кошторису споруда будівлі обходилася інституту більш ніж у 463 тисячі рублів. Істотні витрати йшли на розбирання частини будівлі, які не влаштовували "Житлобудконтору". До того ж, "Гіпрошахт" побажав зробити перепланування квартир, постелити на підлогу паркет і взагалі покращити якість квартир.
Здавалося б, дві солідні організації, одна з яких має одну достатню кількість працівників у галузі будівництва, інша кошти та можливості для закупівлі будівельних матеріалів, зокрема цінних та рідкісних навіть за мірками столичного Харкова. Але, мабуть, місце було зачарованим! Будівельників фінансували із запізненням, будматеріали підвозили також не у зазначені терміни. Незважаючи на вплив на міську владу, "Гіпрошахт" не міг посприяти у підключенню будинку до міських мереж.
До 1 квітня 1930 року у новий будинок мали заселитися 24 сім'ї американських інженерів, які уклали контракти з "Шахтобудом", що викупили ці квартири у "Гіпрошахту". Інші квартири повинні були бути здані у травні того ж року. Однак до цього часу будинок не міг бути закінчений через фінансові непорозуміння між організаціями та відсутність паркетників. Тим часом американці, яких поселили у готелі, нервували, постійно вимагали переселити їх у нормальні людські умови! Пізніше навіть стали вимагати розірвання договору.
А будівництво злощасного будинку не могли завершити навіть до середини травня, коли питання вже стояло про підключення до міської каналізації, електромережі, газової магістралі. Виявилося, що димарі центрального опалення не мали необхідного розведення. На дрібних роботах ледве встигав віддавати розпорядження прораб будівництва Платонов, йому на допомогу відрядили техніка-нормувальника Кипаренка.
Фасад залишався незаштукатуреним ще у липні 1930 року, оскільки "Гіпрошахт" не надав необхідної кількості цементу. Будівельне сміття лежало величезними купами у дворі будівлі, а будівельна контора відмовлялася його вивозити до закінчення робіт. Американців на той час заселили в обіцяні квартири, там був жах суцільних недоробок і браку. Вони засипали скаргами трест "Шахтобуд", ті, у свою чергу, інститут "Гіпрошахт", а пізніше переключилися і на "Жилсоюз". Останні від такого нахабства отетеріли! Адже жодного договору з цією організацією вони не мали.
Якщо у квартирах, відданих під заселення американцям, постелили паркет, то в інших ще не було нічого, його просто не змогли знайти у потрібній кількості. Тоді вирішили, що зійдуть і дошки, аби будівля була швидше здана. Але їх ще треба було знайти пристойної якості.
Водночас американці не вгамовувалися! Ще б пак, виявляється будівельне сміття було навіть на сходових майданчиках їх квартир. Американці не могли навіть вимити вікна, оскільки біля фасаду стояли будівельні риштування, підготовлені для штукатурних робіт. І тут з'ясувалося, що за допомогою цих лісів у квартири іноземців проникають шахраї, заварилася моторошна каша із взаємних звинувачень! Будівлю оточили парканом із струганих дощок заввишки 3,5 м, пофарбованих у сірий колір, а зверху пустили два ряди колючого дроту. На вхідних воротах і хвіртках виставили охорону.
У серпні 1930 року у ситуацію втрутився Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції, який зажадав негайно закінчити будівництво і усунути всі недоробки. Але накази наказами, а закінчити будівництво будівлі вдалося лише 8 січня 1931 року. Насилу вдалося вирішити питання з асфальтуванням тротуарів та доріжок, цей обов'язок на себе взяв "Шахтобуд", але роботи мали бути проведені після підготовки території будівельною конторою. Дефекти у будівлі не були усунуті й у вересні 1931 року. На своє лихо "Гіпрошахт" вже уклав новий договір із "Жилсоюзом" про будівництво ще одного житлового будинку для іноземних фахівців. Роботи йшли повним ходом, розрив відносин викликав зміну термінів здачі.
У самому "Жилсоюзі" на цьому прикладі усвідомили, що у майбутньому не варто братися за закінчення чужої недобудови.
