Російська агресія завдала значних руйнувань освітнім закладам на Харківщині. Половина шкіл області були пошкоджені, близько сорока — повністю зруйновані. Та найбільш болючими є рани, які війна залишила в душах дітей та дорослих.

Уже третій рік школярі в селі Миколаївка Харківської області навчаються дистанційно. Учні та вчителі ліцею продовжують свою освітню місію в умовах безперервних повітряних тривог та викликів у вигляді перебоїв зі світлом чи відсутнього інтернету. Для них школа стала не тільки місцем для навчання, а й психологічною опорою. Заходи з підтримання ментального здоровʼя почали впроваджувати з ініціативи директорки ліцею Ольги Миргородської та шкільної психологині Наталії Губи. Про роботу Миколаївського ліцею під час війни та про участь у проєкті "Впровадження моделі школи, чутливої до психічного здоров'я" у рамках програми "Безпечне навчання в Україні" читайте далі.

"Робота в освіті — це покликання"

Ольга Миргородська працює у сфері освіти вже 12 років. Зараз вона очолює ліцей у селі Миколаївка.

"Освіта — це місце, куди йдуть за покликанням. Це та робота, якою ти живеш", — ділиться Ольга.

Її колега Наталія Губа — шкільна психологиня з 14-річним досвідом. З дитинства Наталія мріяла стати вчителькою. Згодом вона здобула психологічну освіту, і тепер працює в школі, поєднуючи обидва покликання, які доповнюють та посилюють одне одного.

Місія освітянок — допомагати іншим, і робота в школі якнайкраще для цього підходить. Адже учні зіткнулися із втратою відчуття безпеки. Для них школа стала єдиним стабільним простором, де вони можуть відчути себе захищеними.

"Діти перестали спілкуватися одне з одним"

"У перші тижні повномасштабної війни всі відчули розгубленість і невідомість, — згадує Наталія. — На мої плечі як психологині впала велика відповідальність з підтримки учнів та батьків. Також я мала стежити за психологічним станом колег".

"Психоемоційний стан учнів зараз разюче відрізняється від довоєнного часу", — каже Ольга. За її словами, діти глибоко переживають війну на рівні сімей. У багатьох учнів рідні та батьки нині на фронті. Є діти, чиї родичі перебувають в окупації. Також до школи прийшли діти-переселенці, родини яких втратили все через війну.

Фото: учні ліцею

Роки дистанційного навчання також залишають серйозний відбиток.

"Учні не перебувають у природному для себе соціальному просторі, — розповідає Ольга. — Це помітно й  у навчанні, і в поведінці. Діти перестали спілкуватися одне з одним, втратили важливі соціальні навички. Через роки дистанційного навчання молодші школярі навіть не знають, як це — сидіти за партою в школі й разом гратися на перерві".

Проєкт, що дарує надію на відновлення

Саме в цей складний час ліцей долучився до проєкту "Безпечне навчання в Україні" від  освітньої фундації Go Global за фінансової підтримки фінської міжнародної неурядової організації Finn Church Aid (FCA) та Міністерства закордонних справ Фінляндії.

"Під час реєстрації на програму ми мало розуміли, чого очікувати. Але жодного разу ми не пошкодували про участь", — ділиться директорка ліцею.

Проєкт спрямований на впровадження моделі шкіл, які чутливі до психічного здоров’я та роблять його центром освітнього процесу разом із академічними досягненнями. Педагоги проходять спеціальні тренінги, де вчаться працювати з травмами війни та розвивати стресостійкість — як свою, так і учнів. Надалі вони діляться здобутими знаннями зі своїми колегами в школі та громаді. Важливим інструментом для роботи, який отримують учасники проєкту, є практичний посібник із готовими тренінгами та вправами.

Фото: колеги вивчають посібник

"Матеріал на тренінгах був чудово систематизований, — розповідає про свої враження психологиня Наталія. — Ми постійно проходимо різні курси та тренінги, але нечасто вони є такими якісними. Завдяки проєкту ми маємо багато натхнення і мотивації на втілення в життя чутливої школи".

Як нові знання працюють у школах

Фото: психологиня Наталія Губа проводить тренінг для учнів

Здобуті знання педагоги одразу почали застосовувати на практиці. Особливу увагу приділили розвитку резильєнтності — здатності долати стрес та відновлюватися після травматичних подій.

У школі почали проводити живі зустрічі та тренінги. Це важливий крок до відновлення соціальних зв’язків, які порушила війна та дистанційне навчання. У дієвості зустрічей наживо переконана директорка ліцею Ольга: "Діти в ігровій формі взаємодіють одне з одним, здружуються, розвивають соціальні навички. Після цього онлайн-навчання їм дається набагато легше".

Залежно від віку, учні під керівництвом педагогів виконують вправи на розслаблення м’язової напруги, дихальні техніки, інші психологічні вправи. «Тренінги ми проводимо щонайменше раз на два місяці, — розповідає Наталія. — Систематичність у цьому дуже важлива». Щоденною традицією для школярів стали «психологічні хвилинки» під час онлайн-занять.

Особливо помітні результати роботи з дітьми-переселенцями. «У пʼятому класі вчиться хлопчик-переселенець, — розповідає Ольга. — Він прийшов до нас замкнутим, мало взаємодіяв з однокласниками, не мав інтересу до навчання. Після живих зустрічей та психологічних тренінгів він став відкриватися, спілкуватися з іншими дітьми та знайшов нових друзів».

Зараз школа впроваджує особливий проєкт: діти створюють власний куточок відпочинку, де можуть спілкуватися одне з одним та грати в розвивальні ігри.

Учасниці проєкту переконані: для того, щоб ефективно працювати та підтримувати учнів, вчителі також мають бути в ресурсному стані. Тому їм теж важливо використовувати техніки для самопідтримки. Психологиня Наталія зазначає, що її колегам-освітянам стала в нагоді вправа з пошуку власних джерел ресурсу, яка дає можливість подивитися на себе збоку та провести самоаналіз. 

"Ми бачимо не проблеми, а можливості їх вирішення"

Фото: освітянки ліцею на обговоренні нових підходів до роботи з учнями

Ольга та Наталія разом проводять тренінги для своїх колег, щоб увесь колектив школи вмів дбайливо й емпатійно спілкуватися з дітьми та одне з одним.

"Наш колектив готовий до змін, — наголошує Наталія. — Колеги охоче впроваджують отриману інформацію в роботу. Адже всі розуміють, що школа має бути чутливою до теми психічного здоров’я".

"Ми шукаємо ресурс у собі, — додає Ольга Миргородська. — Ми бачимо не проблеми, а можливості їх вирішення. Головне — любити свою роботу й щоденно працювати. Надія на краще майбутнє для дітей — це наша найбільша мотивація".