Тимчасово окуповані території: час рішучих дій

Ми третій рік живемо в стані війни. Але держава стидливо і чим далі, тим більш принизливо не називає війну війною, а Росію - агресором. Війна виснажує. Але не менш деморалізує людей влада, яка й далі живе подвійними стандартами.

Агресія РФ на Сході України та окупація Криму пробили нашу країну навиліт. І найжахливіше, що ми вже почали звикати до цього відчуття, внутрішньо примирилися з напівмірами, призвичаїлися до цього крижаного протягу, до того, що через ці дірки до нас увесь час вперто та планомірно проникає ворог. Але наша надмірна толерантність стримує нас у рішучих діях. А в країні війна.

Уявіть, що ви живете в будинку, у якому відсутня стіна. Уявіть, що у вашому тілі існує пробоїна розміром з футбольний м'яч.

Це нежиттєздатна ситуація.

Однак, як тільки мова заходить про необхідність залатати тимчасово рану, побудувати стіну, тобто прийняти Закон про окуповані території, одразу виникають опоненти, які з піною на губах заявляють про викривлення або навіть спотворення міжнародних принципів примирення та постконфліктного урегулювання. Про порушення прав людини, дискримінацію, ізоляцію тощо. Про те, що перекладати відповідальність за життєдіяльність окупованих територій на окупанта неправомірно та взагалі негарно, якось не по-людськи.

На берегах відзначимо, що Грузія в 2008 році законодавчо переклала на окупанта відповідальність за життєдіяльність Абхазії та Північної Осетії, і ім'я цього окупанта нам з вами добре відомо.

Так що ж нам пропонують шановні експерти та правозахисні організації? Нам обережно, зондуючи повітря, пропонують зупинитися в нашому невизначеному та вкрай вразливому статус-кво і вивчити міжнародний досвід. Прислухатися до порад, розглянути прецеденти і обрати нібито відповідні моделі - наприклад, з балканського досвіду. Використовувати діалог і амністію. Провести вибори на окупованих територіях. Легітимізувати бойовиків і сепаратистів і ввести їх в структури української влади. Таким чином, нам пропонують поширити війну на всю Україну. Відкрити шлюзи, розчистити шлях, створити всі умови для агресора. Своїми ж руками.

Мовляв, є ж закон «Про забезпечення прав и свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»! Є такий закон. Нагадаю, що він був прийнятий з метою врегулювання статусу тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та Севастополя.

І, знаєте, цей закон працює дивним і парадоксальним чином.

Він не вирішує фундаментального завдання з відновлення суверенітету та територіальної цілісності України. Він, навпаки, багато в чому спрощує державі-окупанту завдання з утримання своєї окупаційної адміністрації і навіть сприяє забезпеченню ворожого війська необхідними для його підтримання у високій бойовій готовності паливно-енергетичними ресурсами, зокрема електроенергією.

У нас досі на рівні закону не врегульовані питання правового статусу тимчасово окупованої території окремих районів, міст, селищ та сіл Донецької та Луганської області. Відсутня будь-яка правова визначеність щодо порядку визначення межі тимчасово окупованої території, режиму її перетину особами та порядку перевезення через неї товарів. Як результат, маємо масову корупцію на контрольних пунктах в'їзду-виїзду з тимчасово окупованої території, контрабанду і знецінення Збройних Сил України та інших військових формувань, котрі виконують завдання в районі бойових дій і стоять на смерть, аби до нас не пролізла якась пошесть.

Замість того, щоб формувати комплексний і уніфікований підхід до визначення основних векторів у державній політики відносно окупованих територій, наявні нормативно-правові акти суперечать національним інтересам України і створюють загрози нацбезпеці. До того ж, вони прямо суперечать громадській думці, що посилює недовіру українців до державної влади в цілому.

Нам потрібен закон, який недомовки і абстракції перетворить на юридичний факт. Закон, що чітко врегулює статус та правовий режим тимчасово окупованої території, сприятиме визволенню території України з-під окупації з боку Російської Федерації, мінімізує ризики корупції та контрабанди в районах лінії межі тимчасово окупованої території. Закон, який поставить реальні тимчасові кордони і не допустить розширення експансії країни-агресора. Нам потрібен закон, який захистить національні інтереси України. Такий, що матиме зворотну силу, тобто внормує порядок та процедуру повернення окупованих територій до України, відновлення на цих територіях української влади, українського законодавства та нормального життя.

Закон про окуповані території має комплексно регулювати питання тимчасово окупованої території, а саме:

1. Встановити дати початку тимчасової окупації та саме поняття тимчасово окупованої території. Зафіксувати, що до тимчасово окупованих території належать: територія АРК, Севастополя, окремі райони та адміністративно-територіальні одиниці Донецької та Луганської областей, внутрішні морські води, територіальне море.

2. Врегулювати питання про припинення функціонування органів державної влади, місцевого самоврядування та порядок евакуації місцевих держадміністрацій за межі тимчасово окупованої території.

3. Заборонити проведення виборів та референдумів на тимчасово окупованій території, а також визначити поетапний порядок проведення виборів на території, що звільнена від окупації.

4. Визначити правовий статус лінії кордону тимчасово окупованої території та встановити порядок її перетину.

5. Впровадити систему обмежень відносно переміщення товарів через лінію кордону, гарантуючи при цьому пропуск посилок, товарів першої необхідності та вантажів гуманітарної допомоги.

6. Створити передумови для виведення виробничих потужностей на іншу територію України.

7. Визначити порядок та підстави визнання території звільненою від тимчасової окупації.

8. Створити систему оцінки матеріального та морального збитку, спричиненого збройною агресією Росії проти України, та гарантувати надання людям юридичної допомоги для звернення в міжнародні судові інстанції з позовами про відшкодування таких збитків.

І до речі, щоб вже поставити крапку в неоднозначному питанні світової практики. Балканський досвід примирення є важливим і показовим, але РФ не здійснювала військової агресії відносно колишньої Югославії. А ось Грузія, хоч час від часу і вносить якісь незначні пом'якшуючі поправки в свій «Закон про окуповані території», перед усім світом визнала Росію державою-агресором і пильно слідкує, аби кордони з Абхазією та Північною Осетією були на замку.

Час вимагає від нас рішучості та чіткої позиції. Назвати війну війною та назвати ім'я ворога, проявити політичну волю й дати тверезу оцінку ситуації перед усім світом та насамперед перед народом України - це і є крок до відновлення цілісності країни і повернення наших земель.