Спогади вінницького «ягуарівця» про звільнення ХОДА: «Насправді це був початок АТО»

«ХН» продовжує цикл матеріалів про події 2014 року. Своїми спогадами поділився один із вінницьких «ягуарівців», які звільнили будівлю Харківської ОДА без жодного пострілу. 

Весна 2014 року в Харкові, за задумкою колаборантів, мала б стати «русской». Масові мітинги закінчилися жорстоким побиттям активістів місцевого Євромайдану прибічниками примарної «ХНР». 6 квітня група людей із триколорами захопила будівлю Харківської облдержадміністрації. Через кордон курсантів Академії внутрішніх військ, які боронили адмінбудівлю, купка озброєних людей з легкістю прорвалася, зчинивши пожежу на першому поверсі за допомогою «коктейлів Молотова». Втім, бути «господарями» ХОДА їм не судилося. Вже вранці, 8 квітня, на зачистку облдержадміністрації прибув підрозділ спецпризначення МВС «Ягуар». Після блискучої спецоперації, яка тривала не більше 5 хвилин, серед проросійських активістів поповзли чутки, мовляв, озброєні люди у чорній формі – американський спецпідрозділ. Насправді ж урятували український Харків військовослужбовці з Вінниччини.

Напередодні третьої річниці тих страшних подій «ХН» поспілкувалася з одним із них – начальником групи по роботі з особовим складом військової частини 3028 Нацгвардії України (до 2014 року – спецпідрозділ «Ягуар») Сергієм Крижанівським.

– Сергію, пам’ятаєте день, коли отримали наказ виїжджати до Харкова?

– Так, це було за кілька днів до звільнення, коли в Харківській ОДА постраждав курсант (7 квітня – прим. «ХН»). Тоді до нас надійшло розпорядження про те, що ми маємо виїжджати у Харків.

– А чому вирішили відправити саме вінничан? Довіри до правоохоронців зі сходу вже не було?

– Імовірно, на той час командування внутрішніх військ МВС дійсно довіряло підрозділам спеціального призначення у зв’язку з їх підготовленістю до виконання подібних завдань.

— Як ви прибули до Харкова?

— Ми приїхали вночі. Мали переночувати у військовій частині 3005 (військова частина на Холодній Горі), але коли під’їхали туди і почали розвантажуватись, надійшла команда їхати на площу Свободи. Ми заїхали з тильного боку – там, де стояв пам’ятник Леніну – рано-вранці, десь о п’ятій. Близько години очікували там спецпідрозділ ГРУ Збройних сил України, щоб разом з ними проводити спецоперацію щодо звільнення облдержадміністрації. Вони дійсно прилетіли в харківський аеропорт і мали важке озброєння, БТРи. Але останнього моменту відмовились виконувати це завдання. Не знаю, чому. Наше командування прийняло рішення проводити цю операцію самостійно.

– Пішли на штурм самі?

– Так, нас було близько 200 чоловік. Заходили з двох сторін – через парадний вхід і з тильної частини облдержадміністрації кількома потоками. Операція вийшла раптова і швидка. Ми почали бігти поверх за поверхом. Військовослужбовці були зі зброєю й у масках, кожен знав, що робити, прикривали одне одного. Оглядали приміщення і бігли далі. Так дійшли до верхнього поверху. Бійці, що йшли позаду, затримували порушників, які перебували всередині, й виводили на вулицю. Ми провели операцію без жодного пострілу, хоча мали право використовувати спеціальні засоби та зброю, – на руку зіграли раптовість і ранковий час, коли правопорушників хилило до сну. Затримані також не встигли (чи побоялися) задати нам ушкоджень, хоча й були озброєні.

«Беркутівці почали погрожувати»

– Що відчували, коли йшли на завдання? Ви ж навіть не знали, скільки всередині людей.

– Ми думали, що їх набагато більше (спецпризначенці затримали близько 70 прибічників так званої «ХНР» – прим. «ХН»). Страшно буває завжди через те, що ти йдеш і не знаєш, що на тебе очікує, хто вигляне і вистрелить у твій бік. Але на той час ми всі знали, що це треба зробити. Ми не думали про наслідки, хоча кожен переживав за своє життя. То насправді був початок АТО. Вже тоді, коли ми звільнили ХОДА і виставили навколо свій кордон, підтягнулися міліціонери і «Беркут».

– Місцеві правоохоронці подякували за роботу?

– Коли «беркутівці» приїхали і побачили, що їхню роботу зроблено, почали нам погрожувати. Вони нас пам’ятали, бо ми разом у буремні зимові дні 2013-2014 років під час Революції Гідності стояли на Майдані. Вони казали: «Ми вас не випустимо. Ви звідси не вийдете». Ми про це доповіли керівництву.

– А чому погрожували?

– Ну я звідки знаю, чому. Ми приїхали на їхню батьківщину, зробили їхню роботу.

– А дехто вважав, що ви – американський спецназ.

– Так, було (сміється). Коли ми вже зачистили приміщення ХОДА, вийшли на вулицю, виставили охорону, люди казали, що ми – американський спецназ. Хлопці почули це і почали між собою перекидатися англійськими словами.

– У Харкові ви буди ще зо два тижні. Яке враження на вас справили настрої у місті? Чи очікували ви того, що тут буде так багато прибічників «русской весны»?

– Прибічників «русской весны» було багато навіть серед міліціонерів, з якими потім нам довелося виконувати охорону облдержадміністрації. Навіть деякі жінки в офіцерських званнях казали, що вони були готові пустити сюди кого завгодно. У деяких близькі служили на кордоні й вони казали, що якщо прийдуть російські війська, то вони їх пропустять на територію Харківщини.

– Тому вам «Беркут» і погрожував?

– Швидше за все. Але розумієте, «Беркут» зрадили. Все, що було пов’язано з подіями на Майдані, звалили на них. Вони такі самі військовослужбовці – виконували чийсь наказ, і треба було судити тих, хто його віддавав.

– У той час визволення ХОДА від сепаратистів було для «Ягуара» неабиякою підтримкою.

– Звісно! Після цього ми стали героями, хоча до того моменту вдома нам навіть влаштовували «коридор ганьби». У 2014 році під час Революції Гідності самооборона Майдану почала формуватися у Вінниці й Калинівці (місто в Вінницькій області, де дислокується військова частина – прим. «ХН»), з’явилися активісти. Дружини деяких військовослужбовців отримували погрози. Коли ми приїхали після виконання завдань із Києва, нас зустрічали «коридором ганьби», мовляв, «Ягуар» – негідники, стояли на Майдані, били наших дітей. Ви ж пам’ятаєте, що у Львові «беркутівців» на коліна ставили? У нас до цього не дійшли.

– Тобто до Харкова ви їхали у пригніченому настрої?

– Так. Тоді, під час Революції, ми виконували завдання і вважали, що воно не злочинне…

– Після зачистки ХОДА ставлення змінилося?

– Одразу ж! Ми показали, що створення так званої «ХНР» неприпустиме, як і поширення сепаратизму в Харківській області. Хоча на той час на Луганщині захоплювали райадміністрації і ніхто не міг цьому протистояти. Тоді і вдома ті, хто зустрічав «коридором ганьби», почали називати нас героями. Після звільнення близько двох тижнів ми ще охороняли облдержадміністрацію, щоб не було провокацій і повторного захоплення. Після того розпочалася АТО. Із Харкова ми відразу поїхали до Ізюму, проводили там спецоперації по боротьбі з сепаратистами. Бойове хрещення прийняли під Слов’янськом, де 5 травня загинув наш перший військовослужбовець. Потім були інші втрати… Під час спецоперації на горі Карачун, коли підбили вертоліт з генералом Кульчицьким, загинуло двоє наших прапорщиків. Була Попасна, також ми прикривали вихід із Дебальцевого і там залишилися навіки наші військовослужбовці…

– Зараз теж воюєте?

– Так. Постійно відбувається ротація. Цього року виїжджаємо на Донбас регулярно.

P. S.

У жовтні 2016 року у холі Харківської ОДА було відкрито пам’ятну дошку на згадку про ті дні. «Бійцям спеціального підрозділу Національної гвардії України «Ягуар», які 8 квітня 2014 року звільнили цю будівлю від сепаратистських загарбників. Вдячні харків'яни», – написано на ній.

Присутні на церемонії виосокопосадовці сфотографувались із визволителями. Але державні нагороди отримали не всі вінничани.