Держава має любити грошима
Наприкінці 2016 року на розгляд Уряду були винесені проект Постанови про присудження щорічної Премії ВРУ педагогічним працівникам загальноосвітніх, професійно-технічних, дошкільних та позашкільних навчальних закладів, а також проект Постанови про присудження Премії ВРУ за внесок молоді у розвиток парламентаризму, місцевого самоврядування. Хотілося б зазначити: це позитивні ініціативи. І справжні професіонали, і талановита молодь мають бути відзначені державою! Але відходьмо від популізму та дивімося на речі ширше, з акцентом на перспективу, а не лише на сьогодення. У той час, коли ми вручаємо грамоти та нагороди, вчителі викладають дітям у холодних класах, а студенти страждають від мізерних стипендій.
Немає нічого складного в тім, щоб закласти в бюджет певні суми на винагороди та видати їх раз на рік гідним того людям. Натомість складнощі якраз в тому, щоб забезпечити державу цими професіоналами та молодими талантами. Навчити їх, зробити так, щоб вони хотіли залишитись в Україні, працювати за фахом та виводити країну на новий рівень.
З поточного року виплати стипендій Міністерством освіти відбуватимуться за новою системою: їхній розмір збільшиться, а число одержувачів зменшиться. Право визначати стипендіатів отримають навчальні заклади. Та ми, як законодавча влада, повинні встановити певні критерії щодо визначення таких студентів. Впроваджена система відбору передбачає виплату стипендій тим, хто обійме вищі позиції в рейтингу відмінників та учнів з відміткою чотири. Такі академічні стипендії отримають 43 відсотки учнів, а на 7 відсотків випадуть соціальні виплати. Стипендіатами стануть інваліди 1-3 групи, діти з багатодітних родин, сімейні студенти з дітьми, сироти, чорнобильці. Та ці рамки треба розширити. Із академічною стипендією все зрозуміло, та якщо ми вирівнюємо для всіх соціальну стипендію, залишаючи цей шар студентів без підвищеної стипендії, ми маємо хоча б розширити коло тих, хто матиме право на її отримання. До цього переліку стипендіатів мають також потрапити діти учасників АТО, самі учасники АТО, діти героїв України та героїв праці. Ми не можемо обходити увагою призерів Олімпійських та Параолімпійських ігор, чемпіонів Європи та світу за різними напрямами.
Також маємо розуміти, що, віддаючи навчальним закладам право на самостійне визначення студентів, які отримуватимуть академічну стипендію, ми ризикуємо підвищити рівень корупції, тобто, простими словами, хороша оцінка може подорожчати. За цим треба встановити пильний контроль.
Ми повинні надавати стипендії насправді талановитим людям, гідним представляти майбутнє України, тож нам потрібно визначити не тільки студентів, які добре вчаться, а й певні спеціальності, за якими вони готуються. Особливої уваги потребують спеціальності, що є драйверами економічного зростання держави. Треба відходити від радянських постулатів і максимально оцінювати ті професії, які сьогодні реально потрібні Україні. Держави всього світу роблять ставку на сферу інтелектуальної праці. Технології розвиваються з неймовірною швидкістю, тож починати готувати тих же IT-спеціалістів треба ще зі шкільної парти. Якщо ми хочемо, щоб ВВП країни, тобто всі її бізнес-прибутки,зрівнялись за своєю коштовністю хоча б з половиною вартості Фейсбуку, ми маємо робити ставку на інтелектуальну працю!
Згоден, не всі здатні стати майбутніми Цукербергами, Антоновими, Сікорськими, та треба забезпечувати Україну професіоналами у тих галузях, у яких вона того потребує. Промисловість давно втрачає позиції, а сільське господарство робить новий злет. І в цій сфері, яка дає нам економічний розвиток, ми маємо нестачу грамотних кадрів. Однією з причин є те, що держава сама не створює на них попит.
Сьогодні державне замовлення Уряду на підготовку фахівців носить загальний характер. У 2016 році ми робимо запит на 67.5 тисяч молодших спеціалістів, 90.7 тисяч бакалаврів, 42.9 тисяч спеціалістів на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра та на 60 тисяч осіб - магістрів на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра. Що це за вимоги? Як вони мають вплинути на вибір студента чи на його подальшу кар'єру після закінчення навчального закладу? Як результат, країна має величезну кількість юристів, економістів та лінгвістів, які не можуть влаштуватись за спеціальністю, тому що в такій кількості спеціалістів цього фаху просто немає потреби. Натомість від нестачі кадрів страждає IT-сфера, менеджмент та аграрії. Зараз навіть люди у віці, які зрозуміли цю тенденцію, йдуть на перекваліфікацію. Їх мотивує на це життєвий досвід, а свій народ має мотивувати держава.
Кадрова криза - це те, що очікує Україну у разі її байдужості до студентів та процесу навчання професіоналів. Грамоти і разові винагороди - це чудові, але мало актуальні ініціативи. Держава має любити грошима!