Вересень - місяць обізнаності про дитячий рак
Існує багато різних форм того, як цю обізнаність у різних країнах піднімають. Проте, виходячи із реалій України, здається, найбільше у нашій країні потрібна просто ПРАВДА. Щоб про рак взагалі розмовляли, і щоб захотіли почути правду, і щоб не намагались її приховати і замаскувати.
Мрію про той момент, коли все більше українських дітей і їх сімей зможуть розказувати про свою реальність. Про те, як їм доводиться адаптуватись до жорстких змін, які неодмінно несе за собою онкологічний діагноз, як їм насправді хочеться жити і бути дітьми і які шляхи вони знаходять для себе, щоб справитись з усім.
Саме такі приклади - розповіді звичайних дітей, їх батьків, можуть сильно допомагати іншим знаходити в собі сили, рухатись вперед, відчувати себе не самотнім в цій біді.
Саме такі розповіді можуть впливати на запит суспільства до мінімальних стандартів лікування і підтримки цих сімей, що просто критично важливо для нас.
Це коротке відео на 90 секунд було зняте в рамках американського проекту TheTruth365 (Правда365), у якому діти або їхні батьки розказують свої історії лікування від раку.
16 річна дівчина Miranda Mead - голос дітей хворих на рак:
"Протягом свого лікування від раку я багато чому навчилась. Щодня ввечері, ідучи спати, я намагюсь згадати хоча би одну єдину позитивну річ, яка сталась зі мною сьогодні. Від усього, що доводиться проходити під час такого лікування, дуже тягне впасти у стан, коли ти цілими днями крутиш в голові ці питання "ЧОМУ?" -
Чому у мене рак? Чому я повинна з цим жити? Чому, за що мені це?..Але замість того, щоб фокусуватись на речах, відповіді на які все одно немає, я можу сфокусуватись на чомусь позитивному. Я можу перетворити свій діагноз з чогось суцільно негативного на щось позитивне.
Наприклад..хм..у мене рак тому, що я можу допомагати іншим людям впоратись з таким же. Я можу бути "голосом" дітей, які захворіли на рак, тому я теж хворію, бо я МОЖУ розказувати іншим людям про цю реальність, щоб вони дізнались, що це таке, щоб вони зрозуміли, що й досі на лікування і дослідження дитячого раку виділяють мало коштів. І що це потрібно змінити.
Тобто я намагаюсь концентруватись на більш глобальних, позитивних речах, при цьому ніколи не забуваючи згадати кожне моє маленьке досягнення цього дня".
І далі Міранда розказує, як вона намагається не пропускати події - матчі чи концерти, на які вона дуже хотіла потрапити. Спочатку дівчині дуже страшно, що там їй знову стане погано, буде щось сильно боліти чи знову прийде тошнота. Але якщо вона бачить, що може все ж піти, що їй не так сильно погано, вона іде. І часто у неї там справді болить живіт і їй погано, проте вона намагається концентруватись не на цьому, а на тому, що їй вдалося відвідати улюблене місце і провести чудовий час із сімєю і рідними людьми. І це їй допомагає пройти крізь всі важкості.
