Знайти й переховати: історія про п’ять втрачених мільярдів

Статті видатків бюджету на соціальний захист демонструють непропорційно високу динаміку.

У 2016 році вони майже вдвічі перевищують статтю державного фінансування Збройних сил. Держава змушена заощаджувати на всьому задля соціальної підтримки населення, але демонструє інфантильність щодо питань моніторингу використання коштів.

Більше того, уряд відмовився від дієвого механізму перевірки державних видатків на соціальний захист, що міг поповнити бюджет на 5 млрд грн.

У травні вийшов черговий звіт Мінфіну щодо верифікації соціальних виплат. За чотири місяці виявлено нецільового використання коштів на 2,7 млрд грн.

Це майже 0,5% всіх видатків держбюджету в 2016 році. Для порівняння: це на 320 млн грн більше, ніж річний бюджет Вінниці, міста, що є обласним центром.

Чому ж астрономічні масштаби виявленого шахрайства майже не мають розголосу в суспільстві? Давайте по черзі.

Для тих, хто мало знайомий із проблематикою верифікації, невеликий екскурс в історію реформи. Тему верифікації — перевірки використання бюджетних коштів — близько року тому порушила команда Наталії Яресько. Потрібно було шукати шляхи утримання дефіциту держбюджету в прийнятних для МВФ межах.

Верифікація була одним із перспективних способів компенсації зростання видатків. Тоді, 2015 року, як пілотний проект було вирішено перевірити лише одну статтю державних видатків — виплати внутрішньо переміщеним особам.

Результати не викликали особливого подиву та ще раз підкреслювали реалії нашої держави, що продовжує жити за законами «схем»: 35% виплат або 1,1 млрд грн на рік йшли в чиї-небудь кишені, але точно не людям, які рятуються від війни.

Одвічне питання про те, хто винен, залишається відкритим. Можна довго дискутувати, чи є це результатом зради конкретних посадовців. Віце-прем’єр Павло Розенко, наприклад, киває у бік владних кабінетів. Він вважає, що махінації із соцвиплатами здійснює організована група осіб із контактами у владі.

Можна трактувати це і як прояв помилок та недбалості працівників регіональних відділень соціального захисту. Не догледів державний клерк за купою паперів, що йому надають «липові» документи. Буває. Проте коли у державі фейковою є кожна третя виплата, напрошуються висновки про системність проблеми.

В Україні система видатків на соціальний захист майже неконтрольована. Для порівняння: Канада визнає офіційний відсоток помилок і зловживань у соціальних виплатах на рівні 5%, при цьому вона посідає дев’яту сходинку у рейтингу сприйняття корупції міжнародної організації Transparency international за 2015 рік.

Україна ж декларує похвальний рівень — 0,9% зловживань. Ось тільки у рейтингу наша держава ледь не перша з кінця — 130 місце із 168-ми.

Це просте демонстрування ілюзорності декларованої прозорості й ефективності державного аудиту видатків і їхнього співвідношення з фактичною ситуацією. На часі реальне перевантаження системи та підходів до її менеджменту.

Після успіху пілотного проекту з верифікації на 2016 рік прогнозувалося 5 млрд грн ефекту за результатами масштабної процедури, що дозволило закласти цю суму в держбюджет. Зараз знайти 5 млрд грн — це справжній подарунок. Однак такий крок мав би й певні іміджеві втрати для низки наших політичних «діячів».

В українській політиці є виграшна тема для критики будь-якого уряду. Коли йдеться про скорочення видатків на підтримку певної верстви населення, політики, бажаючи отримати голоси людей, починають вправлятися у казуїстиці.

Політичні ток-шоу заповнюють захисники знедолених, що вказують на значні корупційні резерви. Мовляв, якщо не красти, то видатки можна не скорочувати. Безумовно, частка правди тут існує. Проте по своїй суті це замкнене коло: корупціонери намагаються отримати електоральну підтримку на антикорупційних гаслах, щоб продовжити набивати власні кишені на соціалці.

Проект верифікації і є інструментом відкриття резервів у бюджеті. Мета проста: не виплачувати допомогу мертвим душам. Гроші не йдуть на рахунки корупціонерів, а спрямовуються в бюджет, де, сподіваюся, не будуть вкрадені ще раз.

Яку ж реакцію ми бачимо, коли суми виявлених порушень вже обчислюються мільярдами гривень? Де овації, вітання, прес-конференції? Створюється враження, що невдоволених процесом більше, ніж зацікавлених.

Це небезпідставні підозри: у плані заходів уряду на 2016 рік верифікації немає, а є розділ про покращення адресності соціальних виплат, виконавцем якого є Мінсоцполітики. Тобто це міністерство повинне виявляти власне шахрайство. Класична схема. Автодори у нас стежать за якістю доріг. Судді атестують суддів.

Я надсилаю низку депутатських запитів.

Перший — міністру фінансів Олександру Данилюку з проханням роз’яснити, як раптом держава стала в нас настільки заможною, що мільярди додаткових гривень нам уже не потрібні.

Другий — прем’єру Володимиру Гройсману з питанням, чому на розпорядника коштів у сфері соціального захисту покладено функцію контролю власної ефективності.

Третій — управлінню верифікації Мінфіну з проханням надати максимально деталізований звіт щодо знайдених правопорушень. Платники податків повинні знати, як крадуть їхні гроші.

Колег-депутатів, громадських активістів, експертів закликаю тримати цю тему в сфері своєї уваги та стежити за перебігом подій. Далі буде.