Що означає "життя в борг" для України?

"Вітаємо, ми отримали черговий транш". Саме так чинна влада вчергове звітує чи не про найголовніший свій здобуток - отримання кредитів від міжнародних кредиторів. Мовляв, жоден попередній Президент/Уряд не мали такого вотуму довіри від міжнародної спільноти. Однак, чи справді йдеться про довіру кредиторів, розвиток української економіки і реальний внесок в українське державотворення?

Більш детальний аналіз кредитної історії свідчить, що Україна міцно підсіла на «кредитну голку» (див. таблиця 1). Особливу увагу заслуговує динаміка зростання за останні 4 роки. Так, за даними Міністерства фінансів України, зовнішній державний та гарантований державою борг України з 31.12.2013 по 31.12.2017 року зріз на $11,37 млрд. або фактично на третину (!) (з $37,62 млрд. у 2013 році до $48,99 млрд. у 2017-му). В національній валюті – з 300,28 млрд. грн. у 2013 році до 1 375,00 млрд. грн. у 2017 році.

Таблиця 1

Зовнішній державний та гарантований державою борг України з 2005 по 2017 рр. (млрд. дол.)

 Масштаби «боргової ями» стають нагляднішими при порівнянні обсягу державного боргу України з показниками ВВП. З 2002 по 2012 рік співвідношення державного боргу України до валового внутрішнього продукту не сягало вище 29,9% у 2010 році, а найнижчий показник зафіксовано у 2007 році – 9,9%. У той же час, у 2013 році державний борг складав 40,1% від ВВП, а у 2017 році вже 71,8% (!). За даними Мінфіну, цей показник є найвищим за останні 15 років (відкриті дані містять інформацію з 2002 року).

Що означає «жити у борг» Україна дізналась з перших років своєї незалежності. Одним із найбільших кредиторів України ще з 90-х років тривалий час була РФ. Офіційні дані, оприлюднені на сайті Мінфіну, дають можливість прослідкувати кредитну історію України з РФ з 2005 року. Саме тоді сума боргу РФ була найвищою за останні 12 років – 1,49 млрд. дол., що становило 9,6% від державного боргу України. З 2005 по 2014 рік розмір державного боргу послідовно зменшувався і досяг позначки 605,8 млн. дол., що у 2014 році становило вже 0,87% від загальної суми держборгу. Абсурдно те, що Україна продовжувала виконувати свої боргові зобов’язання у 2014 р., коли РФ анексувала Крим і розпочала агресію на Донбасі, виплативши Росії за цей час майже 100 млн. дол. (!) (сума боргу зменшилась з 703,6 млн. дол. у 2013 році до 605,8 млн. дол. у 2014 році).

За роки каденції діючої влади «кредитна історія України» збільшилась кількісно і якісно. Найактивнішу співпрацю в сфері кредитування протягом останніх років Україна має з Європейським Союзом та Міжнародним валютним фондом. Ці міжнародні суб’єкти з 2013 року позичили нам найбільше грошей: Європейський Союз в рамках 3-х кредитних угод (2013-го, 2014-го та 2015-го рр.) виділив Україні 2,81 млрд. €, а МВФ – 13,3 млрд. $ в рамках програм StandBy 2014 року та Extended Fund Facility 2015 року.

Чи означає зміна зовнішніх кредиторів покращення умов кредитування для України? Будь-який кредитор, в першу чергу, зацікавлений в отриманні прибутку, а кредитування – це не благодійництво, а прагматична діяльність суб’єктів, орієнтована на збільшення капіталів. До того ж, вимоги кредиторів переслідують конкретну мету – убезпечити себе від неповернення зобов’язання. Тому країни-боржники вимушені ухвалювати такі невигідні для населення рішення як підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, скорочення соціальних виплат тощо. Ці умови надання Україні позики були закладені відповідно до чинного Меморандуму з МВФ. Те, що позиціонується як план оздоровлення економіки для країни-боржника далеко не завжди «спрацьовує» в окремій державі, адже не враховує її особливостей. Таке зовнішнє нав’язування є нічим іншим, як втручанням у державний суверенітет та позбавленням України власної візії реформування.

Європейський Союз не є спеціалізованою фінансовою установою та не має визначених кредитних ліній. Тому він надає позики на умовах досягнутих домовленостей з позичальником, а фактично – на тих, на які позичальник погоджується, зважаючи на потребу у коштах. Відповідно до умов кредитних угод з Україною Кредитор (ЄС) має право вибору більш вигідної для себе схеми нарахування відсотків за несвоєчасно сплачені суми повернення кредиту. Отже, очевидно, що йдеться про переважно невигідні для нас умови кредитних договорів та поступки влади заради отримання траншів.

Успішне виконання наміченого курсу реформ є запорукою для отримання наступних траншів. Такі умови передбачені, наприклад, угодами з ЄС. Так, левова частка кредитів спрямовується на виконання зовнішніх вимог іноземних кредиторів, що формують «свою модель» України. А що це як не фактична втрата самостійності у державотворчих процесах?

Крім того, строк погашення кредитів, який може перевищувати 10 років, фактично знімає відповідальність з чинної влади за його невиконання. Це ще одне пояснення, чому діюча влада ратує за міжнародні кредити. Адже віддавати їх вже не їй. Умови ж кредитування України досі залишаються прихованими від очей українських виборців. У суспільстві відсутній діалог щодо співвідношення ризиків умов надання кредитів/позик і наслідків їхнього відшкодування. Забезпечує ж виконання кредитних зобов’язань не влада, а кожна українська родина шляхом свого внеску у формування ВВП, сплати податків і відчуття наслідків реформ.

Очевидно, що, змінюючи кредиторів, ми не змінюємо перспективу України у сутності свого буття як «життя у борг». У цьому бутті, як бачимо, немає місця захисту національних інтересів, а отже, немає місця державницькому підходу в управлінні країною. Єдиний шлях до українського державотворення сьогодні – це розробка способів зменшення інтенсивності і припинення кредитних відносин.