Чому річки в Україні не працюють
У парламенті триває обговорення двох проектів щодо розвитку річкового транспорту. На жаль, вони лобіюють приватні інтереси. Потрібен третій проект.
Річкова система України — золота жила.
Це ресурс, прибуток від якого приваблює всіх, хто має доступ до влади: урядовців, депутатів, бізнесменів. Деякі з них успішно поєднують політику і бізнес.
У країнах з розвинутою логістичною системою перевезення водним транспортом користуються неабияким попитом.
Вони економні — дешевші за інші типи перевезень. Вони енергоефективні — та ж кількість пального дозволяє перевезти вантаж на більшу відстань.
Тимчасом в Україні четвертий рік триває дискусія про модель управління галуззю. На жаль, ця суперечка перетворилася на битву інтересів, заручником якої стали користувачі галузі.
У Верховній Раді обговорюються два галузеві законопроекти: 2475а, який підтримує Міністерство інфраструктури, та 2475а-4. В обох є концепти та ідеї, які мають право на існування. Обидва мають позитивні і негативні норми.
Структура внутрішніх водних шляхів України — це, з одного боку, ресурси топових європейських акваторій — Південного Бугу, Дніпра, Дунаю. З іншого — радянська спадщина у вигляді зношених на 75% основних фондів. Важливе питання — хто і як фінансуватиме українські акваторії та інвестуватиме в них.
Коштів, які виділяє держава, не вистачає навіть на гідне утримання, не те що на заміну та оновлення інфраструктурних об'єктів.
Законопроект, який підтримує уряд, пропонує вирішити питання розвитку галузі коштом підприємців-користувачів. Впроваджується річковий збір, який, за прогнозами експертів, спричинить подорожчання річкових перевезень на 2%.
Це не найефективніше рішення, адже витрати українських підприємців на перевезення товарів до портів і так на 30% більші, ніж в американських підприємців, і на 40% більші, ніж у німецьких.
Законопроект №2475а-4 передбачає додаткове фінансування внутрішніх водних шляхів завдяки частині коштів від канальних зборів та Дорожнього фонду України.
Головне — обидва законопроекти у кінцевому підсумку створять у галузі монополію. Той, який підтримує уряд, — державну монополію у вигляді Адміністрації внутрішніх водних шляхів, другий — приватну монополію у вигляді господарювання на річках однієї з українських аграрних компаній.
Щоб віднайти ідеальний варіант фінансування внутрішніх водних шляхів, потрібно встановити баланс. Гармонізацію відносин між державою та бізнесом у галузі слід відобразити в окрему законопроекті, який міститиме пропозиції від обох ініціатив.
Перша — допуск в українські акваторії іноземного прапора за стандартами ЄС і як наслідок — іноземних інвестицій.
Друга — кошти, отриманні державою з галузі, не повинні осідати на рахунках державного підприємства-монополіста, а мусять надходити до місцевих бюджетів.
Третя — система державної реєстрації суден повинна бути спрощена і скорочена.
Четверта — процес отримання дозволу не повинен тривати надто довго, його треба максимально спростити та позбавити бюрократичної складової.
П'ята — задля зменшення корупційних ризиків треба скоротити кількість органів, які контролюють галузь.
Якщо об'єднати ці головні позитивні принципи, вилучити особисті інтереси певних представників бізнесу та чиновників, які намагаються утворити в галузі нову "годівницю", запуск річки принесе вигоду і бізнесу, і державі, і всім українцям.
Парламент повинен відкинути приватні інтереси окремих монополістів і знайти компроміс щодо моделі управління галуззю.