Досвід миротворчих місій ООН: реальність для України?

Заяви про початок миротворчої місії на Донбасі все частіше лунають у виступах Президента України. На диво, але саме з цією подією українська влада наразі пов’язує перспективу вирішення питання Донбасу. На диво тому, що у виступах українських дипломатів не йдеться ані про особливості мандату цієї місії, орієнтовну тривалість, кінцеву мету, фінансування тощо. Проте чи є перспектива розгортання операції ООН з підтримання миру на Донбасі реалістичною і чи відповідає вона національним інтересам України?

Знайти відповіді на ці питання нам допоміг досвід 56 завершених операцій ООН з підтримання миру, інформація про які міститься на офіційному сайті ООН. Проаналізувавши мандат місій, ми виокремили п’ять різновидів таких операцій ООН і оцінили вірогідність їхнього запровадження в Україні.

1.Місії добрих послуг і спостереження

Це, приміром, Місія добрих послуг ООН в Афганістані і Пакистані, Місія спостерігачів ООН в Таджикистані, Контрольна місія ООН в Анголі ІІІ, Місія спостерігачів ООН в Ліберії тощо. Вони створювались для надання допомоги щодо виконання сторонами конфлікту угод по врегулюванню миру. В таких місіях ООН не бере безпосередню участь у внутрішній політиці держав-учасниць конфлікту, а виконує здебільшого функцію спостереження, контролю і комунікації. Цей різновид місій є актуальним для конфліктів, мир в яких вже встановлено, але він не є стійким. Ці місії є доволі тривалими (від двох до шести років) і можуть коштувати від десятків (Афганістан і Пакистан - 14 029 010 дол.) до сотень мільйонів дол. (Мозамбік – 471 199 200 дол.). Найчастіше такі місії є багатокомпонентними і мають широкий мандат, включаючи комплекс заходів зі встановлення доконфліктної ситуації.

      2.Місії з контролю за кордонами і демілітаризацією територій

Це, приміром, Місія спостерігачів ООН в Сꞌєрра-Леоні, Місія спостерігачів ООН Уганда-Руанда, Операція ООН з відновлення довіри у Хорватії, Група ООН зі спостереження у Лівані, тощо. За своєю метою вони відповідають місії добрих послуг і спостереження, проте мають вужчий мандат і здебільшого акцентують увагу на контролі за безпекою - контроль кордонів, свободи пересування цивільного населення, обігу зброї, демілітаризації територій і демобілізації бійців, здійснення плану роззброєння і розмінування території. Ці місії здебільшого є менш тривалими за місії добрих послуг і спостереження (тривалість Місії спостерігачів ООН Уганда-Руанда – 15 місяців; Група ООН зі спостереження у Лівані – 7 місяців), менш чисельними і передбачають менші витрати бюджетних коштів (приміром 15-місячна Місія спостерігачів ООН Уганда-Руанда коштувала 2 298 500 дол.).

3. Місії з контролю за виводом військ

Це, приміром, Контрольна місія ООН в Анголі І, Ірано-Іракська група військових спостерігачів ООН, Місія ООН зі спостереження у Ємені, Операція ООН в Сомалі І тощо. Місії з контролю за виводом військ мають ще вужчий мандат. Усі ці операції об’єднують такі складові: контроль за припиненням вогню, відводом і виводом військ. За тривалістю вони майже не відрізняються від попередніх – здебільшого тривають від декількох місяців до 2-3 років. Усі вони є різними за обсягом фінансування і кількістю залученого персоналу (з бюджетом від 1 840 450 дол. у Ємені до 42 931 700 дол. у Сомалі). Після завершення цього виду місії, як правило, мандат місії розширюється із запровадженням місії добрих послуг і спостереження (Ангола ІІ, Ангола ІІІ).

4. Місії тимчасових адміністрацій

Це місії, які передбачають введення тимчасових адміністрацій, окремих виконавчих органів ООН чи спеціальних уповноважених осіб. До таких місій відносяться: Сили безпеки Організації Об'єднаних Націй в Західній Новій Гвінеї; Тимчасова адміністрація ООН в Східному Тиморі; Тимчасова адміністрації ООН для Східної Славонії; Група ООН з підтримки громадської поліції у Східній Славонії тощо. Усі ці місії об’єднує те, що у зоні конфлікту запроваджується тимчасове адміністрування ООН усіма або окремими сферами життя (приміром, правоохоронними органами). Міжнародні сили повністю відповідають за підтримання миру і безпеки на проблемній території. Ці місії є доволі витратними (приміром, півторарічна місія у Камбоджі коштувала 1 620 963 300 дол.), хоч і короткотривалими. Такий вид місій, здебільшого, передбачає подальшу присутність представників ООН у форматі місій спостереження (Східний Тимор, Хорватія).

       5. Місії із забезпечення припинення військових дій

Ці місії уповноважені РБ ООН на використання «усіх необхідних заходів». З усіх завершених операцій ООН до цього виду місій належать всього дві -  Сили ООН з охорони (Югославія) і Операція ООН в Сомалі ІІ. Об’єднували ці місії великий кількісний склад, найбільша в історії кількість загиблих учасників місії (167 і 147 відповідно), потужні бюджети (1 643 485 500 дол. і 4 616 725 556 дол. відповідно). Операції проводились безпосередньо у зоні конфлікту, де мир ще не було встановлено, з метою запобігання численним жертвам і гуманітарній катастрофі. Проте ці місії не можна назвати силовими у чистому вигляді, тому що дозвіл застосовувати силу був наданий миротворцям з метою самооборони.

Аналіз завершених операцій ООН з підтримання миру дає підстави для деяких висновків:

• Такі операції, як правило, не тривають тижні або місяці (навіть короткотривалі операції з контролю за виводом військ змінюють місії спостереження, які тривають роками).
• Операції ООН передбачають суттєве бюджетне навантаження: річне утримування деяких із них може сягати сотень мільйонів доларів. Зважаючи на той факт, що наразі у світі триває 15 операцій ООН з підтримання миру, а деякі країни світу не сплачують членські внески ООН, логічним є прогнозування доволі «обережного» прийняття подальших рішень Радою Безпеки ООН щодо запровадження нових операцій.
• Найбільша кількість завершених операцій з підтримання миру відбулась у постколоніальних країнах (23 операції проведені на Африканському континенті), традиції самостійного державного управління в яких фактично були відсутніми чи характеризувались слабкістю і інституційною неспроможністю.
• Діяльність місії як такої не є гарантом миру. Приміром, під час проведення операцій у Руанді, Хорватії і Сомалі конфлікт між ворогуючими сторонами загострювався.

Наразі ж українські заяви про розгортання місії на Донбасі наразі не дають відповіді на комплексне питання «Що далі?»:

• Яким має бути досягнутий за участю ООН мир?
• Яким має бути статус Донбасу у складі України?
• За яким законодавством і, головне, коли мають відбутись вибори на Донбасі?
• Якою буде доля учасників збройного конфлікту? Персональна ватажків («ДНР»/ «ЛНР») і «ополченців»?
• Як має відповісти РФ перед Україною за захоплення Криму і знищення Донбасу? Коли РФ поверне Україні Крим?

Сучасна криза Нормандського процесу, підписання Президентом закону про деокупацію та неспроможність української влади дати відповіді на питання «що далі?» є внутрішніми чинниками, які «грають» не на користь ухвалення рішення про початок операції з підтримання миру на Донбасі. До цього слід додати перспективу вето РФ та її союзників у Раді Безпеки ООН чи лобіювання введення контингенту сателітів РФ під час проведення операції. Все це не дозволяє визначити перспективу початку операції ООН з підтримання миру на Донбасі як реалістичну та порушує питання політичної відповідальності української влади за неспроможність знайти спосіб повернення окупованого Донбасу Україні.