Іван Варченко: 20 чоловіків з битами вирішували, чий прапор висітиме в Харкові

1 марта 12:58
Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5
Загрузка...

10302026_694033950688004_310795924465721929_nЦього тижня Харків згадував дні, які назавжди змінили його історію: штурм облдержадміністрації представниками Антимайдану 1 березня 2014 року, масове побиття людей на площі Свободи та призначення першого після Революції гідності губернатора.

«ХН» продовжує цикл інтерв’ю з активними учасниками тих подій. Радник міністра внутрішніх справ Арсена Авакова Іван Варченко на той час був депутатом облради від «Батьківщини» та входив до Координаційної ради Євромайдану Харкова. Ми поговорили з ним про зустріч із Кернесом на «З’їзді депутатів південного сходу», пам’ятник Леніну й анархію в облраді.

«Кернес ще не переключився»

<текст> Іване Григоровичу, давайте почнемо спогади з початку. Де ви були 22 лютого, коли в Харкові відбувся сумнозвісний «З’їзд депутатів південного сходу»?

– 22 я лютого був від початку на мітингу біля Палацу спорту, де проходив цей з’їзд. Євромайдан Харкова у всьому різноманітті брав участь у цих заходах, багато людей повернулися з Києва і теж приєдналися до нас. У той час я там мав розмову з Кернесом, який, як мені стало відомо, планував вилетіти до Росії.

За яких обставин ви мали цю розмову?

– Обставини дуже прості – я зайшов у вестибюль цього Палацу спорту зі своїми помічниками, там стояв Кернес в оточенні охоронців і членів Партії регіонів. Відбулася доволі груба розмова між нами.

Про що?

– Міський голова побачив мене і гукнув. Я підійшов і нагадав йому про те, що Партія регіонів включно з ним має відповідати за те, що відбулося в Києві, замість того, щоб збирати ритуальні танці. Він відповів щось у стилі «Самі винні, самі все спровокували». Розмова відбувалася на підвищених тонах. Видно було, що Кернес тоді ще не переключився, було видно, що він перебуває ще в інерції своєї попередньої риторики, попередніх думок.

Що було після мітингу?

– Коли мітинг завершився, ми пішли на майдан Свободи. Це була велика хода, десятки тисяч людей.

Я пам’ятаю, була ідея відразу повалити Леніна.

– Так, там звучали заклики його пиляти. Я був одним із ведучих цього мітингу і вдалося на той час утримати агресивну ідею повалити цей пам’ятник за допомогою кранів. Я зв’язувався тоді з представниками департаменту культури, і вони говорили страшні речі: Ленін важкий, а під площею – метрополітен, і це може бути небезпечно. Ніхто не знав, як він влаштований, той пам’ятник, і яка його вага. Я розумів, що валити його машиною не можна, це все могло погано скінчитися.

Тоді вирішили почекати?

– У той самий час я отримав інформацію, що обладміністрація уся, включно з головою, втекла і залишила Харківську область напризволяще. Енергія людей трохи стихла убік Леніна і повернулася до того, що треба щось робити в реальному секторі. Ми тоді прийняли рішення заходити до ХОДА.

Махновщина й ейфорія

Це була ваша ідея: йти до приміщення ХОДА?

– Так. Її одразу підтримали. Я зв’язався із Василем Хомою, заступником Добкіна. Він тоді залишився в приміщенні. І ми зайшли: я, хлопці з Самооборони Майдану, представники Майдану київського, футбольні фанати, інші спортсмени та представники партій та організацій. Адміністрація була порожня, ми пішли до кабінету Добкіна, взяли лише портрет Януковича, передали його людям. Він проіснував недовго після цього – його розшарпали на сувеніри і символічно спалили.

А ще щось взяли на сувеніри з кабінету?

Ні, була категорична вимога – нічого не беремо. Було відчуття, що необхідно все зробити максимально законно, без жодних ознак махновщини. Там були особисті речі, і я розумів, що можуть бути якісь нездорові претензії в стилі «прийшли і пограбували».

Тиждень із 23 лютого до 1 березня багато учасників цих подій називають доволі анархічним. Усередині ХОДА розмістилися різноманітні групи активістів, були київські та харківські майданівці, вони не дуже ладнали між собою. Були конфлікти?

На жаль, так. Пам’ятаю багато конфліктних ситуацій, які доводилось вирішувати вручну.

Чому такі настрої панували?

– Люди перебували в ейфорії. У Харкові ще не було усвідомлення того, що київський Майдан закінчився. Влада втекла, і виник елемент безвладдя, його використовували в такому махновсько-анархістському середовищі. Серед нас з’явилося безліч людей, яких і близько не було ані на харківському Майдані, ані на київському. Унаслідок такої отаманщини і махновщини значна частина хлопців піддалися цим настроям. Ці настрої активно підігрівалися сепаратистськими елементами, проросійськими. Я працював із групами, які хоча б частково можна було організувати, – з частиною харківських фанатів, із деякими самооборонівцями.

Міліція «сіла на шпагат»

Протягом цього тижня всі чекали, коли Турчинов, в. о президента, призначить голову держадміністрації. Вам не пропонували цю посаду?

– За логікою – так, напевно, моє ім’я називали, в тому числі харківські журналісти. Але після тривалих і складних переговорів склалася думка, що головою має стати Ігор Балута.

Чому саме він, як вважаєте?

– Він був одним із небагатьох людей, причетних до демократично-патріотичного середовища, які мали досвід адміністративної роботи. Один із двох-трьох депутатів, які розуміли, що таке робота в адміністрації. Це було раціональне рішення.

Яку позицію на той час займали харківські міліціонери?

– Ми знаходились у безпосередньому контакті з керівником Харківської міліції Олегом Демченком. Я вимагав від нього, щоб міліція виконувала свої обов’язки. Втручалася, коли бачить порушення і загрози. На жаль, нам не вдалося на той момент міліцію зобов’язати діяти в межах закону, але, на щастя, вдалося забезпечити ситуацію, коли міліція «сіла на шпагат», а не вибрала Росію. Була гірша сторона медалі: із багатьма міліціонерами і СБУшниками працювала російська агентура, яка змушувала їх до певних дій або бездіяльності.

Обласну раду на той час очолював Сергій Чернов із Партії регіонів (він займає цю посаду й нині прим. «ХН»). Він проводив із вами перемовини? Якою була його позиція на той час?

– Із 23 лютого до 1 березня Чернов практично не виявив себе на публічному рівні. Були якісь розмови з ним, я пам’ятаю, була така ідея, ворожа ідея: давайте скличемо Харківську обласну раду і поприймаємо рішення. Зрозуміло – в інтересах створення «ХНР». Чернов зайняв таку, знаєте, болотяну позицію. Він сприймав усю інформацію, але не робив жодних кроків, за що йому можна подякувати. Ми розуміли, що контрольний пакет у раді належить регіоналам і комуністам, тому вкрай важливо було не допустити скликання облради – це був шлях до «ХНР».

«Вимагали помсти»

Ви знали, що 1 березня буде штурм?

– Відчуття штурму було щодня. 1 числа вже відомо було, що буде мітинг, ми спілкувалися з міліцією, просили, щоб вони забезпечили порядок, але водночас розуміли, що вони цього не робитимуть. Зранку під’їхали автобуси з білгородськими та курськими номерами – я бачив близько 50, але їх було значно більше. І вся ця ворожа братія взяла участь у харківському мітингу, перетворивши його на побоїще.

Ви були в цей час в адміністрації?

– Я цього ранку вперше за 6 днів поїхав додому, аби прийняти душ. Приїхав в адміністрацію на момент штурму. Зайти туди вже було неможливо, тому я одразу відправив наших хлопців до лікарень, щоб вони охороняли побитих людей, які туди потрапили. Там на них чергувала тітушня – переважно харківські стояли, нападали на поранених і намагалися побити додатково. Було незрозуміло, як працюватиме медична система – пам’ятаєте, в Києві лікарі передавали поранених бандитам? Харківські лікарі, треба віддати їм належне, уважно поставились до поранених і надали їм допомогу. Тоді стало зрозуміло, що лікарі – на нашому боці.

2 березня вже був губернатор. Балута одразу запропонував з ним працювати?

– Так, практично одразу були з ним розмови, деталей не пам’ятаю, але я висловив готовність працювати в будь-якому форматі. Але всі кадрові процеси були безбожно затягнуті, хоча вони мали відбуватися тоді день у день. Мене було призначено в. о. заступника лише наприкінці травня.

Чому так затягнули з призначенням?

– Не бачу виправдань і не хочу їх шукати. Тоді треба було робити швидкі кроки, я не знаю, чому цього не робили.

І наостанок як гадаєте, чому Харків врятували від «русской вєсни», на відміну від Донецька та Луганська?

– Зараз багато мудреців, які розказують, що і як було треба робити, але на той час таких людей не було. Ситуація була дуже складною, і час від часу 20 чоловіків із битами вирішували, чий прапор висітиме в Харкові. Тоді треба було крок за кроком «на шпагат» посадити ворога, а того, хто вагався, був «на шпагаті», – зробити другом. Чимала частина революційного середовища вимагали помсти: давайте поглиблювати революцію, давайте знайдемо, кого розстріляти-повісити. Але тоді вже більше було патріотичних настроїв, аудиторія слідкувала за тим, що відбувається в Києві. 8 квітня, після того, як вінницький «Ягуар» звільнив ХОДА, «русская вєсна» в Харкові закінчилась.

Один из районов Харькова потратил на Масленицу почти 150 тысяч Международные эксперты выступили против "одоробла"
Перейти на главную страницу 2day.kh.ua Перейти на 2day Город
Комментариев: 0