Життя за Україну. «Не переживай, мамо, на Донбасі буде мир»

18 ноября 9:47
Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5 5,00(1)
Загрузка...
posohov

Дмитро служив у 25-й окремій повітряно-десантній бригаді кулеметником.

Кулеметник 25-ї окремої повітрянодесантної бригади Дмитро Посохов загинув під час обстрілу «Градами» українських позицій поблизу міста Шахтарськ Донецької області у липні 2014 року. «Бережи маму та молодшого брата», – останнє, що сказав батькові на прощання 24-річний десантник.

Мати Дмитра Посохова Інна Іванівна згадує, що Дмитро завжди мріяв стати рятівником, військовим або поліцейським.

– А в школі він хотів бути МНСником, як у нас тато. Але ми його відмовили: мовляв, Дімо, там пожежі, страшно. І пішов він у політехнічний  інститут, провчився півроку і раптово в нас мама моя помирає. А він дуже її любив. Завжди казав: «Ляксєєвна, якщо мене в армію заберуть, підеш зі мною?», – згадує Інна Іванівна. – Вчитися він не став далі, забрали його в армію у 2008 році.

Дмитро служив у 95-й окремій повітрянодесантній бригаді. За рік повернувся, почав працювати у Харкові. У грудні 2013 року раптово прийшов додому і сказав матері, що повертається в армію.

– Я кажу: «Дімо, яка армія, ти дивись, що робиться». Він такий: «Так, мамо, я вже все вирішив». Каже: «Після свят допоможи мені через військкомат документи швидко зібрати». Він хотів до Житомира повернутися, у свою бригаду. А ми з татом подумали-подумали і вирішили йому не заважати. Як буде, так і буде. Тільки я його дуже просила йти в Дніпропетровськ, до 25-ї бригади. Ми його вмовили, і він пішов до повітряно-штурмової бригади. Контракт підписав 10 березня. Потім минає тиждень, телефонує мені й каже: «Мамо, ти не повіриш – це моє. Я на цивілку не повернуся», – згадує мати.

Під час телефонних розмов завжди говорив, що все у нього гаразд, а навкруги майже не стріляють. Одного разу Дмитро зателефонував у червні після того, як у Луганську збили український літак із десантниками з 25-ї бригади.

– Каже: «Ти по телевізору бачила, наш літак збили? Там наші хлопці з бригади були». Дімка був у першому батальйоні, а то були хлопці з третього. Питає в мене: «Там із Харкова були?». Так, кажу, Сергій із Ізюма. І якось так склалося, що потім почали гинути хлопці з 95-ї бригади. І він якось каже: «Мамо, я живий буду. Я ж до 95-ї бригади не пішов». Ми, мовляв, більш щасливі…

Наприкінці червня Дмитро прийшов додому у відпустку. За словами матері, він довго вагався, чи їхати на Харківщину, чи просто провести кілька днів у Дніпрі, куди хлопців привезли на ротацію. Але матері вдалося умовити сина приїхати додому.

– Ну що я вам хочу сказати: приїхав мужик. Каже мені: «Мамо, ти не переживай, на Донбасі буде мир. Ми їх швидко виженемо». Він раніше був такий… музика в нього там, шансон, бухи-бахи – і все йому на вулицю гуляти. А то приїхав дуже серйозний – інша людина приїхала. А на телефоні, коли телефонуєш, грала пісня Бумера «Не плач». І ось я якось дзвонила, а в Сніжному бій, а в нього ця пісня і слова такі: «Не плач, я повернусь». А коли прийшов у відпустку, я спитала, навіщо така мелодія, а він каже: «Нас під Сніжним усі командири кинули посеред поля… Якби мєхан на бетері нас не забрав, я б тут вже не сидів. Мамо, я за секунду усе життя своє побачив», – згадує мати.

Наказав берегти маму і брата

Усі п’ять днів, що був у відпустці, син чомусь просив вибачення у близьких. Останнього дня, коли вже треба було виїжджати, Дмитро був дуже засмучений.

– Він сидить на кухні, дивиться у вікно і ложкою мотиляє. Я кажу: «Чого ти Дімо? Не смачно?». А він: «Стрьомно вертатися». Я кажу: «Давай я зроблю довідку, що ти хворий, не поїдеш». А він: «Ти що, мамо? Ти наш девіз не знаєш? – Ніхто, крім нас!».

posoxov

Дмитро Посохов загинув під час обстрілу українських позицій з російських "Градів"

І ми пішли його проводжати, я весь час плакала. А він сердиться. Сів до автобуса – він зламався. Потім поїхав. Востаннє я його бачила шостого липня, – говорить Інна Іванівна.

Мати наготувала в дорогу сину смаколиків: спекла хліба домашнього, запекла курей.

– Він дуже просив в дорогу не купувати йому все, що закінчується на «ка», тобто згущенка, тушонка… Тому я запекла курей і зробила домашнього хліба. Я кажу: «Дімко, ти не довезеш». Ми запекли і заморозили курей. Дзвоню, питаю: «Дімо, продукти усі довіз?». Він каже: «Мам, усе зіпсувалось». – «Як зіпсувалось?». Чую, хлопці сміються: «Навіщо маму засмучуєш?», – згадує мати.

30 липня о пів на восьму ранку Дмитро зателефонував матері та спитав, як там «ботанік» – так він називав молодшого брата Івана. Поговорили трохи про рідних, потім він захотів почути голос батька.

pospxov

Дмитро Посохов на останнє попрохав батька берегти мати та брата.

– Я кажу, Дімо, ти хоч розкажи: що ти, як, де? «Там, де я тобі казав» – «Дім, а я забула, де ти казав». Син відповів: «Мам, не лови мене на слові». Вітя бере слухавку, каже: «Привіт, ти де?». А я ж за ним. Він повертається і каже: «Ну дай я з Дімкою побалакаю». Відходить, а я дивлюся – у нього желваки аж ходять на обличчі. Але чоловік мені нічого не сказав. А коли ми вже приїхали з моргу, він мені сказав: «Я знав, що він у Шахтарську. Він мені сказав: «Нас чотири дні бомблять, так що бережи мамку і малого». Так попрощався, – каже мати бійця. – А мені чоловік тоді сказав, що Дімка передзвонить о сьомій, якщо буде зв’язок»...

Помилки бути не може

Дмитро не зателефонував, о пів на восьму мати сама зателефонувала синові, але абонент був поза зоною досяжності. Увесь день жінка чекала на дзвінок сина, але його не було. Тоді вона згадала, що колись Дмитро телефонував із мобільного свого командира, а вона зберегла номер.

– Він довго не брав трубку, потім взяв і балакав зі мною так... голос протяжний і таке відчуття, що не хоче зі мною говорити. Я в нього питаю: «Я мама Діми Посохова, де він? Що він? Чи можна дізнатися?». А він: «Я не з ним, я не знаю». А 31 липня о восьмій годині нам привезли додому похоронку. Я не хотіла вірити, сподівалася, що помилка, але мені сказали, що в них помилок не буває, – згадує Інна Іванівна.

Дмитро Посохов загинув під час атаки бойовиків із засідки на колону БТР десантників поблизу міста Шахтарськ Донецької області.

Бойові побратими потім розкажуть матері, що 30 липня 2014 року на позиції поблизу Шахтарська було троє десантників: Ростислав Нікітін, Влад Чернюківський і Дмитро Посохов. Влада було поранено, Дмитро разом із Ростиславом відтягнули хлопця на небезпечну відстань і повернулися на позицію.

pocokhov

Дмитро проходив строкову службу у 95-й окремій повітряно-десантній  бригаді

– Поряд був склад із боєприпасами. Мало того, що їх обстріляли, ще й у склад поцілили. І як нам судмедексперт сказав, він горів уже мертвий. Спочатку його з «Градів» вбили, а потім вже пожежа сталася, – каже мама загиблого.

У листопаді 2014 року Дмитра Посохова нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. Поховали героя в рідному селі Плоске Великобурлуцького району.

Через два роки після загибелі Дмитрові відкрили меморіальну дошку на приміщенні школи, де він навчався.

Комментариев: 0
Одежда в обмен на доброе дело. Харьковские волонтеры создают "Центр дарения" Сева Новгородцев: когда ловишь сигналы – надо реагировать
Перейти на главную страницу 2day.kh.ua Перейти на 2day Авторы