Між Благовіщенським собором і Центральним ринком в Залопанській частини міста досі збереглися Суздальські ряди, що, як і в минулі століття, використовуються як торговельні приміщення. Колоритна назва переносить нас в старий купецький Харків.

Поява в нашому місті Суздальського ряду пов'язана з перенесенням щоденного базару з Захарківської слободи на Благовіщенську площу в 1833 році. Міська дума вибудувала ряд дерев'яних і вельми незручних балаганів, і здебільшого торговці розмістилися в рундуках і під зібраними нашвидкуруч навісами. Тоді вже стало зрозуміло, що територія Благовіщенської площі мала для бажаючих вести тут торгівлю. Щоб розширити торговельні місця, місцева влада вирішила купити у спадкоємців надвірної радниці Настасії Дуніної так звану Дунінську леваду. У 1835 році на більш сухій її ділянці був побудований Обжорний ряд, а біля набережної річки Лопань розмістився Товкучий ринок. Міська дума планувала будівництво на цих землях нового Гостиного двору, проте коштів на будівництво у міста не було.

Місцеве купецтво саме запропонувало побудувати лавки на Благовіщенській площі з тим, щоб платити менше податків за торгівлю. Всього побудували 70 номерів дерев'яних лавок, а також Харчову галерею і трактир — власне, місто позбавлялося вагомих доходів, дозволивши здійснити цей проєкт торговцям. Половина номерів крамниць належали дружині комерції радника Катерині Іпатівні Кузіній, яка здавала їх в оренду.

Після смерті чоловіка в 1844 році Катерина Кузіна вирішила побудувати гостиний Суздальський двір на Дунінській леваді за свої кошти. Суздальським він називався через продукцію, яку привозили з Володимирської та Костромської губерній, це так звані паперові товари — мануфактура.

Кам'яний Суздальський гостиний двір, який називали ще Кузінським, спроєктував архітектор Андрій Тон, його споруда була закінчена в 1845 році. Нові торгові ряди були двоповерховими, на першому були торговельні приміщення, а на другому — контори і житлові квартири для приїжджих купців. Чотири транспортних виїзди слугували для проїзду фур. Усередині гостиного двору можна було розмістити і фури, і коней, і запаси сіна.

У тому ж 1845 році прикажчик Кузіної харківський купець 2-ї гільдії Андрій Павлович Клімов подав прохання генерал-губернатору князю Миколі Андрійовичу Долгорукову про перенесення крамниць з центральної частини міста за річку Лопань. Незважаючи на протести купецтва і духовенства, цивільний губернатор Сергій Миколайович Муханов довів справу до виходу імператорського указу, який регламентував перехід торгових лавок з центру міста.

Більшість купців, що мали лавки в центральній частині міста, поставилися до цього указу як до неминучості, тим більше, що більшість крамниць спотворювали будівлі і вулиці. Найбільш люто відстоювали свої інтереси купці Карпови, яким оренда крамниць приносила щороку дохід більше 3000 рублів сріблом. Знищення крамниць істотно підкосило їх фінансові можливості.

Ще одним противником перенесення крамниць стало духовенство, один тільки Успенський собор мав 100 (!) крамниць, які приносили річний дохід понад 3000 рублів сріблом. Водночас він був обліплений дерев'яними лавками до такої міри, що його насилу можна було розгледіти. Указ про знищення крамниць Успенського собору містив таку приписку, що їх слід розібрати тільки після того, як місто компенсує собору вартість лавок. Сталося це тільки в 1867 році.

Але більшість крамниць, що належали храму і єпархіальному відомству в центрі міста, були розібрані вже в 1848 році. Наслідком цього стали події Успенського ярмарку 1846 року, коли з 22 лавок, що належать економії архієрейського будинку на Університетському бульварі, було здано 18,  адже за кращих часів вони приносили дохід 2400 рублів сріблом.

Суздальський гостиний двір приносив хороші доходи Кузіним і муляв очі міській думі, відтак вона змусила Катерину Іпатівну продати двір місту. Правда, на той час частина крамниць належала іншим купцям. В кінці 1860-х років будівля гостиного двору була ще цілком міцною, а у дворі досить місця для фур і коней. Але поступово він занепадав — давався взнаки той факт, що будувався новий. У 1872 році архітектор Олександр Іванович Под'яков складає проєкт і кошторис нового Суздальського гостиного двору, але коштів у міста знову не було.

Водночас, купці, які володіли частиною крамниць Суздальського гостиного двору, стали перебудовувати їх на власний розсуд, що порушило цілісний вигляд. Пожежа в березні 1905 року завдала старій будівлі Суздальських рядів непоправної шкоди, і за проєктом Бориса Миколайовича Корнієнка збудували новий кам'яний триповерховий Суздальський гостиний двір. Він включав 86 лавок по периметру і 14 всередині двору. Залишилися і чотири транспортних в'їзди.

Сучасне торгове життя всередині Суздальських рядів наповнене, як і в минулі століття, метушнею. Тільки замість фур тепер тут автомобілі і різні візки. І хоча тканинами з Володимирської губернії тут торгувати перестали, назва "Суздальські ряди" і назви оптових фірм "Суздаль", здається, залишаться тут надовго.