Колишня ватерполістка, директорка спортивної школи "Спартак" Аюна Морозова з перших днів війни пішла волонтерити до Штабу оборони, дивом вижила під час ракетної атаки на обладміністрацію, а зараз служить в батальйоні "Хартія".

Колись вона тренувала майбутніх чемпіонів, а зараз робить ранкову руханку з новобранцями добровольчого підрозділу і купує їм  форму та шоколадки. Спортивний характер і витримка допомогли Аюні Морозовій пережити страшний день 1 березня, коли вона була заживо похована під уламками обласної ради, і знайти сили для того, аби служити країні у складі ЗСУ.  

Другий день народження

До війни Аюна Морозова була відома в Харкові як спортсменка-ватерполітска, тренер та директорка дитячо-юнацької школи олімпійського резерву "Спартак". Коли почалася війна, жінка відправила 15-річного сина з друзями в Польщу, а сама з чоловіком вирішила долучитись до волонтерського руху. До 24 лютого такого досвіду в неї не було.

"Я входжу до Громадської ради при обласній адміністрації, тож, коли там відкрили Штаб оборони Харківщини, ми з чоловіком відразу поїхали туди. Біля будівлі вже стояли черги, щоб записатися в тероборону, мені сказали, що потрібна допомога на кухні", — згадує Аюна.

Так почалася її волонтерська діяльність. До 1 березня вона разом з іншими дівчатами та жінками робила бутерброди та готувала чай і каву для бійців, що поверталися із завдань у штаб, аби зігрітися і відпочити. У ті дні, згадує волонтерка, в адміністрації знаходились сотні людей — зайняті були всі кабінети.  

Зазвичай Аюна приїздила в ХОДА на 9 ранку, але 1 березня вирішила вибратися на годину раніше. Дівчата з нічної зміни, які чергували на кухні, зробили перестановку в буфеті, тому вона відразу пішла туди — перевірити, де що стоїть із продуктів. Буфет знаходився на першому поверсі, у крилі, яке ближче до вулиці Свободи. 

"Раптом я побачила яскравий спалах, і в мене така думка промайнула: "Звідки він міг би бути? У нас же закриті ролети. Потім я відключилась і прийшла до тями вже під завалами. Запанікувала. Перша думка — а що я скажу батькам, друга — слава богу, що дитина зараз не в Харкові. У мене були такі довгі нігті, і в той момент я подумала, що, мабуть, їх зламала", — зараз Аюна згадує свої думки зі сміхом. Але в той момент вона була у відчаї. А після другого ракетного удару, коли тіло жінки завалило уламками ще більше, вона зрозуміла, що криків про допомогу ніхто не чує.

"Я могла поворушити тільки ногами. І от я правою ногою намацала якусь дерев'яну дошку і спочатку хотіла стукати SOS, але потім згадала, що не знаю азбуки Морзе, тому почала вистукувати кричалку "Металіста", — розповідає Аюна Морозова.

Вона пролежала більше трьох годин, аж поки стукіт не почув волонтер на ім'я Євген — Аюна потім так і не змогла дізнатися, хто був цей чоловік, вони більше ніколи не зустрічались. Він попросив жінку почекати трішки, поки прийдуть рятувальники. Працівники ДСНС розібрали завали так, щоб потерпіла могла дихати. Аюна відразу почула голос свого чоловіка — він приїхав, як дізнався про вибух і допомагав звільняти від уламків тіла загиблих.

"Йому кажуть — там якась Юнона. А він такий — о, це моя! І розплакався".

Аюну вивели з будівлі адміністрації до машини екстреної допомоги. Вона була уся в бетонному пилу, з подряпинами та синцями на обличчі, та, як виявилось після медичного огляду — ціла. Медики сказали жінці, що вона народилася в сорочці та може святкувати свій другий день народження. Аюна поїхала додому — щоправда, не святкувати, а у підвал, де просиділа кілька днів, приходячи до тями. До лікарні жінка потрапила через тиждень, там їй з брови витягли уламок скла, який застряг в кількох міліметрах від ока.

До свого "другого дня народження" Аюна ще якось підтримувала стосунки з родичами з Бурятії. Після того, як Росія мало не вбила її ракетами, телефонні розмови припинились.

"Я сподіваюсь, що колись вони усі, усі росіяни, зрозуміють, що вони накоїли".

"Солдати — вони як діти"

Після порятнку в Аюни ні на мить не виникла думка залишили Харків та волонтерську діяльність. Вже у середині березня вона приймала та сортувала гуманітарну допомогу від іноземних благодійників.

"Перші гуманітарні потяги були дуже дивні. 10 березня з Авcтрії прийшло 42 тисячі варених яєць, причому фарбованих. Ми були в шоці, але ті яйця скуштували, виявилось, що вони нормальні, тому ми їх розвезли по всім станціям метро. Дуже багато надійшло підгузків для дітей, останні з них я роздала минулого тижня. Було дуже багато вологих серветок. Потім медицина, парацетамол та ібупрофен, здається, ми забезпечені ними на роки", — розповідає Аюна.

Наприкінці березня почав формуватися добровольчий батальйон тероборони "Хартія". Аюну та її чоловіка Андрія запросили доєднатися. Так спортсменка з волонтерки стала військовою. У батальйоні її чоловік куховарить, а  Аюна займається матеріальним забезпеченням — закуповує для хлопців форму, взуття та харчі. Жартує: "Ми з чоловіком як два хом'ячка". 

На початку квітня були великі проблеми з амуніцією — ніде було його дістати. Спочатку всіх одягли в однострій кольору "койот", а потім довелося терміново перевдягати в "оливу", бо почала надходити форма саме такого зразка. Важко було дістати берці потрібних розмірів, але до літа усі труднощі з цим було вирішено.

Годують в "Хартії" приблизно так, як дітей у таборах відпочинку: на сніданок — каша, яйце, овочі, бутерброди, на обід — борщ чи суп і каша з м'ясом. Коли складали меню, досвідчені вояки порадили обрати саме такі страви — прості та поживні. На "нулі" харчування дещо інше, в залежності від можливостей бійців. Аюна намагається влаштувати так, щоб у хлопців під рукою постійно були горіхи та сухофрукти — аби в окопі швидко підзарядитися вітамінами та калоріями.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зруйновані перемоги. Як росіяни нищили спортивні споруди в Харкові

"Солдати — вони, знаєте, як діти. Увесь час просять — привези нам шоколадку. Можна подумати, що у мене табір з підлітками. Згадалось і тренерське минуле: з новобранцями ми зранку робимо руханку. А за матюки я змушую їх присідати. Зате тепер у нас всі треновані і не матюкаються", — жартує Аюна Морозова. 

До своєї колишньої роботи, тренерства та управляння в галузі спорту, Аюна повернеться ще не скоро, адже басейни в Харкові зруйновані, а діти, майбутні спортсмени, в більшості залишили Україну: "Зараз я потрібна тут, і я буду воювати. А про тренерську роботу можна буде подумати пізніше".