Навесні 2022 українські бійці не лише воювали з окупантами, а й рятували місцеве населення і покинутих тварин.

Про минулорічну весну у Харкові розповіла адвокатка родин Небесної Сотні Євгенія Закревська — нині аеророзвідниця 92 бригаді. На початку повномасштабного вторгнення Євгенія підписала контракт із ТрО. У складі  одного з батальйонів була стрільцем, виконувала бойові завдання на Харківщині, зокрема Північній Салтівці.

На Салтівці бійці ТрО мали тримати визначені позиції. 

“Ми стояли фактично перед полем, в останніх на околиці 16-поверхівках. Під час обстрілу чи коли літав “орлан”, ховалися в укриття. Як “орланів” чи обстрілу не було, могли кудись піти і щось робити. Це якраз почалася весна — квіти, пташки, котики і повністю розбита, знищена Салтівка, такий сюр…”, — згадує Євгенія Закревська у розповіді LB.ua  

Бійці знали про кількох місцевих, які залишилися жити на Північній Салтівці, здебільшого літнього віку.

“Одну бабусю евакуювали, і добре, бо в її під’їзді потім був серйозний вибух. ...Тільки літні, я не бачила нікого з молодих. Ми хотіли взагалі всіх евакуювати, тому що так простіше. Але насправді з юридичного погляду ти не можеш нікого примусити виїхати. Тільки запропонувати допомогу. Щоб вивезти лежачу бабусю, хлопці, наприклад, розбирали вікно".

Євгенія розповідає — тоді на Салтівці залишилося чимало домашніх тварин.

“Котиків дуже багато полишалося. Собачок теж, але собак менше вижило, тому що їм треба більше їжі і вони швидше помирають, якщо замкнені у квартирі. А котиків ми рятували: зламували квартири, щоб їх витягти. 

Ми забрали десь трьох чи чотирьох котів із Салтівки. Вони до нас прямо дуже звикли, і ми не могли їх лишити, коли переїздили. І ще, крім тих, ми трьох-чотирьох котів прилаштували.

Наприклад, Багіру (яка виявилася хлопчиком). У неї почалися проблеми з очима в підвалі, тому що підвал — це капець, у мене там самої проблеми з очима почалися, ненавиджу підвали. Ми трохи лікували її, вже як виїхали з Салтівки. А потім нас завели в Дементіївку, дивитися за нею, крапати очі було нікому; за час, поки я була в Дементіївці, вона ледь не втратила око; тоді ми передали кішечку (а виявилось — кота) моїй двоюрідній сестрі в Київ. Вона її виходила і знайшла їй сім’ю.

Господарі спішно тікали від обстрілів, не завжди могли взяти з собою або повернутися та забрати котів та собак. 

“Була така історія, що дівчина виїхала за кордон, а кіт лишився у квартирі. Вона якось передала ключі таксисту і пообіцяла заплатити велику суму — 10 тисяч гривень, якщо той визволить її котика.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Харківські переселенці врятували з-під обстрілів 17 коней

І от цей таксист приїжджає до нас на позиції. Його, звичайно, зупиняють: “Чувак, сюди, не можна". Саме починається обстріл — він разом з нами ховається в підвал. Починає писати повідомлення, що не вийшло забрати кота. Наші бачать листування і розуміють, що про кота дійсно правда. Бо спочатку це звучало дуже дико: таксист за гроші приїхав за чужим котиком майже на лінію фронту. Тоді наші кажуть йому: “Гаразд, показуй квартиру”. Ключі в нього були, документи на квартиру хазяйка прислала, щоб показав нам. Закінчується обстріл, військові підіймаються з таксистом у ту квартиру, евакуюють котика. Котик живий, але дуже ображений на всіх — подряпав нашого Балістику… Усе, таксист його вивіз”.