Щотижня Світлана Бачуріна та Павло Храмцов вирушають у прифронтові села на північ від Харкова у пошуках самотніх собак. Волонтери кажуть — цих тварин треба до холодів вивезти з небезбечних вулиць. На відміну від людей та котів, собаки самі не виживуть.  

Звичайні дворняги, величезні кавказькі вівчарки і навіть кімнатні йорки та пекінеси бігають вулицями Циркунів, Черкаських та Руських Тишків, Руської Лозової. Більшість із них кинули напризволяще господарі, коли тікали від війни. Зараз волонтери намагаються виловити їх та відвезти в притулки або повернути людям.

Для йорка не знайшлося місця

Північні передмістя Харкова були звільнені ще у травні, але до недавнього часу їздити в Циркуни чи Черкаські Тишки ще було страшно — росіяни обстрілювали залишені території. Людей у цих селах лишилось мало, а натомість вулицями вештаються зграї худих та заляканих собак. На жаль, більшість із них колись були домашніми. Господарі, коли їм випадала можливість виїхати чи то в бік Росії, чи, вже після звільнення, в інші області України, часто забували про своїх домашніх улюбленців. У кращому випадку вони лишалися надворі, в гіршому — замкнені у дворі чи в будинку. Таке трапляється навіть із невеликими собаками.

"Ми евакуювали йорка та пекінеса, яких кинули у будинку в Черкаських Тишках. Люди виїжджали двома машинами і не знайшли для них місця. Ці історії трапляються регулярно. Вони були щасливі, коли ми повернули їм тварин, але мені важко зрозуміти, чим вони керуються, залишаючи таких собак. Йорк важить менше трьох кіло", — розповідає KHARKIV Today Світлана Бачуріна.

З початку війни Світлана разом з чоловіком Павлом Храмцовим годувала харківських собак, потім ЗСУ почали звільняти села — і волонтерів повезли туди мішки з кормом для тварин. Тоді вони були вражені кількістю бездомних собак, які вештаються вулицями або голодні сидять у дворах. Усюди знаходились добрі люди, які підгодовували чотирилапих, але часто в людей і в самих було нічого їсти. До деяких з собак було не дістатися, бо ті сиділи замкнені у вольєрах чи хатах. Великі тварини, залишені без нагляду, збивалися у зграї і почали становити небезпеку для людей — військовим довелося їх відстрелювати. Волонтери зрозуміли, що підгодовуванням безхатьків не врятувати — треба їх вивозити у безпечні місця.

"Кішка виживе, їй простіше вижити та прогодуватися на вулиці, ніж людині, хоча і не кожній. Собаки менш пристосовані до життя без людини", — кажуть волонтери.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Лікар Айболить" прифронтової зони. Як ветеринар з Барвінкового рятує людей та тварин

Породистих собак, у яких є документи, кидають вкрай рідко. У харківських передмістях було багато розплідників, і більшість господарів лишилися зі своїми тваринами. А от власнику розплідника американських акіта-іну вдалося виїхати із Циркунів із усіма п'ятьма вихованцями. Собачок, які схожі на породистих, але не мають родоводу і були куплені в невідомих розплідниках задешево, кидають доволі часто.  

Є люди у звільнених селах, що збирають в себе бездомних собак та годують їх. Але волонтери не радять так робити, бо в Циркунах, Тишках та Руській Лозовій немає ветеринарів, які б лікували тварин. Собаки, як і люди, часто гинуть від вибухів, кожен день на війні додає їм травм. До того ж більшість сільських тварин не стерилізовані — а, отже, і далі розмножуватимуться. 

Раніше жили на ланцюгу, а тепер на подушках

З квітня рятівники собак встигли вивезти більше ста тварин. Як правило, вони потрапляють у притулки в західних областях України. Деяких через кілька місяців забрали колишні господарі, які облаштувалися на новому місці проживання та згадали, що в них була собака. Нових господарів знайти важко — пропозиція набагато перевищує попит, притулки переповнені. Тих собак, що  схожі на породистих, забирають частіше, а у маленьких більше шансів знайти нову родину, ніж у великих, хоча бувають і виключення.

"Знайшли в Циркунах московську сторожову, вона більше місяця прожила майже без їжі у вольєрі, була дуже виснажена. Відвезли її на захід України, їй вдалося знайти господарів, собака зараз гарна, нагодована та доглянута. Були випадки, коли ми собак знімали з ланцюгів у дворі, а зараз вони живуть на подушках. Одного восьмирічного літнього пса вдалося влаштувати у Францію", — згадує Світлана.

Тих, кого поки що вивезти не вдається, волонтери підгодовують. Привозять корм у села приблизно раз на місяць. Тижнева потреба — близько 5 тисяч тон на тиждень, а в квітні починали з 300 кілограмів. Потреби щодня зростатимуть, бо ЗСУ звільнили ще багато населених пунктів, люди звідти виїжджатимуть, а собаки лишатимуться.

Днями Світлана та Павло дісталися у Великі Проходи, відвезли 500 кілограмів корму. Вивезти собак поки що не вийшло, адже територія рясно замінована.  Далі вони збираються в Ізюм, Балаклію та інші деокуповані села та міста. Грошима та кормом допомагають і міжнародні партнери, і просто небайдужі люди своїми донатами. Реквізити волонтерів можна знайти вище на інфографіці.

Якщо ви чи ваші родичі живете на деокупованих територіях і вам потрібен корм для тварин, можна замовити його, заповнивши анкету.